нічийний страх на кожне дерево –
трава доскочить до трави.
і зівота перед куделею
пушкъ замацує, як шви, –
лише б не умлівати зо сміху,
згорнувши пальців машкару.
щербате веретено поспіху
транжирить профіль по стволу.
оказію за мізансценою
не зрозуміють, не простять,
і над розрізненими венами
старозавітна буква …
заблисне, ніби розпросториться
чи розпроститься з усіма:
горобина в долоні совісті
страшніша, ніж її нема.
спасіння схоже на метелика,
що крила крихтами протер.
чого ж тоді уся гамерика
надсадно ломиться в партер?
чому, – навприпічки зголошені
в цій пряжі-упряжі прожить, –
перефарбованими вошами
трава як витрава кишить?
а мжичка журиться виставою
якої днинськи не було.
нічийний страх стволом заставили,
а й досі мріється – столом