ці надужито кволі небеса –
їх сонна міць навздогадки бісила.
яка зима! яка душа красива
мій наголос від голосу спаса…
ще б слово причаїлось під настилом,
аби його не схибив навіть сам:
невже б допантрав споконвічний злам
тонку природу людського безсилля.
невже б не спокусився на обряд
приниження, що рясами нічними
їх попіл відокремить від наяд?
якби я був – невже я був би з ними
і строфи шикував би горлом в ряд
відторґнуті – читай неопалимі