(це ж яка озарінь напросилася третього дня.
це ж яку непричетність означують леза і стопи.
це на тлі конотопа не менше ніж три конотопи,
обірвавши оздоби, на плаху спинають коня.
навсібіч козаками штахетів обклеєні стропи –
веремія зітхань, спантеличена посохом дня.
буркуном вороним закосичене вівтареня.
то копають цей світ під фундамент, немов під окопи…
їх не менше, ніж голос, що проситься меншим в траву.
потерпання історії вщерть потерпанням історій:
я не з того острога собі осторогу зірву.
є багато простертих, а кажуть – великі простури.
упираються в бані ці схрещені сходи на хори).
під облатку покори викреслюю першу главу