і люди і очі і води і зорі і там
де звук розпашів на зеленому вовчому морі
немає нікого хто вивів би голосно сам
дієзи й бемолі зараза дієзи й бемолі
і зливи неначе прищі на брунатному тлі
марудні й понурі як джинси на тілі декарта
і вже голоси мої з неба судомні як кварта
зринають в долоні розмірено як дриґлі
зимуємо разом і пόфіґ – каштани цвітуть
кобіти і ноги дими і пропалені скельця
розбризкана навпіл із пляшки сумна каламуть
до серця доходить зараза доходить до серця
жує сентименти випльовує міражі
кохання й масарство макартні або маріконе
на бархатній бойні нічого не важать ножі
лиш люди і очі і води і зорі і коні
невже повбивав би невже постелив би зерня
в розмірену й теплу розлиту по вінця гидоту
лиш тіні зараза минають холодні на дотик
і знову ображено дивляться в очі коня