відпугутькали перші провісники,
зарясніли дощі рятівні,
вітер сонно погойдує мізками
і полумисками вогнів;
згасли кратери листу сипучого,
мить згорталась, як вуж в комишах;
перебудемо чи перемучимо –
доки кришиться в пальцях душа;
доки верес не зайдеться вереском –
ще тріщить сухота на губах;
доки з римського мармуру вернеться
поруділий від вічності птах;
доки зболена крихта поезії
порсне в просвіт, як з порхавки дим,
і над музами, ніби над лезами,
запах мирту здається рудим,
і босоніж гойдаються лілії,
і не з терну, а з лавру вінки
упродовж ритуальної лінії
віддалятимуться від ріки