А в городі славнославцю
Сидить дівок купка,
Межи ними Бондарівна,
Як сиза голубка.
Як над’їхав пан Каньовський
Та й, паночку взявши,
Обійняв він Бондарівну
Та й поцілувавши.
“Не можеш ти, пан Каньовський,
Мене цілувати,
Тільки можеш, пан Каньовський,
Мене роззувати.”
Як почули добрі люди,
Та й сказали тихо:
“Тікай, тікай, Бондарівно,
Буде тобі лихо!”
Ой тікала Бондарівна
Помежи крамниці,
А за нею пан Каньовський
Стріляє з рушниці.
“Ой, чи хочеш, Бондарівно,
Ти за мною жити?
Ой, чи підеш, ой, чи підеш
В сирій землі гнити?”
Ой тікала Бондарівна
Помежи крамницю,
Встрілив – забив Бондарівну,
Як перепелицю.
Як покотить пан Каньовський
По столі дукати:
“Оце тобі, старий Бондар,
За твої бояри.
Ой на тобі, старий Бондар,
Тай дукатів бочку.
Оце тобі, старий Бондар,
За хорошу дочку.”
Ой лежала Бондарівна
Сутки і годину,
Поки їй пан Каньовський
Зробив домовину.
