Читати онлайн тексти віршів українського поета Миколи Вінграновського

Вірші Миколи Вінграновського

Пропонуємо онлайн-добірку найкращих поезій видатного українського поета Миколи Вінграновського (1936–2004) для самостійного читання, вивчення напамʼять, підготовки до уроків та позакласних заходів. Вірші можна завантажити та роздрукувати для зручного читання.

Миколу Вінграновського називають першим з-поміж рівних у плеяді митців-шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління. Він стверджував: «Немає шістдесятників, сімдесятників – є таланти, зрілі, освічені люди, яких не можна загнати в перелік».

Як поет Вінграновський дебютував у 1957 році добіркою з двох віршів – «Дитинство» і «Батькова пілотка», у журналі «Дніпро». У 1958 році було надруковано кілька його поезій у журналі «Жовтень» (нині «Дзвін»), а у 1960 – у журналах «Вітчизна» та «Прапор» (нині «Березіль»).

Справжній успіх поету принесла добірка з 12 віршів під назвою «З книги першої, ще невиданої», яка була опублікована 7 квітня 1961 року в газеті «Літературна Україна». Про з’яву неординарного поета літературні критики та шанувальники художнього слова схвильовано і дружно заговорили по всій Україні. А поет-академік Максим Рильський, відгукуючись на цю публікацію віршів Вінграновського і твори ще двох молодих поетів – Івана Драча і Віталія Коротича (вони теж тоді були надруковані на шпальтах газети), зазначив, що найбільш національний із них Микола Вінграновський, саме в його поезіях найбільш яскраво і потужно буяє «національна емоційна стихія», відчувається «довженківське начало».

У 1962 році в світ вийшла перша збірка поета – «Атомні прелюди». Через п’ять років була надрукована ще одна збірка віршів під назвою «Сто віршів», але насправді в ній було лише 99 – одна з поезій була не допущена до друку через цензуру.

Потім настав час виходу збірок «Поезії» (1971), «На срібнім березі» (1978), «Київ» (1982). А 1984 року з’явилася, за словами Івана Дзюби, «просто дивовижна книжка – «Губами теплими і оком золотим», у якій переплелися і картини природи, і спогади з дитинства, й інтимна лірика, і предметна реальність світу, і химерія, і казка, і прихована жура, а будні людини і природи постають як світова містерія». Була ще велика книжка «Вибраного» (1986), у якій представлені й прозові твори Вінграновського.

Остання збірка його поезій – «Любове, не прощавай!», вийшла у 1997 році. У вишукано-шляхетній й цнотливій інтимній ліриці поет змальовує образ коханої, жінки, звертаючись до неї на «Ви».

Для дітей поет створив книжечки «Андрійко-говорійко» (1970), «Мак» (1973), «Літній ранок» (1976), «Літній вечір» (1979), у яких постає чарівником слова, з казковими образами, метафорами, порівняннями. Критика зазначала, що його «дитячі» вірші – принципово новаторські тим, що співмірні з дитячою уявою, з поетичністю дитячої душі. І проливають нове світло на природу всієї поезії Вінграновського як такої, в якій живе дарована людям у дитинстві безпосередність сприйняття світу, парадоксальність фантазії, душевна чистота. З рештою – ніякі не дитячі (принаймні не спеціально дитячі): вони для всіх і про всіх».

Як, наприклад, вірш «Наша річка». Перед зором читача виникає образ маленької річечки, що тече серед квітучих трав край городу неподалік від селянської хати; розлогий клен біля самої води; над ними «цвіте небо здоровенно», по якому неквапно пливуть обважнілі дощем хмари... Для кого ця річечка несе свою кришталеву солодку воду? Чому поет назвав свій вірш не «Моя», а «Наша річка»? Вустами ліричного героя звучить відповідь: «Ця річечка тече для клена і для мене». Бо в природі немає свого і чужого – є наше, людське.

Усе, чого торкається поетичний пензель художника, набуває несказаної привабливості, являє приховану досі красу навколишнього світу і життя у ньому, духовне єднання людини і природи. Як ось у такому шедеврі:

Ходімте в сад. Я покажу вам сад,
Де на колінах яблуні спить вітер.
А згорблений чумацький небопад
Освітлює пахучі очі квітів.

Я покажу вам сливи на сучках,
Що настромились, падаючи мовчки.
Затисла груша в жовтих кулачках
Смачного сонця лагідні жовточки.

У полі спить зоря під колоском
І сонно слуха думу колоскову,
І сонна тиша сонним язиком
Шепоче саду сиву колискову.

Найбільше поет переживає за своє Слово, аби невблаганний Час не забрав його в небуття, щоб воно продовжувало жити серед людей,

Бо перед ним іще дорога,
Бо перед ним багато й много,
І ми із ним ще не жили!

Про це він говорить у вірші «Вночі, середночі хтось тихо...».

У поезії Вінграновського дістає підтвердження відома довженківська теза про те, що «митці покликані народом для того, аби показувати світові насамперед, що життя прекрасне, що саме по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ». Його поетична мова лаконічна і ясна, має абсолютний художній слух: «На вікна вився виноград зелений, Немов землі несказані думки»; «дитя заснуло на руці, як слово на долоні мови»; «Іван-гора над яром спину горбе, несе під гору все моє «люблю».

Поетична творчість Миколи Вінграновського всіма визнана як окраса і здобуток української літератури. Вона нікого не полишає байдужим, бо освітлена співпереживанням, тремтким ставленням до того, про що він пише. У його творах завжди присутні «другий план», підтекст, таємниця, недомовленність, без якої мистецтво не існує взагалі, а поезія зокрема. І цей наскрізний підтекст – Батьківщина, Людина у всіх їх проявах, палка віра в те, що

У кожнім дні своя пора світання.
У кожнім дні поновлення своє.

Найпопулярніші вірші Миколи Вінграновського

УСІ ТВОРИ МИКОЛИ ВІНГРАНОВСЬКОГО

БІОГРАФІЯ МИКОЛИ ВІНГРАНОВСЬКОГО

2024-05-29

Друкувати