Пропонуємо онлайн-добірку найкращих поезій видатного українського поета Олега Ольжича (1907–1944) для самостійного читання, вивчення напамʼять, підготовки до уроків та позакласних заходів. Вірші можна завантажити та роздрукувати для зручного читання.
Олег Кандиба (псевдонім – Олег Ольжич) писав вірші з дитячих років, а заявив про себе як самобутній і оригінальний поет на початку 1930 року, співпрацюючи з львівськими періодичними виданнями: «Літературно-Науковий Вістник», «Вістник», «Обрії», «Напередодні» та празькими «Студентський вісник» і «Пробоєм».
Псевдонім – Ольжич – Кандиба взяв від імені славетного київського князя Олега.
Перша його поетична збірка – «Рінь», вийшла у Львові в 1935 році. У циклах віршів «Кремінь» (1931), «Камінь» (1932), «Бронза» (1932), «Залізо» (1932) поет підбивав зміну епох у житті людства і провіщав прихід нового віку – героїв.
Друга збірка поезій – «Вежі», вийшла в Празі в 1940 році. Після смерті поета, у 1946 році, з’явилася третя його поетична збірка – «Підзамча».
Поезія вабила Олега Кандибу більше, ніж археологія, але, знаючи з досвіду батька, Олександра Олеся, наскільки важкий і невдячний цей хліб, він не поспішав присвятити себе літературі. Коли ж публікація віршів у «Літературно-науковому віснику» принесла йому визнання, а ім’я Ольжич стало знаним, О. Кандиба, хоча дуже любив і поважав батька, став критикувати його естетичні погляди та ідеали, називаючи «поетом для гімназисток і телефоністок». У свою чергу Олександр Олесь боявся, що займаючись політичною діяльністю, син наражається на велику небезпеку, його обурювало оспівування «насильства і кровопролиття».
Видатний український прозаїк Улас Самчук згадував: «на відміну від свого батька з його співочою лірикою. О. Ольжич хотів бути маломовним, простим, кам’яним...», готовим до випробувань, жертви заради того, щоб в майбутньому Україна перестала бути ідейною провінцією.
Поезія Ольжича насичена героїчною тематикою. Героїзм – вільно обраний і вільний від усякого розрахунку, всякої думки про духовну чи іншу нагороду: він сам – своя найвища й, чесно кажучи, єдина гідна винагорода, що вища навіть за славу. Уже в першій збірці «Рiнь» виразно простежується оригінальний почерк ученого-археолога. Самі назви поезiй – це перегук iз прадавніми часами: «Гали», «Готи», «Ганнібал в Італії», «Археологiя», цикл «Люкреція», «Дон Хозе», «Вікінг», «Дон Кіхот».
Олег Ольжич піднімає українську поезію на нову духовну височінь, а у великих поетичних творах «Незнаному воякові» та «Грудень 1932» створює філософсько-естетичну модель ідеальної людини-борця такою, як він її собі уявляв. Тому і називають Ольжича «лицарем української державностi». Своє життєве й творче кредо він висловив у лаконічному за формою (усього 8 рядків) вірші «Господь багатий нас благословив»: «В людині, затям, / Лежить невідгадана сила». У жодну з названих збірок цей вірш не ввійшов. Він, як і ряд інших його поезій («Пророк», «Ясне мерехтіння кіна»… ), є зразком інтелектуально-філософського осмислення буття. Ця поезія перегукується також із іншими творами, у яких звучить ідея жертовності за національне визволення України.
Ольжича-емігранта захоплює героїка вчинку, вiдвага, непохитність, чистота, порив. У вiршi «Революцiя» картина мiста, у якому точаться бої, передана грубими мазками: «сiче – дощ», «в пiд’їздах будов – тiсно», «набої через плече», «з-пiд мурiв – повiв гниття»… Та раптом: «Хто дихав хоч день так вiльно, до смертi хмiльний украй». Творчий стиль Ольжича як поета близький до поетики неокласицизму. Основнi ознаки його поезії – карбовані рядки з емоційною напругою.
Остання збірка поета – «Пiдзамча», вийшла вже після його загибелі, хоча, за свідченням сучасників, упорядкував її ще сам автор. Бiльшiсть поезій у ній датовано двома днями – 25 та 26 сiчня 1941 року. У віршах «Голландський образ», «Порцеляна», «Лукреція» Ольжич продовжує тематику збірки «Рiнь»: зазирає у прадавні часи, подає своєрідні характеристики епох. Проте в цілому настроєвість книжки врiвноваженiша, спокійніша, автор споглядає та милується гармонією в природі. Гарячi та натхненнi рядки прикінцевої поезії «Гігантоманія» утверджують торжество життя.
Близький друг Олега Ольжича Олег Лащенко влучно пiдмiтив, що збiрки «Рiнь», «Пiдзамча», «Вежi» – це той «триптих, на якому поет карбує образ народження нового нацiоналiстичного поколiння та його революцiйного й державницького ідеалів».
Літературознавці та критики, досліджуючи творчу спадщину Ольжича, високо цiнували його поезiю. Зокрема Михайло Рудницький зазначав, що «до такої поезiї, можливо, немає черги, але без неї світ був би неповним».