Пропонуємо онлайн-добірку найкращих поезій визначного українського поета Володимира Сосюри (1898–1965) для самостійного читання, вивчення напамʼять, підготовки до уроків і позакласних заходів. Вірші можна завантажити та роздрукувати для зручного читання.
Володимир Сосюра – один із найулюбленіших поетів в Україні.
Секрет цієї любові полягає в тому, що він сам умів любити гаряче, віддано, до самозабуття. Щирі почуття переповнювали його велике й чуле серце і переливалися в поезію. «Я дуже хотів бути поетом, гадаючи, що поети – це надзвичайні люди» – згадуючи дитинство, писав поет. І цим мріям суджено було здійснитися. Володимир Сосюра став великим поетом України, знаним в усіх її куточках.
В. Сосюра почав писати вірші у 14 років, а друкуватися – в 17. За життя поета вийшло понад 80 видань, серед яких: 3 віршовані романи, 21 поема, понад сорока збірок поезій, автобіографічна проза, публіцистичні статті та літературна критика. Збірні видання творів Сосюри: «Поезії в 3 томах» (1929–1930), «Твори в 3 томах» (1957–1958), «Твори в 10 томах» (1970–1972).
Довгий час першою збіркою поезій В. Сосюри вважали видання «Поезії», що побачило світ у 1921 році. Згодом знайшовся документ, у якому рукою Сосюри було записано: «В 1918 році після проскурівського погрому, який вчинив 3-й гайдамацький полк, козаком якого я був, на гроші Волоха (ком. полку) було надруковано й видано першу збірку моїх поезій «Пісні крові». На жаль, вона не збереглася.
1921 року виходить поема «Червона зима», яка мала небачений успіх. У її невеличких дев'яти розділах умістився цілий духовний світ представника «робітничої рані»: теплі спогади про дитинство й домівку, парубочі розваги й перше кохання, порив повстанських загонів, повернення додому й сум втрат, відчуття єдності з народом і віра в ідеали народовладдя. Попри всю суворість зображуваної реальності – голод, злидні, розруха, війна і смерть – цей твір наскрізь пройнятий оптимістичним звучанням.
Великими й помітними творами поета з 1920-х років є поема «Махно» (1924), історичні поеми «Тарас Трясило» і «Мазепа», в якій автор художньо осмислив образ гетьмана і намагався розкрити психологію його особистості як борця за Україну. З раннього періоду творчості в поезії Сосюри знайшли відображення суперечності його доби: типова для українського інтелігента 20-х років неможливість поєднати відданість більшовицькій революції з почуттям національного обов'язку. Це, насамперед, поема «Два Володьки» (1930) про внутрішнє роздвоєння («комунар і націоналіст») та збірка «Серце» (1931), відразу заборонена після виходу в світ.
У 1940 році В. Сосюра завершує своє найбільше ліро-епічне полотно – роман у віршах «Червоногвардієць», який увібрав усе те, що становить автобіографічну основу його творчості 20–30-х років. Передвоєнні книжки («Журавлі прилетіли», «Крізь вітри і роки», 1940) сповнені мотивів любові до жінки («Марії»), природи («Я квітку не можу зірвати»), до Вітчизни, до життя, що дарує душі безмір переживань.
З початком війни з німецькими загарбниками В. Сосюра разом із Спілкою письменників України виїздить до Уфи. Написаний у Башкортостані славнозвісний «Лист до земляків» (1941) поширюється у формі листівок по всій Україні. У 1942 році поет працює в українському радіокомітеті в Москві. Тоді ж виходять з друку його збірки «В годину гніву» (1942) і «Під гул кривавий» (1942). У 1943 поета направляють у розпорядження Політуправління фронтів, які вели бої за Україну. Він співпрацює з редакцією фронтової газети «За честь Батьківщини», де з’являються його численні вірші, поема «Олег Кошовий» (1943). З великих творів цього періоду найцікавішою є поема «Мій син» (1942–1944), що висвітлила драму війни з сумою конкретних трагедій і особистих втрат.
2 липня 1951 року в газеті «Правда» опублікована стаття «Про ідеологічні перекручування в літературі» із жорсткою критикою Сосюри за вірш «Любіть Україну», що був написаний в 1944 році й поширений у фронтовій пресі. Післявоєнна цензура побачила у цьому творі націоналістичні мотиви. Сосюрі довелося «каятися» і «спокутувати вину» перед владою, яка іноді «балувала» його нагородами та преміями. В. Сосюру перестають друкувати, він живе під загрозою арешту і змушений писати й друкувати такі вірші, що невдовзі склали збірку «За мир».
Після смерті Сталіна зʼявляються нові книги віршів поета: «На струнах серця» (1955), «Солов'їні далі» (1957), «Так ніхто не кохав» (1960). Проникливий, глибоко емоційний лірик і натхненний публіцист, В. Сосюра не тільки створив безцінні перлини інтимної та громадянської поезії, але й одним із перших звернувся до викриття епохи сталінізму в українській літературі в поемі «Розстріляне безсмертя» (1960) та інших творах.
Значне місце в збірці «Щастя сім’ї трудової» (1962) посідає любовна лірика. До ліричної збірки «Якби помножити любов усіх людей» (1963) увійшли найкращі, найпопулярніші твори В. Сосюри, а також низка віршів, які вражають гарячим натхненням, своєю чуйністю до нового ритму життя, закоханістю в життя та людей. Його вірші «Так ніхто не кохав», «Коли потяг у даль загуркоче», «Білі акації будуть цвісти», «Пам'ятаю, вишні доспівали», «Сад шумить», «Васильки» та багато інших стали класичними.
Чимало поезій В. Сосюри введено у програму з української літератури середньої школи.
Найпопулярніші вірші Володимира Сосюри
- «Любіть Україну!»
- «Бабине літо»
- «Білі акації будуть цвісти»
- «Блукає осінь»
- «До брата»
- «Люблю весну, та хто її не любить...»
- «Люблю»
- «Літо»
- «Ластівки на сонці»
- «Коли світало»
- «Коли потяг у даль загуркоче...»
- «Іще не скресла крига на Дніпрі...»
- «Я Вас любив, а Ви ніколи»
- «Я знаю силу слова»
- «Як не любить той край...»
- «Гей, рум'яні мої небокраї...»
- «Васильки»
- «Уже зоря золоторога...»
- «Третя рота (Павлу Безпощадному)»
- «Так ніхто не кохав. Через тисячі літ...»
- «Солов'їні далі, далі солов'їні...»
- «Серце»
- «Рідна мова»
- «Осінь»
- «Облітають квіти, обриває вітер...»
- «Марія»
- «Марії»
- «Розстріляне безсмертя»
- «Поет»
- «Мойсей»
- «Мазепа»
- «Христос»
- «Два Володьки»