Тема: зображення боротьби українського народу під назвою «Коліївщина» проти утисків польської шляхти на Правобережній Україні.
Ідея: звеличення національно-визвольного руху в Україні під назвою «Коліївщина» та його героїв-гайдамаків; заклик до припинення соціального і національного гніту, до єднання слов’янських народів.
Про твір:
За жанром «Гайдамаки» – ліро-епічна поема героїчного характеру. Вона має складну будову – два вступи, одинадцять розділів, епілог та передмову. В основі цього найбільшого за обсягом твору в поетичному доробку Т. Шевченка відображено події 1768 року на Правобережній Україні, яка до кінця XVIII сторіччя перебувала під владою Польщі. Це було гайдамацьке повстання, очолюване Залізняком і Гонтою проти утисків польської шляхти та злочинних дій конфедератів. У народі його назвали – Коліївщина.
У вступі-присвяті Шевченко висловлює свої світоглядні міркування про плинність буття у природі й житті людини («Все йде, все минає – і краю немає...»), а вічними є лише волелюбні прагнення народу, згадує про славне минуле України, сповіщає, що співатиме про повсталу проти польського гніту «громаду в сіряках», яку прозвали гайдамаками. В «Інтродукції» – своєрідній експозиції сюжету, вперше зображуються місце і час дії основних персонажів твору та дається авторська оцінка національного, релігійного та класового стану тогочасної Польської держави.
У подальших розділах твору подаються дві сюжетні лінії, що переплітаються: перша і основна – відображення підготовки до «пекельного свята», яке охопить всю Україну, та перебіг народного повстання під назвою «Коліївщина»; друга – історія кохання Яреми й Оксани. Кульмінаційним моментом першої сюжетної лінії є розділ «Гонта в Умані», другої – «Червоний бенкет». Розвиток обох сюжетних ліній часто переривається авторськими ліричними відступами й пейзажними замальовками в романтичному дусі.
Завершенням основної сюжетної лінії служить «Епілог», у якому поет із сумом розповідає про поразку повстанців, про те, що Україна з того часу «навіки заснула». Але народна пам'ять про героїв Коліївщини, які полягли у боротьбі проти утисків і знущання з боку польських магнатів та конфедератів, продовжує жити.
Провідна ідея твору – звеличення національно-визвольного руху в Україні. У той же час Шевченко змалював Гайдамаччину як жахливу, безжалісну різню, показав, що жорстокість викликає не меншу жорстокість, а ідеалом поета є злагода і спокій на слов'янських землях: «Слава богу, що минуло, – а надто як згадаєш, що ми одної матері діти, що всі ми слав'яне. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря – слав'янськая земля…», – говорить поет у прозовій Передмові, яка насправді є Післямовою.
А ще він дає деякі пояснення щодо історичної достовірності змальованих у поемі подій і героїв: «Про те, що діялось на Украйні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей… Галайда вполовину видуманий, а смерть вільшанського титаря правдива, бо ще є люди, которі його знали. Гонта і Залізняк, отамани того кровавого діла, може, виведені в мене не так, як вони були, – за це не ручаюсь. Дід мій, нехай здоров буде, коли зачина розказувать що-небудь таке, що не сам бачив, а чув, то спершу скаже: «Коли старі люди брешуть, то й я з ними».
Автограф поеми «Гайдамаки» – не відомий. Працювати над твором Шевченко почав під час навчання в Академії мистецтв – близько 1839 року.
Головні герої:
- Головним героєм твору є повсталий народ, гайдамаки, які у поемі представлені різними прошарками тогочасного суспільства. «Ідіть, сини, погуляйте, / Пошукайте долі / Сини мої невеликі, / Нерозумні діти…»; «...Остались діти та собаки – / Жінки навіть з рогачами / Пішли в гайдамаки»; «На ґвалт України / Орли налетіли: вони рознесуть / Ляхам, жидам кару…».
- Максим Залізняк – реальна постать в історії Коліївщини, отаман гайдамаків. «Лiта орел, лiта сизий / Попiд небесами, / Гуля Максим, гуля батько / Степами, лiсами»; «…нема в нього ні оселі, ні саду, ні ставу»; «У нас один старший – батько Максим»; Кобзар Волох про Залізняка: «Горілку, мед не чаркою – / Поставцем черпає, / А ворога, заплющившись, / Ката, не минає. / Отакий-то наш отаман, / Орел сизокрилий! / І воює, і гарцює / З усієї сили»; «Шануйтеся ж, вражі ляхи, / Скажені собаки: / Йде Залізняк Чорним шляхом, / За ним гайдамаки»; «Умер, неборака / Нудьга його задавила / На чужому полі, / В чужу землю положила; / Така його доля!».
- Іван Ґонта – реальна постать в історії Коліївщини, ватажок гайдамацького руху. «Сини мої, сини мої! Чом ви не великі? Чом ви ляха не ріжете?»; «А сьогодні, сини мої, Горе мені з вами! Поцілуйте мене, діти, Бо не я вбиваю, А присяга»; «Тяжко мені жить! /Тяжко мені плакать! Праведнії зорі! / Сховайтесь за хмару: я вас не займав, / Я дітей зарізав!.. Горе мені, горе! / Де я прихилюся?" / Так Ґонта кричав, / По Умані бігав»; «Сини мої, сини мої! / На ту Україну / Дивітеся: ви за неї / Й я за неї гину».
- Ярема Галайда – узагальнений художній образ повстанця-гайдамаки. «хлопець звичайний»; «Сирота.., сирота убогий: / Ні сестри, ні брата, нікого нема! / Попихач жидівський, виріс у порогу; / А не клене долі, людей не займа»; «Тяжко жить на світі, а хочеться жить: / Хочеться дивитись, як сонечко сяє, / Хочеться послухать, як море заграє, / Як пташка щебече, байрак гомонить / Або чорнобрива в гаю заспіває…»; «…гнувся, бо не знав, / Не знав, сіромаха, що виросли крила, / Що неба достане, коли полетить»; «Придбав Максим собі сина / На всю Україну. / Хоч не рідний син Ярема, /А щира дитина»; «...Ярема – страшно глянуть – / По три, по чотири / Так і кладе»; «Максим ріже, а Ярема / Не ріже – лютує: / З ножем в руках на пожарах / І днює й ночує…».
- Оксана – кохана дівчина Яреми, дочка Титаря. Її образ – народнопісенний, тому вона – «зоря», «ясочка», «мов ласочка»; у неї «білі рученята», «чорні брови», «карі очі, як зіроньки, сяють». Звертаючись в думках до Яреми, Оксана говорить: «Прилітай же, мій соколе, мій голубе сизий!».
Другорядні герої:
- Кобзар Волох – народний співець, який супроводжував козаків у військових походах. «До грошей я не дуже ласий. Аби була ласка слухати, поки не охрип, співатиму, а охрипну – чарочку, другу тії ледащиці-живиці, як то кажуть, та й знову»; «А мудро співає! Коли не послухаєш, усе іншу».
- Титар – батько Оксани, церковний староста. «Не витерпів святої кари, / Упав, сердега. Пропадай, / Душа, без сповіді святої!».
- Лейба – шинкар. «Дрижить, ізігнувшись / Над каганцем: лічить гроші / Коло ліжка, клятий»; «Що його немає? / Найти його та повісить / Петелька свиняча».
- Дочка Лейби. «А на ліжку … ох, аж душно!.. / Білі рученята / Розкидала, розкрилася… / Як квіточка в гаю, / Червоніє».
- Ксьондз-єзуїт. «Аж ось ведуть гайдамаки / Ксьондза-єзуїта / І двох хлопців. / «Гонто, Гонто! / Оце твої діти. / Ти нас ріжеш – заріж і їх: / Вони католики».
Дуже стислий переказ
Вступ
«Все йде, все минає – і краю немає...». Вічний лише потяг людини до волі, до справедливості, щасливого життя. І виразниками цих прагнень українського народу стали гайдамаки. Таке визначення, звичайно ж, не всім подобається, але для поета часи Козаччини, Гайдамаччини – славне минуле.
Інтродукція
Боротьба польських магнатів за владу врешті-решт призвела до втрати Польщею своєї державності. А конфедерати (члени озброєних загонів дрібної шляхти), які мали цю державність захищати, грабували Україну, знущалися з її народу, їхні дії викликали обурення проти шляхти – гайдамаки готувалися до повстання, "ножі освятили".
Галайда
Ярема Галайда – наймит у шинкаря Лейби. Цілий день він за попихача. Сирота, але "сирота багатий", бо в нього є кохана – Оксана. Вночі, коли шинкар лічив гроші, Ярема взяв торбу й пішов у Вільшану.
Конфедерати
Цієї ж ночі до Лейби вдерлися конфедерати, побили господаря, допитуючись, де його дочка. Хитрий корчмар сказав, що вона померла. Він усіляко догоджав непроханим гостям, принижувався, підливав горілки. Коли шляхта стала вимагати в нього гроші, він сказав, що не має "ні шеляга", а багато червінців є в костьолі у вільшанського титаря, до того ж іще й дочка в того гарна, "як панночка". Конфедерати залишили корчмаря й поїхали у Вільшану.
Титар
У Вільшані Ярема, ходячи попід гаєм, співав та виглядай Оксану. Він аж заплакав, боячись, що та не прийде. Побачивши дівчину, зрадів і забув про все. Титарівна ж забарилася, бо занедужав батько. Ярема сказав, що йде в Чигирин до гайдамаків, щоб здобути славу, багатство і покласти все до ніг Оксани, одягти її, як гетьманшу. Закохані мріяли, як житимуть, коли не стане ворогів в Україні. Присяглися одне одному у вірності та й розійшлися.
А тим часом конфедерати вдерлися до титаря, стали його катувати, вимагати гроші. Замордувавши бідного чоловіка, запалили церкву. Як прибігла Оксана й побачила все це, так і знепритомніла. У такому стані ляхи й забрали її із собою.
Свято в Чигирині
Під час правління багатьох гетьманів Чигирин був містом козацької вольниці. А тепер тут тиша. Та ось над Тясмином, у темнім гаю, зібралися прості козаки і старшина, щоб покарати ворогів. Стояли вози з ножами. Люди чекали дзвонів, що мали сповістити про початок церковної служби, і слухали, як співав сліпий кобзар. Нарешті почалася служба: попи святили ножі й закликали боротися з ненависною шляхтою, яка стільки лиха принесла українському народу.
Треті півні
Коліївщина – «пекельне свято», охопила колись всю Україну. Але з часом про неї забули, й онуки славних повстанців покірно «панам жито сіють».
Вночі берегом Дніпра йшов Ярема і журився, відчуваючи щось недобре. Він мав у Черкасах чекати третіх півнів – сигналу до повстання. Парубок замислився над долею свого рідного краю. Сподівався, що колись в Україні знову «блисне булава» і повернуться часи Гетьманщини.
Червоний бенкет
«Задзвонили в усі дзвони по всій Україні», гайдамаки почали бити шляхту. У Черкаси до Залізняка прийшов Ярема. Саме там він дізнався, що конфедерати вбили титаря і викрали Оксану. Гайдамаки записали сироту Ярему в реєстр козаків як Галайду (бездомний бурлака), бо він не мав прізвища, дали коня і, залишивши за собою палаюче місто, весело поїхали далі. З ними поїхав і мовчазний Галайда – він тяжко тужив за Оксаною.
Гупалівщина
Повстання охопило всю Україну. «...Остались діти та собаки – Жінки навіть з рогачами Пішли в гайдамаки». У кривавій різні, що розпочалась, на думку поета, були винні «ксьондзи, єзуїти», які посіяли ворожнечу між братніми слов’янськими народами. Загін Залізняка проїхав Вільшану та Будища, де в лісі на деревах поховалися ляхи. Гайдамаки позбивали їх із дерев, як груші, потім знайшли скарби конфедератів і пішли карати ворогів у Лисянку.
Бенкет у Лисянці
У Лисянці повстанцями керували Ґонта і Залізняк. Гайдамаки не жаліли нікого. Особливо лютував Ярема, одержимий помстою за Титаря і Оксану. На бенкеті, влаштованому серед палаючого міста, Галайда побачив переодягненого в козацький одяг Лейбу. Шинкар сказав йому, що в одному з будинків за мурами ляхи тримають його кохану. Гайдамаки стріляють у будинок з гармат, та Ярема з Лейбою встигають прокрастися туди і винести з льоху непритомну Оксану.
Лебедин
Ярема відвозить Оксану до Лебедина і залишає у монастирі. Опритомнівши, дівчина розповідає бабусі-черниці про те, як потрапила в полон до ляхів, як хотіла накласти на себе руки і лише думка про коханого врятувала її. Черниця натомість розповіла їй, що до монастиря її привіз саме Ярема Галайда, пообіцявши знову приїхати через тиждень. Він і справді приїхав, вранці обвінчався з Оксаною, а ввечері того ж дня повернувся до Залізняка «справляти весілля» – продовжувати бити ляхів.
Ґонта в Умані
Пройшло вже літо і зима, настала весна, а повстання все тривало. Ярема прославився на всю Україну як завзятий гайдамака. Повстанці увійшли в Умань і затопили її панською кров’ю. До Ґонти привели двох хлопчиків-католиків. Це були його сини, проте він, вірний присязі бити католиків, власноручно вбив і їх, а потім тяжко страждав від свого батьківського злочину. Вночі він крадькома поховав дітей, бажаючи для себе кари – швидкої смерті.
Епілог
Автор шкодує за часами, коли Залізняк і Ґонта гуляли по Україні, караючи ворогів. Згадує себе малого, свого батька, сусідів, які любили слухати розповіді діда про Коліївщину. Говорить про те, що повстання тривало майже рік та й ущухло. Ляхи полонили Ґонту, тяжко його катували, а потім стратили, не залишивши по ньому ні хреста, ні могили. Помер від туги за побратимом і Залізняк. Гайдамаки розійшлися хто куди. Запорозьку Січ було зруйновано. І Україна «навіки заснула». Тільки часом колишні старі повстанці, йдучи над Дніпром, співають гайдамацьких пісень.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.