Тема: алегорична повість-казка про середньовічне князівство Люботин на Галичині, де співіснують добрий дракон Грицько – поет та християнин, мудрий Пустельник, підступний князь, легковажна князівна та хоробрі лицарі.
Ідея: сучасний світ, у якому й досі живуть «драконячі закони», потребує кардинальних змін, тому кожен має відповідати за власні вчинки.
Про письменника
Юрій Павлович Винничук – український лінгвіст, журналіст, письменник, редактор, народився 18 березня 1952 року у Івано-Франківську. Його батько був лікарем Івано-Франківської обласної лікарні, мати – інженером-економістом. Освіту отримав у Прикарпатському університеті імені В. Стефаника (філологічний факультет). У 1974 році переїхав до Львова, працював вантажником, художником-оформлювачем. У 1987 - 1991 роках працював режисером Львівського естрадного театру «Не журись!», писав сценарії та пісенні тексти. У 1991 - 1999 роках працював редактором відділу газети «Поступ». З 1997 року є членом Асоціації українських письменників.
Твори Юрія Винничука перекладалися в Англії, Аргентині, Білорусі, Німеччині, Польщі, Канаді, Сербії, США, Франції, Хорватії, Чехії. За його казками знято два мультфільми. Юрій Винничук сам є автором перекладів з кельтської, англійської та численних слов'янських мов. Роман «Весняні ігри в осінніх садах» переміг 2006 року в номінації «Книга року ВВС».
Персонажі твору:
- Дракон Грицько. «Дракон ще був зовсім молодий. Минуло вісім років, відколи він вилупився з яйця, що пролежало, може, із сотню літ у печері. Не було кому заопікуватися ним та навчити драконячого способу життя, бідолаха навіть не знав, чим повинен харчуватися, і їв собі травичку, листячко, різні там ягідки, дикі яблука й груші….»; «Звали дракона Грицьком, так його назвав Пустельник. Усі дракона вважали дивним, тому що біля входу в печеру не було гори кісток і черепів, а росли квіти»;.«Яке щастя мати друзів і могти для них пожертвувати життям! Воістину це дозволено тільки людям!»; «Що на душі в цього лицаря? Невже милосердя? Тоді це такий самий виродок, як і я».
- Пустельник – самотній філософ, книжник і літописець, учитель, наставник і друг Грицька, розуміє, ким є дракон для народу: «Ти – той ніж. Ти все ще біля горла… Податок збільшили – дракон винен. Хлопців до війська забрали – дракон винен. Град вибив збіжжя – і тут винен дракон. На тебе геть усе можна списати…»; «Коли людина іде на смерть за вітчизну, то ім'я її потім прославляють у віках. А ти був драконом і ним зостанешся. Ти загинеш як дракон, а не як поет і герой. Люботин ніколи не дізнається правди. Героєм стане той, хто уб'є тебе. Навіщо ж оця жертва? Кому ти її приносиш?».
- Князь – жорстокий, бездушний володар Люботина. «Ви ж були такі самі! Не такі? Не кривили душею? Не обманювали? І не кривоприсягали? Ви – погани, що не відали святого письма, як смієте дивитись на мене осудливо? Я зробив усе, щоб врятувати Люботин!».
- Князівна Настасія. «Якби не було мене, може, обійшлося б і без цього герцю…" і " якби князь був князем… І я – сама собою… І всі люди – людьми… А не драконами».
- Лицар Лаврін. «… державні справи не для нього»; «… більшу частину життя пробув за межами краю. Хто й зна, які там вітри в голові у нього»; «На біса я в це вв'язався? Навіщо мені князівна, котра ніколи мене не любитиме? Навіщо мені цей дивний дракон, який боронить перед лицарями свого живота, а мені підставляє око, вразити яке може й дитина? Що він мені злого вчинив? Оно жива й здорова Настасія виходить з печери, оно пан Чурило із джурою вже мчать до неї. Все. Князівна врятована. Лишається тільки вбити змія, який не зробив їй нічого поганого».
- Радник – свято вірить у систему і робити все, щоб її зберегти. «Я – єдина людина в цьому зачуханому князівстві, котра дивиться не поверхово, а вглиб»; «…є лицарі і з-за границі, розумієте? Ми в жодному випадку не повинні перед ними осрамитися».
- Воєвода Антось – відданий князю служака..
- Джура лицаря Лавріна – в усьому намагається наслідувати свого пана, проте ще не усвідомлює, що таке лицарська честь.
- Мойша Шамуель – спритний і хитрий шинкар.
- Відьма – баба-чаклунка.
Не від того я помру,
Що на світі буде война.
А від того, що вона
Мого вірша не достойна.
Ярослав Довган
У часи середньовіччя у вигаданому князівстві Люботин, життя якого нагадує сонне царство, де панувала нудьга і було чути лише набридливе дзижчання мух, давно забули про військові походи та лицарські турніри. Князь іноді намагався щось змінити, але його лінь була непереможною. Так тривало досить довго, аж поки не прийшла пора видати єдину дочку заміж. Треба було знайти їй нареченого – спадкоємця престолу, бо інакше князівство остаточно розпадеться. Але ж як знайти лицаря-героя у князівстві, де нічого не відбувається? Справжнім дарунком долі стала для князя звістка, принесена воєводою, про дракона, що з’явився на берегах річки Бистриці. Тож князь розіслав гінців, щоб ті оголосили: хто вб’є дракона – одружиться з Настасією й сяде на престолі.
З’їхалися лицарі, але дракон не захотів битися, навіть з печери вилазити не став, а коли його пробували викурити з неї димом, ладен був задихнутися, аніж ставати на герць. Князь зустрівся з пустельником, який дружив з драконом і давно усамітнився на берегах Бистриці, щоб більше дізнатися про дивного дракона. Той розповів йому, що цей дракон зовсім не схожий на інших драконів і лише зовнішньо виглядає чудовиськом. Він має одну голову, вміє розмовляти, читає книги й пише вірші. Звати його Грицьком, і битися він не стане, бо дуже добрий. Саме він, пустельник, дав йому ім’я, навчив людської мови і грамоти, хоч спочатку не хотів цього робити. Розумів, що рано чи пізно тому доведеться битися, бо такі людські звичаї і закони. Проте Грицько наполіг на своєму навчанні, тож старий філософ здався й відкрив своєму учневі розуміння краси і добра. Князь, невдоволений почутим, бо руйнувалися його плани щодо заміжжя Настасії, виявив бажання познайомитися з драконом. Тим часом пустельник знаходить для Грицька нову печеру, що мала вихід на закриту з усіх боків прекрасну галявину. Саме туди він згодом і приводить князя. Той, познайомившись із Грицьком, починає переконувати його в необхідності дотримуватися звичаїв і законів, згідно з якими дракони мусять чинити людям зло, а потім гинути на герці з лицарем-героєм, бо так споконвічно заведено у світі, і навіть переходить до погроз. Проте Грицько не розуміє, чому він, ще зовсім молодий, повинен вмерти. Він же нікому не коїв зла! Лицемірні аргументи князя про «інтереси держави» його не переконують. Тоді князь вирішує діяти хитрістю й підступом. Він робить усе, щоб потоваришувати з ним – щоденно приходить на галявину, де у приємному спілкуванні з пустельником і драконом за келихом хорошого вина веде філософські бесіди, читає Грицькові вірші.
У таких дружніх посиденьках минає літо. Раптово пустельник занеміг, перед смертю він розмовляє з Грицьком. Дракон признається своєму старому вчителю, що не вірить у те, що князь позбувся бажання знищити його. Пустельник умовляє дракона скористатися крилами і тікати від світу людей, які всі свої негаразди перекладають на дракона, мріючи того вбити. Але Грицько заявляє, що прийняв рішення вийти на герць заради князя, його доньки й Люботина. У відчаї пустельник намагається розкрити другові очі: життя володаря не варте й одного рядка поета, князь передусім хоче зміцнити свою владу, він не заслуговує драконової самопожертви. Закликаючи дракона тікати від жорстокого світу людей, пустельник умирає.
Настає осінь, дракон і князь п’ють вино на могилі пустельника. Князь вирішує прискорити здійснення свого плану – вбити дракона, і знову починає бідкатися. Дракон, який уже давно очікує такої розмови, повідомляє князеві, що згоден вийти на смертельний для нього герць. Князь, намагаючись приховати радість, спочатку ніби відмовляє Грицька. А дракон, усе ще сподіваючись на порядність друга і на те, що той відмовиться від своїх підступних намірів, бреше, що нібито старий учитель кличе його до себе. Князь воліє не помічати брехні Грицька і діловито викладає перед ним свій план: він привезе дочку до нього в печеру, оголосивши, ніби дракон її викрав.
Лицарі знову з’їжджаються в Люботин, серед них і славетний пан Лаврін, відомий багатьма подвигами й лицарськими вчинками. Таємний радник князя тим часом готує видовище для народу, поширює портрети дракона, на яких той виглядає страхітливим і кривавим чудовиськом. Настасію таємно привозять до Грицька. Видаючи себе за лагідну й ніжну дівчину, лицемірна дівчина пробує втертися в його довіру, називає метеликом, кокетує з ним, розігрує цілий спектакль, пишномовно проголошуючи, яким брехливим є світ людей, яким негідником є її батько, яким неправедним є майбутній герць.
Перед турніром до дракона приходить таємний радник князя. Він шантажує Грицька погрозою знищити всі його вірші, якщо той не піддасться його ставленнику – лицарю Любомиру із Золочева. Проте Грицько вже обіцяв князеві, що помре від меча лицаря Лавріна. Він дотримується слова й підставляє під час герцю своє єдине вразливе місце – око, саме Лаврінові. Проте Лаврін – людина честі. Він запідозрив щось нечисте в такій поведінці дракона, і меч у його руці застигає. Грицько умирає від списа Лаврінового джури. Народ шаленіє від видовища, князівна радо стає дружиною меткого джури, а Люботин гуляє три дні й три ночі з приводу свята. Лише пан Лаврін і князь відчувають на душі гризоту. Вони ховають дракона поруч з могилою пустельника. Відчувши непереборне бажання сповідатися, князь усе розповідає Лаврінові. Той із гнівом і зневагою проклинає князя й покидає Люботин. З цього часу князь не має спокою. Узявши бутель вина й три кубки, він приїжджає на могили друзів і, подумки розмовляючи з ними, намагається виправдати сам себе. Проте навіть у мареннях відчуває, що він злочинець, зрадник, і немає йому прощення. У самоті й каятті князь умирає.
Цитати з твору:
- «Не варто було втручатися в закони природи. Не ми їх творили, не нам їх міняти».
- «Життя володаря не варте й одного рядка поета!».
- «… коли йде війна – гинуть лише вояки. А коли володар хоче зміцнити владу, – поети гинуть у першу чергу».
- «У нас народ, знаєте, допитливий. Подивиться, подивиться котрийсь та й собі, чого доброго, злетіти захоче. І цього ніяк не можна допустити… То ви вже якось без крил, добре? Не хвилюйте уми, так би мовити…».
- «Мудрий завше поступався дурному! – І глупота завойовувала світ».
- «Де взяти ще стільки драконів, аби кожен з нас мав кого розіп’ясти? Де взяти стільки іуд, аби мали на кого перекласти провину?»
- «Коли народ засне, то спить так міцно, аж поки не почує на своїй горлянці ножа убивці…»
- «Яке щастя мати друзів і могти для них пожертвувати життям! Воістину це дозволено тільки людям!»
- «Хто хоч краплю мудрості зачерпне, довіку ситий не буде. Від многої мудрості много скорбі, і хто примножує знання, примножує печаль».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.