Тема: продовження історії про перше кохання підлітків Марійки та Костика.
Ідея: утвердження думки про те, що треба вчитись вміти любити; перше кохання у підлітків – це дорослішання з першими випробуваннями любов'ю, а найстрашніше покарання – докори сумління.
Про автора та його твір
Степан Процюк – сучасний український письменник, народився у серпні 1964 року в селі Кути на Львівщині у сім'ї політв'язня. Через декілька років родина переїхала до Івано-Франківської області.
Степан Процюк закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури НАН України. Він кандидат філологічних наук, викладає сучасну українську літературу в Прикарпатському університеті Івано-Франківська.
Літературна біографія Процюка розпочинається з 1992 року з виходом у світ його збірки віршів «На вістрі двох правд» та інших поетичних книжок. Згодом він полишає писати вірші й переходить виключно на прозу, зокрема написання творів для підлітків. Про свою літературну діяльність Степан Процюк каже так: «Для мене література є способом осмислення незглибимої теми – життя людської душі, часто таємниче і своєрідне. Якщо не став би письменником, хотів би бути психотерапевтом чи лікарем загалом. Література для дітей – це ті ж оповіді про стан і відчуття юних душ, ще не заторкнутих компромісами дорослого світу...».
У 2008 році у видавництві «Грані-Т» побачила світ трилогія про кохання «Марійка і Костик», «Залюблені в сонце» (друга історія Марійки і Костика), «Аргонавти» (третя історія Марійки і Костика). Події книги розгортаються в маленькому українському місті Старомихайлівка. Герої живуть своїм цікавим життям: дорослішають, зустрічаючись з життєвими випробуваннями, мріють, ведуть романтичні розмови, зізнаються в коханні…
Головні герої:
- Марійка Ковальчук – дев’ятикласниця. Кохає Костика.
- Костик Онишкевич – десятикласник. Кохає Марійку.
- Микола, друг Костика. Теж кохає Марійку.
- Марина Кирилівна – мама Марійки.
- Михайло – тато Марійки.
- Орися, молодша сестра Марійки.
1
Був вересень. Марійка з Костиком говорили, що цей місяць знаковий для них: у вересні вони почали зустрічатися, у вересні Марійка полюбила Костика. Їхні весняні душі були непідвладними ні трохи сумовитій осені, ані депресивній нульградусній зимі. Дівчина пропонує Костику знову кудись поїхати, наприклад, в Антарктиду. Їй не важливо, де жити, головне – з Костиком.
2
Кохання – це пір'їнка невідомого. Подув – і нема. Кохання – це обмін серцями. Бо коли хтось не віддає свого, від нього слід якнайхутчіш тікати. Кохання – це волосина, загублена нею і збережена ним.
…Жив собі хлопчик і жила собі дівчинка. Хлопчик любив похмурі та суворі краєвиди своєї землі. Вона була менше прив'язана до своєї землі, але, побачивши, що хлопчик справді любить ті місця, які не любив ніхто, вона полюбила хлопчика. Хлопчик став юнаком, а дівчинка – юнкою. Юнак вирушив у мандри світом. Дівчина залишилася чекати його вдома. У неї було багато залицяльників, але вона всім відмовляла. Юнак, здобувши освіту і спізнавши багато пригод, поволі забував про свою дівчину.
Одного разу він приїхав глянути на понурі краєвиди рідної землі. Вони здалися йому непривабливими й сірими. Також він сказав своїй дівчині, яка вірно чекала, що він не знає, чи вони зараз є такою гарною парою, якою були колись. Дівчина плакала. Але хлопець знову покинув її, поїхав геть. Проминуло ще кілька років. Юнакові перестало таланити в житті. Від нього поволі відверталися віроломні друзі. Він невдало одружився. І настала мить, коли він раптом збагнув, що те, чого він прагнув, було завжди біля нього.
Він знову приїхав на свою батьківщину. Там мало що змінилось. Лише всі постаріли і зневірилися. Його колишня дівчина була хворою і самотньою жінкою. І він уже не зміг впізнати в ній свою, найріднішу. І колишній юнак поїхав назавше від суворих ландшафтів свого краю, щоб уже ніколи не повертатися туди. А колишня дівчина через якийсь час померла, спалювана образою, каяттям і жалем.
Юнак, ставши дідом, став думати, що так і не прожив те життя, яке хотів. Йому було нестерпно боляче, але вже нічого не можна було змінити.
Висновку не буде…
3
Кость Онишкевич перейшов до 10 класу, а.Марія Ковальчук – до 9. Вони придумали собі нові імена: Марійка називала його Левчиком, бо він народився під сузір'ям Лева, а Костик вигадав для неї ім'я Мисливчик, бо її зузір'ям був Стрілець. Вони після сварки часто думали: "Як добре, що ми помирилися!" Можливо, та сварка була першим входженням до світу дорослих.
4
Одного разу Марійка побачила, що мама плаче. Тато був на заробітках у Москві і останнім часом все рідше дзвонив додому. Дівчина гадала: може, тато хворий, і йому не вистачає грошей навіть на ліки, може, йому не дають зарплати, і він голодує, може у нього з'явилась інша жінка? Мама сказала, що скучила за татом. Вони довго розмовляли.і про тата, і про майбутнє Марійки з Костиком. Була друга година ночі, коли, сповнені тривоги й надії, вони змогли заснути.
5
Марійка розказала Костику про свою розмову з мамою. Хлопець розмірковує про стосунки та конфлікти між дорослими, коли їхні бажання не співпадають. Ось, наприклад, Марійка одночасно хоче і не хоче цілувати Костика. Дівчина пояснює, що боїться інтимних стосунків, і це питання поки що хай залишається відкритим.
6
А з Миколою коїлося щось недобре. Одного разу, на перерві, він побачив Марійку і подумав: "Яка ж вона струнка і весела!" Відтоді не мав спокою. Йому було заздрісно, що Марійка – Костикова. Після сварки з ним їхні стосунки стали прохолодними. Микола вітався з Костем, потискуючу йому руку. Але розумів, якщо ти шануєш людину, то потиск руки означає відкритість до неї та відсутність поганих намірів. Якщо не шануєш – то не подаєш руки. Він же тиснув Костеві руку, потайки замишляючи щось недобре.
7
Микола сказав Марійці, що їм треба поговорити після уроків. Дівчина попросила казати зараз. Тоді Микола схопив її за руку і мовив: "Я люблю тебе, Марійко!" Дівчина здивувалася і налякалася. Невже хлопці змовились, щоб таким чином перевірити її почуття до Костика? Тому змогла відповісти коротко: "То й що?" Микола страдницьки перепитав: "Невже ти ні на крихітку мене не любиш?" Сухо, мов постріл, пролунала відповідь Марійки: "Ні, Миколо. Ні на крихітку". Дівчина побігла на урок, а Микола до лісу – його душили сльози.
8
Освідчення Миколи збентежило Марійку. Вона не може втямити, як Микола, друг Костика, посмів залицятися до неї. Хіба він не знає про їхні стосунки? Хіба не знає, що життя – не мильна опера, а там, де живе любов, причаїлася її нерозлучна сестра – ненавість?
9
Микола пішов поплакати до лісу. Там він уявляв, як вони втрьох підуть до лісу, і Марійка загубиться в гущавині. Костик не зможе її знайти і, зневірившись у пошуку, піде додому. А Микола залишиться і таки знайде дівчину якраз в той момент, коли поруч з нею з'явиться ведмідь. Він сміливо його віджене, а перелякана Марійка впаде в його обійми. Присоромлений Костик піде зі школи, а Микола стане першим Марійчиним чоловіком, бо з Костем вона лише цілувалася. Однієї зими повернеться Костик, повернеться напів бомжем і спробує напасти на Марійку з ножем. Микола врятує її, а Кость попаде в міліцію…
Коли у Миколи визрів більш реальний план, як повернути прихильність дівчини до нього, він пішов додому.
10
Костик розповів Марійці античний міф про аргонавтів – вічних шукальців істини та щастя. Хлопець вважав, що аргонавти жили завжди, і не важливо, яке ім'я носить їхній ватажок. Головне – він мусить мати шляхетну мету. Стати справжнім аргонавтом не просто. Іноді може здаватися, що неможливо – та й непотрібно… Але тим, у чиїх жилах тече неспокійна і шляхетна кров шанувальника мрії, треба вірити в її здійснення і йти до своєї мети.
11
Костик прямував з тренування додому і думав про те, що сьогодні була класна гра, але Микола чомусь бурмосився. А ще думав про свій сон. Наче він виходить з лісу, поривається бігти і падає. Хоче підвестись, але ноги заплуталися в якусь сітку. Марійки поруч нема. На нього загрозливо насуваються п'ятеро людей, а він борсається в сітці і не може з неї виплутатись.
Раптом у темному провулку на Костика напало троє старших хлопців і дуже побили.
12
Кость спробував підвестися. Нестерпно боліло все тіло. Він піднімався і знову падав.
А Марійці в цей час стало тривожно. Вона згадала свій сон. Ніби вона офіціантка у кав'ярні, над нею пролітає величезний кажан, а в зубах у нього мишенятко. Воно падає. Коли Марійка підбігла глянути, чи живе, мишенятко стає хлопцем, схожим на Костика.
Незважаючи на пізній вечір і дощ, дівчина біжить шукати коханого. Спортзал був уже зачинений, і вона іде темними вулицями. Чує стогін й знаходить Костика. Марійка допомагає йому встати і телефонує батькам хлопця. Тато Костика приїхав на таксі і відразу повіз сина в лікарню.
13
Миколу мучили докори сумління за свій підлий вчинок. Він уявляв, як прийде до Костика у лікарню, впаде на коліна і признається в тому, що це він попросив тих хлопців побити Костика. Але потім схаменувся і прийшов до них ще раз – просити, щоб вони тільки налякали Костя. Хлопці його не послухали, сказали, що вони "чесні фраєри" і свою роботу за той велосипед, який їм віддав Микола, виконають. А ще Микола пригадав, як Костик відмовився від капітанської пов'язки на його користь, і як шляхетність друга його шокувала. Микола мучився від раздвоєння: він любив Костика і Марійку й водночас ненавидів їх, відчуваючи, що вони кращі за нього.
14
Загрози для життя Костика не було, але забої грудної клітки, рвано-колота травма ноги, численні синці завдавали болю, який хлопець мужньо терпів. Адже могло бути гірше, і Костик навіть уявив сцену своєї смерті. Його голова пухла від запитань, хто так з ним вчинив, за що? І не знаходив відповідей.
15
За кілька днів лікування Костик уже міг вставати. Одного дня до нього в палату прийшов блідий, мов полотно, Микола і повинився перед ним – це він намовив старших хлопців побити друга. Микола говорив: "Мені однаково, що зараз буде. Я зрозумів, як несподівано кожен день, чуєш, кожен! – може петляти і повертати кудись убік наша доля. Нехай я не закінчу школу, я все візьму на себе, але сьогодні я з цим покінчив… Я не можу спати і не можу жити, бо мана, що переслідувала мене ці два роки, стоїть перед очима. Я вже нікому не буду заздрити до кінця життя, бо ми майже нічого не знаємо про інших, хоча нам часто здається навпаки…" А ще признався, що давно заздрив його успіхам, що позавчора ходив у церкву на сповідь, зрозумів ганебність свого вчинку і попросив пробачення. Ніхто й ніколи не дізнається, про що була та розмова далі. Вона стала їхньою першою чоловічою таємницею. Кость пообіцяв Миколі, що нікому нічого не скаже.
Варто сказати, що в майбутньому станеться випадок, коли Микола допоможе Костику в скрутну хвилину – врятує його. Буває так, що життя складається з таких-от парадоксів.
16
Марійка сказала Костику: "Левчику, якби ти був Ясоном, я би поїхала з тобою по золоте руно". Дівчина і хлопець довго обговорюють цей давньогрецький міф про аргонавтів. А потім зізнаються одне одному в коханні.
17
Марійчина мама плакала від того, що її чоловік і батько Марійки та Орисі був змушений поїхати на заробітки в Москву і останнім часом став рідко дзвонити додому. Вона сама працювала медсестрою за мізерну платню. Марина Кирилівна розуміла, що заробітчанство не вихід. Від нього руйнуються сім'ї, діти ростуть напівсиротами. Чи ж можуть гроші замістити ці втрати? Вона кожен день молилася за чоловіка і намагалася гасити в собі тривогу.
18
А батько Марійки в цей час розмірковував про жорстокість російських роботодавців і думав про сім'ю. Разом з трьома такими ж заробітчанами він будував дачу. Працювали важко, майже не спали, наглядач весь час їх квапив, а коли настав день розрахунку, то всіх робітників ув'язнили і закрили у підвалі.
19–20
Близькі та рідні люди часто добре відчувають одне одного навіть на відстані. Марині Кирилівні – Марійчиній матері, наснилась велика хата в лісі, замурована травою і цементом. Над нею літав вертоліт, з якого хтось скидав товстий шнур. До нього тягнулось багато рук, які з'являлись прямо з-під землі, потім якісь військові у чорному одязі стріляли по гелікоптеру. А звідти вискакували військові у синій формі… Нарешті хата розвалюється, і з неї починає виходити багато голих людей. Серед них – Михайло, батько Марійки
Ув'язненим заробітчанам давали в день кусень хліба, оселедець і чашку чаю. Випустили їх тільки через декілька днів. Чому з ними так вчинили, ніхто не знав. Під час ув'язнення у підвалі Михайло багато думав про свою сім'ю і вирішив більше ніколи не шукати підробіток за межами України, бути завжди з родиною.
21
Марійці теж снився дивний сон: посеред пустелі лежить озеро з каламутною водою. А в ній – велетенський лінивий гіпопотам. На його язиці лежить… тато, і бегемот може проковтнути його у будь-який момент. Тато рятується – стрибає з язика тварини на землю.
Марійка роздумує, що може означати цей сон, адже тато вже телефонував – за кілька днів він буде вдома.
22
Одного дня Костик раптом відчув, що його школа – клас, вчителі змінилися. Зрозумів, що люди здатні на добрі вчинки. Ними не верховодять страх або дрібна обачність. Він пробачив Миколу. Прийшов до думки, що любов – це природність людини. А там, де починається штучність, вона прощається з собою справжньою. Костик боявся стати дорослим, зацикленим на грошах. Він був впевнений, що ніколи таким не стане, бо у важкі чи легкі хвилини життя поруч з ним завжди буде Неспокійка.
23
Знову починалося літо. Костеві залишається ще рік школярства. Після школи він домовляється з Марійкою про лісову прогулянку, відчуває, що сьогодні має трапитися щось особливе. Можливо, вони знайдуть золоте руно, папороть або столітній мох. Можливо, це буде особливий стан душі під особливо теплим небом і особливо розсміяними зорями.
До лісу добиралися недовго. Для Костика і Марійки він став раєм, де вони згадують про Адама і Єву. Обнялися, а потім впали на ще неторкану траву. Їм здалося, що лісове небо стало ще вищим. А вітерець усе дужчав, стаючи вітром. І не було сили, яка могла би стримати вулкан їхньої юної пристрасті...
Цитати з твору
- «Кохання – це пір'їнка невідомого. Подув – і нема.
- Кохання – це обмін серцями. Бо коли хтось не віддає свого, від нього слід якнайхутчіш тікати.
- Кохання – це волосина, загублена нею і збережена ним.
- Це те, що противиться зоднаковінню. Не вписується у визначення. Подібне, як і в більшості людей. Характерне лише для тебе».
- «… всі справжні люди … повинні вміти любити».
- «Коли ми любимо світ і навколишнє, то все вдається. Костикові люди не знають, що таке бідність або невдачі, бо все це – від нелюбові. Коли наші лики світяться, а наші очі розіскрені, то ми носимо Божу часточку. А там, де вона існує, немає хвороб і злиднів. Тоді наші руки звідкись знають, як виконувати будь-яку роботу. Тоді наші голови можуть придумати щонайменше кілька виходів із тупиків і кутів. Тоді наші серця підказують нам, де краще промовчати, а де – бунтувати. Але це не пристосуванство, а лише способи природної поведінки. Любов – це наша природність. А там, де починається штучність, ми прощаємося з нами справжніми».
- «… сміливий не той, хто нічого не боїться, – таких людей серед здорових душевно не існує, – а той, хто переступає через власні страхи».
- «Якщо ти шануєш людину, то потиск руки означає твою відкритість до неї та відсутність поганих намірів. Якщо не шануєш – то не подаєш руки, даючи їй таким чином лицарський знак: "Стережися!"».
- «У людському житті нема неймовірного, бо нерідко наша дійсність строкатіша від найхимерніших снів». «чи варте чогось наше життя, не оздоблене походом за мрією, неначе коштовною оправою?»
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.