Тема: продовження історії про перше кохання підлітків Марійки та Костика.
Ідея: утвердження думки про те, що треба вчитись вміти любити; перше кохання у підлітків – це дорослішання з першими випробуваннями любов'ю, а найстрашніше покарання – докори сумління.
Про автора та його твір
Степан Процюк – сучасний український письменник, народився у серпні 1964 року в селі Кути на Львівщині у сім'ї політв'язня. Через декілька років родина переїхала до Івано-Франківської області.
Степан Процюк закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури НАН України. Він кандидат філологічних наук, викладає сучасну українську літературу в Прикарпатському університеті Івано-Франківська.
Літературна біографія Процюка розпочинається з 1992 року з виходом у світ його збірки віршів «На вістрі двох правд» та інших поетичних книжок. Згодом він полишає писати вірші й переходить виключно на прозу, зокрема написання творів для підлітків. Про свою літературну діяльність Степан Процюк каже так: «Для мене література є способом осмислення незглибимої теми – життя людської душі, часто таємниче і своєрідне. Якщо не став би письменником, хотів би бути психотерапевтом чи лікарем загалом. Література для дітей – це ті ж оповіді про стан і відчуття юних душ, ще не заторкнутих компромісами дорослого світу...».
У 2008 році у видавництві «Грані-Т» побачила світ трилогія про кохання «Марійка і Костик», «Залюблені в сонце» (друга історія Марійки і Костика), «Аргонавти» (третя історія Марійки і Костика). Події книги розгортаються в маленькому українському місті Старомихайлівка. Герої живуть своїм цікавим життям: дорослішають, зустрічаючись з життєвими випробуваннями, мріють, ведуть романтичні розмови, зізнаються в коханні…
Головні герої:
- Марійка Ковальчук – дев’ятикласниця. Кохає Костика.
- Костик Онишкевич – десятикласник. Кохає Марійку.
- Микола, друг Костика. Теж кохає Марійку.
- Марина Кирилівна – мама Марійки.
- Михайло – тато Марійки.
- Орися, молодша сестра Марійки.
Головні герої повісті − Кость і Марійка повертаються у вересні до школи. Марійка – у дев'ятий клас, Костик – у десятий. Цей місяць важливий для них ще тим, що саме у вересні вони почали зустрічатися. Після недавньої сварки вони помирилися і придумали собі нові імена відповідно до знаків зодіаку: Кость став Левчиком, а Марійка, яка народилася під сузір'ям Стрільця, − Мисливчиком. Раніше хлопець називав дівчину Неспокійкою.
Одного разу Марійка побачила, що її мама плаче. Дівчина здогадалася, що це через батька, який поїхав на заробітки у Москву. Там він працював на будівництві в якогось "голомозого скоробагатька". Того вечора мама і Марійка довго розмовляли, сповнені тривоги й надії: може, у нього з'явилася інша жінка, може, батько хворіє або йому не виплатили зарплатні, він голодує і не має змоги зателефонувати…
Миколі, шкільному другу Костика, було заздрісно, що тому все вдається легше і краще, ніж йому самому: він і відмінник цього року, і спортсмен, а ще його любить Марійка – дівчина, у яку він сам закоханий. Миколі дуже хочеться, щоб Костик з Марійкою посварилися.
Микола наважується сказати Марійці, що він її кохає, але дівчина холодно відповіла, що нічого до нього не відчуває. Щоб сховати сльози образи, Микола тікає в ліс, а Марійка думає, що залицяння Миколи − це перевірка Костика її почуттів до нього.
У лісі Микола спочатку уявляє, як йому колись трапиться нагода постати в очах Марійки героєм – врятувати її від чогось загрозливого. А потім обдумав план дій, як помститися Костику.
Костик розповідає Марійці античний міф про аргонавтів – шукальців золотого руна та істини. Кость вважав, що вони існують у будь-які часи, і зовсім неважливо, яке ім'я їхнього ватажка. Головне – він мусить мати шляхетну мету - пошук щастя.
Одного разу, пізно увечері, Костик йшов додому з тренування і думав про свій сон. Йому снилося, що, виходячи з лісу, він заплутався в сітці. На нього нападають п'ятеро незнайомих людей, а Марійки поряд нема. Цей сон виявився пророчим. У безлюдному провулку Костика наздогнали троє хлопців і так побили, що він не міг підвестися.
У цей час Марійка відчула тривогу. Їй згадався сон, у якому наснився кажан, що тримав у зубах мишеня з обличчям Костика. Дівчина побігла по вулицях, шукаючи коханого, а коли знайшла, допомогла йому підвестися і зателефонувала батьку Костика. Той приїхав на таксі і повіз сина в лікарню.
А Миколу почали мучити докори сумління. Він зрозумів, що його почуття до Марійки були лише приводом, щоб здійснити підлий план – намовити старших хлопців побити друга. Зрозумів, що його майже два роки пече заздрість і ненавість до Костика, бо той був в усьому кращий за нього. Зрозумів і сам від того жахнувся. Тож вирішив піти до Костика в лікарню, визнати свою провину і попросити вибачення.
Блідий, як полотно, Микола зайшов у палату, де лежав Костик, і повинився перед ним. Микола говорив: "Мені однаково, що зараз буде. Я зрозумів, як несподівано кожен день, чуєш, кожен! – може петляти і повертати кудись убік наша доля. Нехай я не закінчу школу, я все візьму на себе, але сьогодні я з цим покінчив… Я не можу спати і не можу жити, бо мана, що переслідувала мене ці два роки, стоїть перед очима. Я вже нікому не буду заздрити до кінця життя, бо ми майже нічого не знаємо про інших, хоча нам часто здається навпаки…" Ніхто й ніколи не дізнається, про що була та розмова далі. Вона стала їхньою першою чоловічою таємницею. Кость пообіцяв Миколі, що нікому нічого не скаже.
Марійка кожен день відвідувала коханого. Якось вона сказала йому: "Левчику, якби ти був Ясоном, я би поїхала з тобою по золоте руно". Вони довго обговорювали цей давньогрецький міф, а потім зізналися одне одному в коханні.
З Михайлом, батьком Марійки, відбулась така прикра пригода: він разом з іншими заробітчанами будував дачу місцевому багатію. Робітники важко працювали, майже не спали, біля них ходив наглядач, який весь час їх квапив. А коли вони закінчили будівництво і настав день розрахунку, усіх заманили у підвал і там закрили. Випустили звідти лише через декілька днів, зароблені гроші видали, але так і не пояснили причини ув'язнення. Михайло зв'язався з сім'єю і вирішив більше не шукати роботу за межами України.
Знову починалося літо. Одного дня Костик домовився з Марійкою погуляти після школи в лісі. Там також можна знайти золоте руно. Можливо, це буде папороть або столітній мох, можливо, особливий стан душі. Бо того дня було особливо тепле небо і особливо розсміяні зорі. Костик відчув, що між ним і Марійкою має трапитися теж щось особливе.
Ліс став для закоханих раєм, де вони згадали про Адама і Єву. І не було сили, що могла стримати вулкан їхньої юної пристрасті…
Цитати з твору
- «Кохання – це пір'їнка невідомого. Подув – і нема.
- Кохання – це обмін серцями. Бо коли хтось не віддає свого, від нього слід якнайхутчіш тікати.
- Кохання – це волосина, загублена нею і збережена ним.
- Це те, що противиться зоднаковінню. Не вписується у визначення. Подібне, як і в більшості людей. Характерне лише для тебе».
- «… всі справжні люди … повинні вміти любити».
- «Коли ми любимо світ і навколишнє, то все вдається. Костикові люди не знають, що таке бідніст «чи варте чогось наше життя, не оздоблене походом за мрією, неначе коштовною оправою?».ь або невдачі, бо все це – від нелюбові. Коли наші лики світяться, а наші очі розіскрені, то ми носимо Божу часточку. А там, де вона існує, немає хвороб і злиднів. Тоді наші руки звідкись знають, як виконувати будь-яку роботу. Тоді наші голови можуть придумати щонайменше кілька виходів із тупиків і кутів. Тоді наші серця підказують нам, де краще промовчати, а де – бунтувати. Але це не пристосуванство, а лише способи природної поведінки. Любов – це наша природність. А там, де починається штучність, ми прощаємося з нами справжніми».
- «… сміливий не той, хто нічого не боїться, – таких людей серед здорових душевно не існує, – а той, хто переступає через власні страхи».
- «Якщо ти шануєш людину, то потиск руки означає твою відкритість до неї та відсутність поганих намірів. Якщо не шануєш – то не подаєш руки, даючи їй таким чином лицарський знак: "Стережися!"».
- «У людському житті нема неймовірного, бо нерідко наша дійсність строкатіша від найхимерніших снів».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.