Тема: пригоди семикласниці Софійки, яка розплутує зловісну таємницю двох родів.
Ідея: уславлення доброти, важливість виховання активної життєвої позиції, відповідальності за свої вчинки, засудження зла, брехні та несправедливості.
Про авторку та її твір
Марина Павленко народилася в 1973 році на Львівщині, у родині вчителів. Дитинство пройшло на Черкащині. Після закінчення школи навчалася в Уманському педагогічному інституті імені Павла Тичини. Працювала вчителькою початкових класів в Уманській міській гімназії.
Сьогодні Марина Степанівна – доцент кафедри сучасної української літератури та народознавства в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини, успішно поєднує наукову діяльність з літературною творчістю.
У 2005 році побачив світ справжній бестселер для підлітків – «Русалонька із 7-В або прокляття роду Кулаківських». Ця книга стала лауреатом літературного конкурсу «Коронація слова. Марія Павленко називає свій твір сучасною казкою. Авторка описує родовідні лінії та долі представників двох родів: Міщенко та Кулаківськіх, які накопичували гріхи, каралися за свої негідні вчинки, деградували, занедбували духовний зв’язок між предками і нащадками. Образ Софійки – головної героїні повісті, багато в чому письменниця списала з характеру своєї дочки.
Головні герої твору:
- Семикласниця Софійка. «…вона обожнює маленького Ростика!»; «…хлопець Софійчиної мрії не мусив би палити. Як не палять ні тато, ні Сніжанин жених»; «Завжди боялася грози. Дуже боялась висоти, мишей і темряви…»; «… у хвилини відпочинку або розпачу її манили знайомі давні казки. Народні чи авторські (вони всі гріли Софійчину душу), аби тільки з щасливим кінцем. От і ця, про Русалоньку, так до серця припала!»; «Софійка й досі не заспокоїться. Так гірко! Так шкода Русалоньки!»; «Софійка вперше відкрила давно усім відому істину: вона нічого не знає і не розуміє в цьому житті»; «Пронозлива дуже!»; «Софійка вміла міркувати»; «… вона обожнює маленького Ростика! Проте мусять бути якісь межі»; «Що ж, справжній рятівниці і в казці, і в житті зостаються крихти зі столу суперниці!..»; «Софійка розламала шоколадку навпіл: – Удвох їсти смачніше!»; «Софійка надто добре знала, що ніколи не зможе бути такою стильною, як Ірка Завадчук»; «Кинула оком в одне люстро. Звідти на Софійку ледь подивовано глянула… красуня. Така, якою мріяла стати: темне густе волосся, коралові уста й чиста ніжна шкіра…(майбутнє Софійки)»; «А ти все така ж!.. – замилувався дівчиною Вадим, – і красою, і розумом! Але Софійка, мабуть, виросла з того віку, коли купуються на білих коней, навіть із принцами на додачу! Ах, серце, серце! Невже ти так зачерствіло в буднях? Де той вогонь, що спалював тебе колись од кожного Вадимового погляду?..» (майбутнє Софійки.)
- Сашко – колишній сусід Софійки. «…він іще худіший та дрібніший. Мов хрущик»; «Сашко – єдиний мужчина в сім'ї. Мама працює прибиральницею, та й то часто хворіє, а в сім'ї ще трійня малих сестричок»;
- Вадим Кулаківський – однокласник Софійки. Вадим про свій рід: «Батьки розлучилися, вештаються по світу, а сина залишили на бабу»; «Предок лиш бабки висилає, а сам чортзна-де. Мати сто років не з'являється. Кентуюсь біля старої – до живих печінок дістала. Усе ниє, все дорікає! Що нав'язався на її голову! А мені по барабану: хай би валила на всі чотири боки, була б квартира – сам проживу. В мене, як хочеш знати, рід проклятий. Гроші ведуться, щастя – ні грама!»; «… зібрались якісь ханурики і прокляли. Відтоді той спився, той убився. Татів брат від наркотиків помер. Дід щез. Баба казиться, що з нашим проклятим родом зв'язалась. Тут, скажу тобі, не тільки закуриш…»; «Не я краду, прокляття моє родове краде».
- Ірка Завадчук – однокласниця й суперниця Софійки.
Рід Софійки:
- Клава – хвороблива жінка, яка сама виховувала дочку. Сліпий старець дав ій чарівні коралі і вона одужала.
- Горпина – дочка Клави від Корнія. З чоловіком Павлом у шлюбі була щасливою. Ніна – дочка Горпини. Лише вона, ще дитиною, могла їздити верхи на Мальві.
- Ліна (учителька) – дочка Ніни, бабуся Софійки.
- Максим (учитель) – чоловік Ліни, дідусь Софійки. Його рід носив прізвище Вишня. А записали, як Ягода.
- Тетяна – дочка Ліни і Максима, мама Софійки.
- Славко – батько Софійки.
- Сніжана (лікар-травматолог) – дочка Ліни і Максима, сестра Тетяни, тітка Софійки. «… справжня принцеса й переможниця всіх конкурсів краси»; «… перебирала женихами, як циган кіньми»; «Сніжана як уб'є собі в голову…».
- Ростик – маленький братик Софійки. «… мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко!».
- Сергій Кавун (Пустельник) – художник, за якого вийшла заміж Сніжана.
Рід Міщенків:
- Данило Міщенко – хвалько, предводитель дворянства, якого напоїв й одурив Гордій Кулаківський.
- Михайло (Мішель) – дворянин-двірник, брехун, син Данила. Мав коханку – богачку Юзю, яка народила дочку. Змінив прокляте прізвище Міщенко на Білий (тобто чистий).
- Чоловік-вусань – прапрадід Валентина Білого
- Валентин Білий – прапраправнук Данила Міщенка, женихався до Сніжани. Приховував від неї, що був двічі одружений, мав сина та дочку, якими не піклувався. «… широкоплечий вродливий юнак, елегантний високий блондин… сама ввічливість, скромність і привітність»; «… хоче почати життя з чистого аркуша, не засмічуючи його всілякими попередніми помилками з усякими дружинами та дітьми»; «… правда є різна", деяку ліпше приховати, аби не засмучувати ближнього»; «Перед Сніжаною прикидається багачем, а такий скупий із сином»; За дочку «Навіть аліментів не платить, нібито мало заробляє»; «Усі Міщенки схожі: і балакун Данило Міщенко-Міщенков, і його син Михайло-Мішель-Мішка, і онук-вусань, і, нарешті, прапраправнук Валентин… У всіх немовби подвійна душа. Усі хвалькуваті, брехливі, ненадійні».
Рід Кулаківських:
- Гордій Кулаківський – прапрадід Вадима Кулаківського. «… от борода – руда, як вогонь. І очі. Жовті, хитруваті». Саме з Гордія починається прокляття роду Кулаковських – бо він був першим, хто порушив заповідь «не вкради». Обманом заволодів чужими землями та маєтком Данила Міщенка. Відтоді ніхто з членів його сім’ї не зазнав щастя. Кожне наступне покоління «мало гроші, а щастя – ніколи». Гордія вбив мішок кукурудзи, що впав на нього з горіща.
Діти та нащадки Гордія:
- Фрол – ненароком застрелився.
- Франя – розлучниця, відбила Корнія у Клави. Дітей не мали.
- Яків – дуже жадібний, довів дружину Лизавету до голодної смерті, а сам вдавився картоплиною на званому обіді у сусіда. «У нього під повною коморою у великий голод помреш».
- Васюня – син Якова, дезертир, переховувався від призову на війну у льоху 40 років.
- Олена – дружина Васюні. Це вона прокляла Гордія Кулаківського і виколола очі на його світлині.
- Іван – син Васюні, помер з дружиною рано.
- Анатолій – син Івана, дід Вадима Кулаківського. Толика виховувала Олена, а потім Катерина.
- Катерина – дочка Івана, єдина в роді Кулаківських «добра душа». Саме її та Семена (чоловіка) Софійка врятувала від удару блискавки й тим зупинила прокляття роду.
Символічні образи:
- Чарівна бабусина шафа, що служить порталом між минулим і теперішнім часом, є символом пам’яті та пошани до свого роду: «Різьблена, з широкою шухлядою внизу, ще од прадіда Павла й прабабусі Горпини по маминій лінії. Її не проміняли на харчі навіть у голодовку…».
- Чарівні коралі – оберіг, який, за словами мами Софійки, «… кожна жінка їхнього роду під вінець одягала... Хоча Софійчина мама чомусь його всерйоз не сприймала. Вдягла тільки з поваги до реліквії. А по весіллі відразу кудись поділа, здається, таки до шафи». Намисто дісталося від сліпого старця Клаві – прапрапрабабі Софійки і передавалися з роду в рід на щастя у подружньому житті.
У повісті-казці йдеться про пригоди кмітливої, чуйної і доброї дівчини-семикласниці Софійки, родина якої переїздить до нового помешкання. Серед багатьох речей, що перевозять батьки дівчинки, є стара бабусина шафа. Софійка випадково дізнається, що в ній можна здійснювати подорожі у часі. Якщо розміститися в ній, взявши з собою будь-яке фото, то можна опинитися в тому періоді й за тих обставин, за яких було зроблено фотографію.
Героїня потрапляє у складні перипетії давноминулих подій, розплутує клубок родовідних ліній та долі представників двох родів – Міщенків та Кулаківських, які від покоління до покоління накопичували гріхи, каралися за негідні вчинки, деградували, втрачали духовний зв’язок між предками і нащадками.
У творі відтворені також образи сучасних школярів, друзів Софійки, їхня поведінка, вчинки, внутрішній світ. Образ самовпевненого красунчика Вадима (одного з представників роду Кулаківських), у якого спочатку була закохана Софійка,– є прикладом розбещеності та вседозволеності. Він виявився брехуном і дрібним злодюжкою – вкрав у Софійки сімейну реліквію – коралі. На матеріальному рівні у Вадима все ніби добре, проте внутрішньо він почуває себе самотнім, часом навіть безпорадним. Одного разу це змусило його признатися Софійці, що його рід – проклятий, починаючи від Гордія Кулаківського.
Сашко, сусідський хлопець із багатодітної сім’ї, рідко відвідує школу, адже змушений заробляти хоч якісь гроші, щоб допомогти матері прогодувати трійко молодших сестричок. Вадим зневажає Сашка, називає його бомжиком, але той не дуже переймався таким ставленням. Саме Сашко в усьому підтримував Софійку, допоміг їй позбавитися привидів. Наполегливість, вміння взяти на себе відповідальність за рідних людей із часом допомогли «хрущику» стати успішним у дорослому житті.
Софійка вирішує допомогти Вадиму, здійснюючи за допомогою шафи подорожі в минуле Кулаківських та Міщенків, зняти прокляття з їх нащадків. Врешті-решт це їй вдається.
Чарівна шафа була спроможна перенести Софійку і в майбутнє, де вона побачила дорослого Вадима Кулаківського. Його характер і поведінка майже не змінилися. Софійка зрозуміла, що прокляття на характер хлопця не впливало. Дорослий Сашко відкрив ресторан «Русалонька» і запропонував Софійці руку і серце, тобто стати його Русалонькою…
У цієї казки був щасливий кінець…
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.