Тема: розповідь про дорослішання підлітка та його пошук моральних орієнтирів у житті.
Ідея: утвердження думки, що проблеми сьогодення можуть бути вирішені лише завдяки розумінню минулого.
Про автора твору
Українська журналістка, письменниця, поетеса, сценаристка Ірен Роздобудько народилася 3 листопада 1962 року в Донецьку. Вона є неодноразовою переможницею літературного конкурсу «Коронація слова» і володаркою титулу «Золотий письменник України».
Дівчинці було 6 років, коли вона написала своє перше оповідання – «Казку про Чайник і Матрьошки». Письменниця згадує: «Фантазувати й розповідати вголос різні історії я почала ще в дитячому садку, коли не вміла писати. А записувати – у шість років. Коли вперше в цьому ж віці випадково потрапила до бібліотеки, була вражена полицями з книжками, здивована тим, що ці книжки написали люди, і вирішила, що моя книжка теж колись стоятиме на такій полиці. Але про те, що книги пишуть «письменники», я тоді ще не знала».
У шкільні роки Ірен мріяла про сцену, однак у старших класах зрозуміла, що великої актриси з неї не вийде, а тому вступила на заочне відділення факультету журналістики Київського національного університету і з 16 років почала працювати у різних сферах діяльності. У 1988 році вона переїхала до Києва й стала працювати головним редактором журналу «Караван історій. Україна».
В одному із інтерв’ю Ірен Роздобудько запитали: «Що в житті підштовхнуло вас до задуму пригодницької повісті «Арсен»? Письменниця відповіла: «Книгу, як завжди, писала таку, яку б я сама хотіла прочитати в дитинстві – щоб там була якась загадка, розслідування, таємнича історія роду, небезпека і стосунки з дорослими. Я давно впевнена в тому, що діти набагато кращі і розумніші за дорослих. Всі вони народжуються талановитими, чуттєвими до несправедливості, добрими і дуже чітко знають, що є добро, а що – зло… Люди, які забувають і втрачають пам‘ять про своє дитинство, стають нудними прагматиками, проходять повз всі шанси, які трапляються на їхньому шляху. Тому так важливо зберегти в собі віру в романтику і в те, що мрія рано чи пізно здійснюється… Герой книги Арсен часто запитує себе: «Де воно, справжнє життя?» Я б сама йому відповіла так: «Воно – поруч. Варто лише поставити перед собою мету і почати рухатися до неї».
Персонажі твору:
- Арсен. «Я часто питаю себе – де воно, справжнє життя? Невже лише під обкладинками книг, на дисках з фільмами чи у піснях про війну? … Часом думати про те, що все це так і лишиться під тими обкладинками, геть нестерпно – аж хочеться тікати світ за очі. Сісти на корабель і відчалити в якусь "гарячу точку»; «Я мрію про подорожі, загадки, скарби і небезпеку. Але де те все знайдеш?! Хіба в комп’ютерних іграх. Спершу я так і робив – цілими вечорами кнопки натискав. То з роботами боровся, то з інопланетянами воював, то скарби шукав. Потім мене пробило: ну й дурня! Сидиш у кріслі, точиш чіпси, мов миша картон, працюєш лише пальцями, а вдаєш, що світ підкорюєш! І скільки ж нас таких по всьому світу? Мільйон? Більше? Сидимо, жиріємо і вдаємо з себе героїв. Віртуальних. У разі небезпеки – клац! – перезавантажився і – знову на коні. Це, як на мене, принизливо...»; «Але ж ця моя особиста доля не починається зненацька, мов злива! Вона має свої витоки. І що глибше вони занурені в часі, то багатшою може бути людина. Хоча б тому, що знає, хто вона, звідки походить її рід і які люди започаткували його»; «в мене доволі багата уява. Варто на чомусь подумки сконцентруватись, як я починаю жити тим життям, яке сам собі малюю. Тоді в голові виникають тисячі картин, від яких важко відірватися. Бо ті картини набагато цікавіші за все те, що відбувається довкола»; «… мені спало на думку, що моя зустріч з Айрес дуже подібна до зустрічі Макара і Марії. Ух ти, точно: я ж теж спершу сприйняв її за хлопця!».
- Юля – мама Арсена. «Коли ми з Юлею йдемо поруч – до магазину чи в кіно – всі думають, що вона моя старша сестра»; «… моя матуся така молода і "кльова". Вона ходить у джинсах і модних футболках, струнка й довгокоса»; «… вона каже, що найголовніший чоловік у її житті – це я. Решта її не обходить! Але я не такий уже малий, щоб не знати, як їй буває самотньо. Я не думаю, що жінка – особливо така, як моя Юля – має жити лише піклуванням про мене і хліб насущний»; «моя мама завжди вміла мене розуміти».
- Тато Арсена. «На тата я досі серджуся. Ось якби в мене була така дружина, як Юля, навряд чи я зміг би піти до іншої. А він пішов…».
- Нійолє – зведена сестричка Арсена. «… гарненька, білява, з великими очима і кирпатим носиком. Це робило їі обличчя незвичайним і водночас дуже кумедним»; «дівчинка була хоч і мала, але горда».
- Айрес – сільська подруга Арсена, в яку він закохався. «… це був худорлявий хлопець у тільняшці й обрізаних вище колін джинсах. На обличчі – масивні мотоциклетні окуляри, що закривали більше ніж пів обличчя. З-під бейсболки, вдягненої козирком назад, виглядав світлий короткий «хвіст». На руках – потерті шкіряні рукавички з обрізаними пальцями, на ногах – стоптані кросівки. У вусі – майже так само, як у мене, – стирчало кілька кульчиків» (перше знайомство Арсена з Айрес, коли він сприйняв її за хлопця).
- Дід Олег і бабця Ліда – дідусь та бабуся Арсена з боку батька. «… доглядати за малими і розповідати їм казки було його (діда) обов'язком».
- Макар і панночка Марія – батьки Арсена (предка) та прийомного сина Яреми. «… трохи подорослішавши, Макар розпочав самостійно навчатися різним «панським мудрагелям». А ці «мудрагелі» можна було почерпнути з книжок»; «…на книжкових полицях нашого «прапра» з'явилися і Жуль Верн, і Майн Рід, і Марко Вовчок з Іваном Франком та Ольгою Кобилянською. І навіть зовсім несподівані книжки англійських економістів, етнографів та істориків – тобто тих розумних людей, які писали про облаштування життя на землі. Через це парубка вважали в селі дивакуватим»; «Він любив блукати лісом і міркувати про облаштування світу, про мандрівки і відкриття»;
- Арсен і Нійолє – предки Арсена і Нійоли, на честь яких діти отримали свої імена.
- Арсен – син Макара та Марії. «Арсен був справжнім розбишакою. Він дуже рано почав рахувати, читати й писати. А коли йому ледве виповнилося вісім років, організував у селі «військо Робін Гуда» з таких самих малюків, як він. І керував ним, як справжній полководець. «Військо» крало курей у заможних селян і підкидало бідним. В одинадцять років Арсен уперше втік із дому, намагаючись дістатися берегів Африки. Там він хотів полювати на тигрів і стати ватажком абориґенів. У дванадцять сам пішов до лісу і пробув наодинці з природою кілька діб, полюючи на ведмедя. В тринадцять пішов із циганським табором і опинився з ним аж у Бессарабії. Одне слово, це була неймовірно жвава дитина».
- Нійола – дружина Арсена. «…Була вона, мов екзотична пташка, не схожа на жодну дівчину чи молодицю з нашої околиці. Адже всі тутешні жінки й дівчата були чорнокосі й чорнобриві, з великими карими очима, з яскравим рум’янцем на щоках. Усі повновиді, міцні й дужі. А ця нагадувала тендітного нічного метелика. Усе в ній було світлим і блідим. Довгі біляві коси, порцелянове обличчя, світлі брови і прозорі блакитні очі. Вона, здавалося, була зліплена зі снігу»; «Розпускали чутки, що вона – відьма, що спокушає і зводить зі світу людей, а ще ходить по ночах у стайні і псує худобу, як це роблять справжні відьми. І від того у корів пропадає молоко». «…. пара (Арсен та Нійола на фото) була неймовірно красивою. Особливо дівчина. Очі у неї були – не брешу! – майже на пів обличчя. Біляве волосся хвилями спадало на плечі. Вона була у світлій сукні й маленькому мереживному капелюшку з бантиком. У тонкій руці тримала гаптовану бісером сумочку. З під складок довгої сукні виглядали такі ж світлі чобітки з бантиками. Дівчина була тоненькою, мов тростинка. Вона посміхалася. Юнак дивився серйозно. Його рука лежала на плечі дівчини. Він теж був красивим – високим, струнким, в елегантному чорному костюмі з білою смужкою. З охайно зачесаним назад волоссям. Його риси здалися мені знайомими. Він був схожим на діда Олега і… трошки на мене, якби мені було років двадцять. Я здогадався: це був знімок Арсена і Нійолє. Так ось якими вони були! Молодими, гарними, закоханими…».
- Ярема – прийомний син Макара та Марії. «…Ярема ріс хворобливим і доволі відлюдкуватим хлопчиком. До того ж, хтось із мешканців села повідомив йому, що він не є рідним сином родини, а лише підкидьком. Або, як кажуть у селі, байстрюком. Хлопець не міг пройтися селом, щоб не почути знущальні слова: «Байстрюк! Байстрюк!» Як не заспокоювали його прийомні батьки, як не переконували у своїй любові, хлопець похмурнів з кожним днем»; «Макар і Марія ставили його за приклад молодшому братові».
Головний герой, від імені якого йде розповідь, 13-річний хлопець Арсен. Він – мрійник і вигадник різних історій, у яких відводить собі героїчну роль. Водночас розуміє, що спочатку треба вивчитись, заробити гроші, хоче, щоб Юля (так він називає свою маму) залишилася «в надійних руках» і не сумувала без нього. Адже тато їх давно покинув, у нього нова сім’я, є дитина – дівчинка.
Хлопець не хотів просидіти все канікулярне літо в київській квартирі. Він хотів пригод, хотів розгадати таємницю свого роду, про яку йому, малому, колись розповів дідусь Олег – батько тата. За цією легендою, далекий пра-пра-прадід Макар невідомо звідки приніс додому глек із золотом. На другий день хтось його вбив, а золото зникло. У злочині та крадіжці звинуватили молодшого сина Макара – Арсена. Виходить, що сучасний Арсен носить ім’я батьковбивці, хоча як було насправді, досі ніхто не знає. Тож Арсен, залишивши мамі записку, зважився без її дозволу гайнути в село під Києвом до бабці з дідом, яких не бачив п’ять років, і розкрити таємницю свого роду.
До районного центру Арсен доїхав автобусом, а далі пішов сільською дорогою пішки. Раптом почув позад себе дирчання мопеду. Під’їхав якийсь хлопець і запропонував підвезти до села. Коли приїхали, Арсен зрозумів, що його везла дівчина. Її звали Олександрою, та всі називали її Айрес, бо вона хотіла поїхати в Аргентину, в Буенос-Айрес, коли виросте, щоб розшукати своїх батьків. Жила вона в будинку родинного типу, або ж коротше – БРТ.
Коли Арсен підійшов до будинку бабусі й дідуся, на ґанку з’явилась маленька білява дівчинка, на вигляд років п’яти. Вона помітила Арсена і першою заговорила до нього, а згодом покликала і бабусю. І бабуся, і дідусь були дуже раді приїзду свого онука. Від них Арсен дізнався, що дівчинка – його зведена сестра з дивним ім’ям Нійолє. Так її назвали на честь прапрабаби, яку прапрадід Арсен привіз дружиною з Прибалтики.
Наступного ранку Арсен вирушив до річки покупатись. Поки йшов селом, його всі впізнавали – село вже знало, що до Іванюків приїхав онук, і не якийсь, а саме Арсен, названий на честь свого предка. Дід Микита, власник кози з дивним ім’ям Зоряна Петрівна, розповів про Білу Даму, що ходить ночами селом разом зі своєю свитою. Арсен розпитав Айрес про неї. Виявилось, що вона – привид Нійолє, яку вважали відьмою й яка колись замерзла в лісі. Арсен попросив Айрес допомогти йому у розгадці таємниці свого роду, і Айрес погодилась.
Увечері, перед тим як іти спати, Арсен і Нійолє попросили дідуся Олега розповісти про їхніх предків. Ця історія починалась з того, що батьки Макара були кріпаками і жили бідно. Коли у 1861 році всім було даровано волю, селяни місцевого пана Островершенка не вийшли на роботу. Так вони вирішили помститися своєму колишньому лютому хазяїну. Недоєні корови на фермі зчинили лемент на все село. Так минуло три доби. Малий Макар, який був у пана пастушком і знав всіх корів поіменно, не витримав, вночі пробрався на ферму і видоїв всіх корів.
Вранці на ферму зайшла юна панночка Марія – дочка пана Островершенка від красуні-циганки, яку вона йому залишила на згадку про палке кохання між ними. Вона знайшла сплячого Макара на сіні разом з щасливими коровами. Так відбулася перша зустріч Макара і Марії. Пан Островершенко подарував родині рятівника тварин хутір, і відтоді вони стали заможними.
Через десять років Макар з Марією зустрілись вдруге на лісовій галявині. Спочатку він сприйняв її за парубка (Марія хвацько їздила на коні, стріляла з рушниці, носила штани…), та потім зрозумів, що перед ним дівчина, і згадав про першу зустріч – тоді дівчинка здалася йому ангелом. Вони покохали один одного.
Ввечері дідусь Олег продовжив свою розповідь.
Макар з Марією стали таємно зустрічатись в лісі. Про це дізнався батько Марії
і подумав, що Макар залицяється до його дочки заради грошей, тому сказав, що позбавляє її спадку. Макар забрав кохану в тому, в чому вона була. Вони одружились і жили щасливо, от тільки дітей в них не було. Та одного дня хтось підкинув їм під ворота дитину. Хлопчика охрестили Яремою і стали виховувати, як рідного. Коли хлопчик підріс, хтось у селі розповів Яремі, що він не є рідним. Через декілька років у Макара та Марії народився Арсен, і Ярема через це дуже переживав, бо боявся, що батьки його розлюблять. А вони втішали його, як могли.
Арсена змалечку тягнуло у мандри. Коли ж він виріс, то поїхав у Прибалтику по бурштин. А через деякий час прислав телеграму, у якій просив дозволу на одруження. Макар розсердився і дозволу не дав. Після цього Арсен зник. І від нього не було ніяких звісток три роки. Та одного зимового дня він повернувся на автомобілі зі своєю тендітною й красивою дружиною, яку звали дивним ім’ям – Нійолє. Батьки їм зраділи, але щастя молодих тривало недовго. Нійолє одразу незлюбили усі місцеві жінки, вони вважали її відьмою, бо їхні чоловіки приділяли дуже багато уваги гарній жінці.
З початком Першої світової війни Арсен пішов у військо і пропав на шість років, Нійолє залишилась зовсім сама і перестала без потреби виходити з дому. Ярема допомагав їй по господарству. Перед смертю Марія розповіла про глек з золотом, який їй дав перед від’їздом за кордон батько на знак прощення. Де саме вона закопала цей глек, Марія сказала лише Макару. А ще заповіла Яремі і Нійолі одружитися. Нійола категорично відмовилася виходити за Ярему, але Макар її умовив. У день вінчання повернувся Арсен, і щастя до Нійоли знову повернулося, хоча нестатки в родині були великими.
Ярема умовляв використати гроші матері і поїхати за кордон. Арсен був проти, бо в цей час у нього з Нійолє народився син Микола – батько діда Олега, і треба було почекати, поки дитина підросте. Макар не знав, кого з синів слухати, та все ж пішов одного вечора в ліс і викопав глечик з грошима. А наступного ранку його знайшли вбитим.
Ярема викликав міліцію, і в кімнаті Арсена під ліжком знайшли закривавлений молоток. Арсена забрали назавжди. Нійолє сама виховувала сина, а одного дня вкоротила собі віку – пішла взимку в ліс і замерзла. Згодом зник і Ярема – він кудись виїхав. Малого Миколу віддали на виховання чужим людям. Він хотів усім довести, що його батько не винен, але не встиг – загинув 1943 року на війні зовсім молодим.
Після цієї історії Арсен переконався, що його прапрадід не винен у злочині, і ще більше захотів якомога швидше дізнатись правди.
Арсен з Нійолє принесли гостинці від своєї бабусі мешканцям будинку родинного типу. Софія Михайлівна, мама усіх діточок, розповіла, що її чоловік Яків Степанович працює директором місцевої школи, захоплюється історією села і мріє відкрити у клубі невеликий музей. Майбутні експонати, які він збирав у місцевих мешканців, зберігаються поки що на горищі.
Арсен дізнався у дідуся, що той теж віддав Якову Степановичу коробку від сигар, у якій були якісь папери, написані незнайомою мовою. Айрес допомогла Арсену знайти ту коробку, і хлопець за допомогою словника у комп’ютері прочитав папери. Це був лист Нійоли синові, у якому вона розповіла, як до неї прийшов Ярема й почав вкотре умовляти її вийти за нього заміж. А коли вона знову відмовила, кинув їй на коліна золоті монети. Тож Нійола здогадалися, хто насправді був вбивцею Макара і крадієм золотого скарбу.
Арсен розповів Айрес про своє розслідування, і їй ця історія дуже сподобалась. Коли хлопець сказав, що треба ще розгадати феномен Білої Дами, дівчина винесла з гаража біле простирадло і дерев’яну маску-обличчя. Ту саму, що її бачив Арсен біля свого вікна… Хлопець спочатку обурився, що Айрес стільки днів дурила його, але пробачив, коли дівчина пояснила, що вона намагалася таким чином «оживити» одну з легенд села. Тепер, після оприлюднення розслідування історії про глек з золотом та вбивство Макара, Біла Дама зникне.
Арсен провів у селі все літо.
По-перше, він працював на конефермі, і заробив грошей на новеньку мобілку.
По-друге, Яків Степанович відкрив у сільському клубі музей історії села. Арсен з дітьми з БРТ допомагали його облаштовувати.
У липні до Арсена приїхала мама, щоб поїхати разом на море. Але Арсен відмовився, і мама його зрозуміла. Вона з задоволенням провела декілька днів у компанії бабусі, дідуся і малої Нійолє, а потім сама поїхала на море.
У серпні по Нійолє приїхав тато. Він запропонував Арсену налагоджувати стосунки, на що хлопець радо згодився.
Літо закінчувалося, та Арсену зовсім не хотілось покидати село і розлучатися з Айрес. Коли вона везла його на своєму мопеді на зупинку автобуса, хлопець згадав, як на початку літа вона так само везла його в село. Він хотів, щоб ця мить тривала як можна довше. На прохання Арсена Айрес пообіцяла берегти місцеві легенди.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.