Тема: веселі й таємничі пригоди п’ятикласників Сергія і Митька, які трапилися з ними на літніх канікулах.
Ідея: возвеличення справжньої дружби, духу пригод, шанобливого ставлення до старших; підтримка креативності, сміливості, наполегливості, працелюбності; засудження хитрості, брехні, пихатості.
Персонажі:
- Сергій Стеценко. Від його імені ведеться розповідь. «… ми з Митьком давно мріяли поїхати до Юрківки, села, де жила Митькова бабуся. Кликало нас до себе привільне і незалежне життя»; «Ну що я, – думалось мені, – у порівнянні хоча б із оцим деревом? Якась комаха! А в порівнянні з цілим лісом? Якийсь мікроб. А в порівнянні з земною кулею?” І од цього мені стало гірко-гірко… І ще страшніше»; «Я витягнув ковдру, обережно вкрив товариша…»; «Докори совісті люто вгризались у моюдушу, шматували її на дрібні клаптики»; «Ти знаєш, що я придумав? Назвати оцього от, – показав на озеро, – котрий отут живе, Митькозавром. На твою честь. – От здорово! – зашарівсь Митько. Але тут же запитав: – А чому саме на мою? Адже ми з тобою разом, гм… працюємо. – Але ж головний у нашій експедиції ти. – Е, ні, я не згоден. Хай буде… Хай буде, скажімо, митькозавр Стеценка із Юрківки»; «Ми не з лякливих, правда, Митю?»; «…і у нас попереду ще дуже багато цікавого, і завжди так буде, поки ми з Митьком».
- Митько Омельчук. «Хіба можна лишатися в поганому настрої через якогось там пришелепка, коли бачиш перед собою мрію якщо не сказати всього життя, то принаймні трьох останніх місяців?»; «Взагалі мушу визнати: голова в мого друга працювала із колосальною швидкістю і, бувало, не встигав він бодай до половини висловити якусь думку, як у нього вже народжувалася друга, а то й третя, зовсім протилежна. Однак далеко не всі з них можна було назвати рівноцінними чи просто вдалими.»
- Василь Трош – 14-річний майбутній майстер велосипедного спорту міжнародного класу, який вигадав історію про чудовисько в озері. «– Так от, Васю, ми тобі вдячні, Васю, за те, Васю, що ти влаташтував нам такі чудові канікули. Ми, Васю, відкрили для себе такий світ, якого тобі, Васю, і не снилося. Ти сказав, що пошив нас у дурні. Ти, Васю, коли хочеш знати, сам себе пошив у дурні».
- Бабуся Митька. «– А головне, – казав дорогою Митько, – ти завважив, яка бабуся? Ні слова не сказала. Інша вже почала б: “Ой, та куди ж ви йдете? Та що вам там потрібно? Не купайтесь, бо втонете! Та не ходіть у ліс, бо заблукаєте!” А моя – ні слова.»
- Дід Трохим на прозвисько Фа-Дієз – сусід бабусі Сергія.
- Ірина Семенівна – вчителька ботаніки.
- Батьки хлопчиків.
Розповідь ведеться від імені Сергійка.
Розділ І
Зоологія й комахи. «Відпустіть нас до бабусі!»
Коли ми склали іспити й перейшли до шостого класу, вчителька ботаніки та зоології Ірина Семенівна дала нам на літні канікули завдання –зібрати колекцію комах. Це було нам із Митьком на руку, бо це був вагомий привід для того, щоб батьки охоче дозволили нам поїхати у село Юрківку, де жила Митькова бабуся. Так і сталося, після недовгих умовлянь батьки нас відпустили туди.
Розділ ІІ
Знайомство з майбутнім майстром спорту, а також із бабусею, ентузіастом музичної освіти і дідом Трохимом
Ми їхали спочатку поїздом, а потім автобусом. По дорозі до бабусиної хати нас догнав велосипедист – хлопець років чотирнадцяти. Він представився Василем Трушем – майбутнім майстром велосипедного спорту міжнародного класу, а ще посміявся з нашого спорядження – рюкзаків і сачків.
Коли ми добралися до бабусі, то познайомилися із сусідом – дядьком Гнатом, який вигравав на тромбоні, та дідом Трохимом.
Розділ III
Змії люблять сіно
Другого дня, радіючи вільному життю, ми йшли з навантаженими їжею рюкзаками до лісового озеро. По дорозі нас знову ледь не збив той клятий велосипедист Вася.
Коли прийшли на озеро, знайшли старий покинутий курінь. Митько спочатку потикав у ньому палицею, боячись, що там ховаються гадюки. Переконавшись, що все чисто, ми швидко відбудували курінь.
Розділ IV
Таємничий і, бр-р-р-р, – який страшний. Хороший хлопець. Нервові можуть далі не читати
Ми приходили до озера щодня, купались, загорали на сонці. Одного разу ми застали на своєму місці велосипедиста. Вася привітався й сказав, що на знак примирення вирішив подарувати нам камінець бурштину із мушкою всередині, який він знайшов на дні озера. А ще розповів, що про лісове озеро йде поганий поголос. Нібито у ньому живе якась страшна тварина. Минулого року тут пропало теля. На піску інколи видно величезні сліди, а стовбури дерев укриті подряпинами, як від кігтів. Можливо, це щось таке, як в озері Лох-Несс у Шотландії?
Розділ V
Я вкриваю себе ганьбою. Великий зоолог
Ми вирішили розкрити таємницю чудовиська й почали щоночі вартувати, чекаючи його появи. Першу ніч чергував я. Мені хотілося спати, хоча було страшнувато. Незчувся, як заснув. Розбудив насмішкуватий голос Митька, який прийшов змінити мене на варті. Мене мучили докори сумління, але коли згодом я вибрався з куреня, то побачив, що Митько теж солодко спить. Я обережно вкрив його ковдрою і теж пішов спати.
Уранці ми побачили на піску біля озера сліди величезних лап. Вирішили взяти в бібліотеці книжки й почитати, що це могло бути.
Розділ VI,
який проливає світло на наших пращурів і ще на дещо. Ну й Митько!
У бібліотеці ми бували мало не щодня. І вичитали про страшних варанів на острові Комодо в Індонезії, про хохулю – давній вид третинного періоду, що зберігся до наших днів, і ще багато дечого. Митько навіть висунув припущення, що на місці нашого озера було доісторичне прісноводне болото. Адже саме тут Вася знайшов бурштин! А назва села Юрківка походить від назви юрського періоду. Я трохи посміявся з цього й запропонував назвати чудовисько на його честь Митькозавром. Митько сказав, що тоді хай тварина буде називатися Митькозавром Стеценка із Юрківки. А на березі знову з’явилися величезні сліди й пір’я з’їденої ворони.
Розділ VII
Операція “Курка” провалюється разом із дідом Трохимом
Митько вичитав з книжки про те, як полюють на тигрів. Мисливці прив’язують приманку – козеня, а самі сидять у засідці. Я додав, що деякі племена риють на стежці, по якій звірі йдуть на водопій, велику яму, маскують її, звір туди падає і настромлюється на кілок.
Ми стали думати, кого використати як приманку. Козу до лісу не затягнеш, а козенят немає. Вирішили обійтися куркою. Впіймати її було не просто. Я вирив яму на стежці. Від кілка на дні відмовилися – чудовисько хотіли піймати живим. Прив’язана до дерева курка й не думала квоктати, скільки ми її до цього не заохочували.
Споночіло. Хотілося їсти. Раптом почувся людський зойк. Це виявився дід Трохим – він приніс нам від бабусі молока на вечерю. Дідусь лаявся й дивувався, хто вирив на дорозі яму. Ми не признавалися. А тут ще й курка щосили раптом заквоктала. Дід Трохим подивувався, що вона так далеко від дому заблукала, й попросив завтра принести і курку, і лопатку, якою ми спочатку мусимо загорнути яму, щоб ніхто більше туди не втрапив.
Розділ IX
Таємниця лісового озера
Сліди Митькозавр після того випадку не з’являлися, а ми не полишали мріяти про його появу, хотіли хоча б сфотографувати його й прославитися, може, навіть отримати медалі «За відвагу».
Одної ночі ми раптом помітили якийсь рух на озері. Увімкнули ліхтарик й побачили, що водою пливе щось хиже й доісторичне. Першою думкою було – тікати! Але Митько зупинився й сказав, що, крім нас, чудиська ніхто не бачив, і треба проявити сміливість, щоб потім розказати про бачене. Він заверещав неприродним голосом і став кидати у тварюку каміння. Раптом щось голосно тріснуло, і страшний ріг чудиська зламався. Почувся відчайдушний людський крик про допомогу. Митько, а за ним і я кинулися у воду. Це був Вася-велосипедист, який виготовив голову потвори з картону та брезенту й таким чином вирішив нас полякати. Але заплутався у мотузках і став тонути. Ми витягли його на берег.
Васько, отямившись після такої пригоди, намагався з нас кепкувати – мовляв, ми лякалися його вигадкам: імітації слідів лап химери на піску та підкинутому пір’ю ворони, виттю по ночах, подряпинам на деревах, які він робив граблями….
Я запропонував добре відлупцювати брехуна, але Митько сказав, що Васькові треба подякувати, адже завдяки цих пригод ми дізналися багато нового й цікавого про світ, про наших пращурів. А для збору колекції у нас ще цілий місяць попереду. Теж, мабуть, не менш цікавий і переповнений новими подіями. «І взагалі у нас попереду ще дуже багато цікавого, і завжди так буде, поки ми з Митьком».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.