Тема: зображення мудрості та кмітливості дівчини з народу – Марусі, у відгадуванні загадок пана.
Ідея: уславлення народного розуму, кмітливості, мудрості та осуд і висміювання жадібності, чванливості, тупості.
Персонажі казки:
- Брати: багатий й жадібний селянин і багатодітний бідний.
- Маруся – кмітлива дочка бідного селянина.
- Пан, що вважав себе дуже мудрим.
- Двоє селян.
Дуже стислий переказ
Жили собі два брати. Один – багатий, другий – бідний. Щоб дітям було молоко, бідний брат випросив у багатого дійну корову за відробіток. Але коли бідняк повністю відробив вартість корови, багатій захотів забрати її назад.
От і пішли вони до пана судитися. А тому було байдуже до справедливого розгляду справи братів – хотілося лише похизуватися перед ними своєю мудрістю. І загадав їм загадку: що в світі є ситніш, прудкіш, миліш над усе. Хто правильно відгадає, тому й корова дістанеться.
Багатий подумав: «Дурниця, а не загадка. Звісно, що найситніші – панські кабани, найпрудкіші – панські хорти, а миліші – гроші». А бідний зажурився, бо не знав відгадки. От йому кмітлива дочка Маруся й підказала: «Найситніше – земля-мати, бо всіх годує, найпрудкіше – думка, бо швидка й скрізь літає, а наймиліше – сон, бо до нього кожного дня повертаєшся».
Пан почув таку відповідь і розсердився, що проста дівчина легко розгадала його загадку. Дав селянинові десяток варених яєць і наказав, щоб дівчина до ранку з них курчат вивела, виростила, спекла й панові принесла. А Маруся на це передала панові кашу, щоб він її посіяв, виростив, скосив, змолотив, щоб вона мала чим тих курчат годувати.
Тоді пан дав дівчині стеблинку льону, щоб вона її вимочила, висушила й наткала сто локіт полотна. А вона йому на це передала гілочку, щоб він з неї прялку зробив.
Потім пан наказав Марусі прийти до нього в гості, та щоб ні їхала, ні йшла, ні боса, ні взута, ні з гостинцем, ні без гостинця. Взула Маруся один чобіт, стала однією ногою на сани, взяла зайця й горобця, і поїхала. Як спустив пан на неї собак, то вона зайця випустила. Хорти за ним і побігли. У подарунок пану горобця подає, та так, що той і випурхнув у вікно.
У цей час приходять до пана двоє селян і питають: «Уночі на пасовиську лише наші дві кобили стояли, а вранці біля них лоша знайшлось. То чиє воно?» Пан подумав і сказав: «Треба кобил запрягти й пустити, за ким лоша піде, то тієї воно і є». Але лоша перелякалося і геть побігло. Тоді Маруся й порадила: «Ви лоша прив'яжіть. Його мати сама знайдеться». І справді, одна кобила лишилася стояти, а друга пішла до свого лошати. Побачив пан таку мудрість дівчини й відпустив її.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.