Тема: пошук правди та справедливості у світі, засудження та покарання жадібних і заздрісних кривдників.
Ідея: утвердження сили правди над кривдою, перемоги добра над злом.
Персонажі казки:
- Небіж – син бідного брата.
- Його дядько – багатий купець.
- Подорожні: заробітчанин, пан, піп, бабуся.
- Чорти та їх ватаг.
- Король та його дочка-королівна.
Стислий переказ
Жили колись два брати – багатий і бідний. От бідний помер, а син його якось запитав у дядька, як краще жити – правдою чи неправдою. Дядько казав, що нема «правди на світі... скрізь одна кривда», а небіж відстоював протилежну думку: «Є правда – правдою краще жити». Щоб дізнатися, хто з них правий, вирішили запитати у трьох перших людей, яких зустрінуть у дорозі: як вони скажуть, «так і буде». При цьому уклали угоду, яку «озвучив» молодший: «Ваша правда – уся моя худоба буде вам; моя правда – ваша худоба буде мені».
Пішли вони дорогою. Зустріли заробітчанина, пана і попа – усі казали, що неправдою жити краще.
Довелося небожеві віддати багатому дядькові всю худобу, що мав, і зостатися голому, босому та голодному. Вирішив хлопець повіситися з горя. Взяв мотузку, пішов до лісу, почав вибирати дерево з міцними гілками. Аж тут вовк біжить. Хлопець злякався, заліз на дерево і сидить.
Тут чорти під те дерево позбігалися – почали хвалитися один перед одним, хто яку прикрість людям зробив, а їхній ватаг говорив, як можна тієї капості позбавитися.
Хлопець все те чув. Коли чорти порозліталися, зліз з дерева і пішов людей з біди виручать. У місті загатив греблю деревами навхрест, як ватаг чортів говорив. За це отримав винагороду – сто карбованців і пару коней з коляскою та кучером,
У місті, що потерпало від нестачі води, викопав кущ малини, який перешкоджав їй текти, і забезпечив людей водою. Городяни наділили його за це діяння великим багатством.
А потім парубок пішов королівську дочку лікувати. Зробив усе, як у чортів підслухав: підрубав глухого кутка й підкурив – королівна за три дні одужала. На радощах король віддав дочку заміж за того парубка. А по смерті старого молодий королевич посів його місце.
Якось у це королівство приїхав купець – дядько небожа. Той одразу впізнав його, а дядько – ні. Як закінчив купець торгувати, покликали його до палацу.
Тоді й признався король, що він його небіж, який пропав безвісти. І розповів свою історію, зробивши висновок, що «правдою все-таки краще жити, ніж кривдою». Наказав йому всім про це говорити, а ще наділив його всякими подарунками.
Дядько позаздрив, що не він став королем, захотілося йому ще більшого багатства. Взяв він мотузку і пішов до лісу на те саме місце, де колись парубок хотів вішатися. Але чорти його там помітили, схопили та й почепили на найвищій гілці.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.