Тема: народне уявлення про добро і зло, важливість та силу працелюбства на прикладі пригод лінивого сина.
Ідея: уславлення працьовитості, кмітливості, засудження зла, несправедливості та жадібності.
Персонажі казки:
- Батько. «… все-таки який він не був, а мій син, своя кров!»
- Його син-одинак. «… таке ледащо той одинчик, що господи! Нізащо і за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить та просцем пересипається. Уже йому, може, годів з двадцять, а він усе без штанців на печі сидить – ніколи й не злазить; як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться...»; «Ох спалив його і втретє, та оп'ять живущою водою сприснув углину – і з того ледачого парубка та став такий моторний та гарний козак, що ні здумать, ні згадать, хіба в казці сказать».
- Цар Ох. «дідок маленький, зморщений, а борода зелена аж по коліна».
- Дід, який допоміг батькові упізнати сина і визволити від Оха. «… увесь, як молоко, білий, і одежа на йому біла».
Стислий переказ
Колись дуже давно жили собі бідні чоловік та жінка, і був у них надзвичайно ледачий син-одинак. Було йому вже двадцять літ, а він нічого не хотів робити, на печі просом пересипався. Батьки журяться, вирішили віддати в найми, щоб чужі люди його чогось навчили.
Оддавали парубка до кравця, потім до шевця, до коваля, але більше трьох днів він не витримував, тікав додому. Надумав батько відвести сина в інше царство. Йдуть вони через темний ліс. Чоловік утомився, сів на пеньок та й каже: «Ох! Як же я втомився!»
Тут з-під пенька дідок вигулькнув, маленький, зморщений, зелена борода по коліна. Запитав, навіщо його – лісового царя Оха – кликав чоловік. Батько здивувався, але розказав Оху, куди і навіщо вони йдуть. Тоді дідок сказав, що візьме парубка до себе в науку, а батько хай приходить за ним через рік. Якщо впізнає сина, то забере його додому, а ні – то хлопець буде служити ще рік.
Повів цар хлопця в підземне царство до своєї зеленої хатки. У ній все було зелене: і жінка, і діти, і мавки-наймички, і всі речі. Дав Ох хлопцю роботу – нарубати дров. А той ліг спати. Тоді Ох наказав спалити наймита. Вуглину, яка залишилася, він сприснув живою водою. Хлопець ожив і став не таким ледачим, яким був. Так повторювалося тричі. Ледачий парубок став моторним і гарним козаком.
Через рік батько прийшов за сином, викликав Оха. Цар повів його до себе, взяв проса, висипав – назбігалося багато півнів. Ох і каже: «Впізнай серед них свого сина!» Повернувся батько додому сам. Наступного року Ох повів батька в кошару, але серед баранів той теж не зміг впізнати свого сина і, зажурений, повернувся додому.
На третій рік батько знову іде до Оха, а назустріч йому дід, білий, як молоко, і одежа на ньому біла. Привіталися, розпитав дід про батькову біду і взявся допомогти. Сказав, що Ох тепер випустить голубів, так батько хай не бере ніякого, тільки того, котрий не їстиме, сидітиме від інших трохи окремо. Батько так і зробив. Довелося Охові віддати йому сина, який став уже гарним парубком.
Пішли вони додому щасливі, а згодом батько поскаржився на бідність і що Ох нічого за службу синові не дав. Тоді той сказав, що тут паничі полюватимуть на лисиць, а він перекинеться на хорта й спіймає лисицю. Коли мисливці захочуть купити хорта, то хай продає, тільки без ретязя, от і будуть гроші. Все так і трапилося. Батько йде та знову бідкається, що мало грошей, не вистачить на добре господарство.
Син на це сказав, що коли паничі їхатимуть полювати на перепілок, то він перекинеться соколом. Мисливці захочуть його купити. Хай батько продає, але без шапочки. Так і зробили. Пустили паничі сокола на перепілок, а він зробився парубком і повернувся до батька. Син сказав, що перекинеться ще й конем на ярмарку, а батько хай продає його за тисячу рублів, тільки без недоуздка.
Де не взявся циган, став торгуватися і таки вмовив батька продати коня з недоуздком. А то був не циган, а цар Ох. Сів цар на коня, поїхав додому, радий, що повернув собі парубка. Повів коня до водопою, а той перекинувся окунем та й поплив. Ох перекинувся щукою – та за ним. Довго ганялася.
Виплив той окунь на берег, де царівна білизну прала, і перетворився на перстень. Царівна угледіла і підняла його з води, пришла додому, хвалиться знахідкою. Ох перекинувся купцем, прийшов до царя й попросив віддати йому перстень, мовляв, саме він його загубив, і без нього йому не жити.
Царівні було жаль віддавати знахідку, вона й кинула перстень на землю. Він розсипався пшоном по хаті. Ох перекинувся півнем і всі зернини склював. Але одна пшонинка закотилася під ноги царівні, то лісовий цар її не помітив та й вилетів у вікно.
А з пшонини постав такий гарний парубок, що царівна одразу в нього закохалася. Попросила батька віддати її за нього. Цар погодився, хоча йому не дуже хотілося віддавати дочку за простого парубка. І відбулося гучне весілля, на яке скликали весь мир.
Словничок до твору
- Просо – злакова рослина, із зерен якої одержують пшоно.
- Кошара – приміщення для овець.
- Хорт – мисливський собака.
- Ретязь – ланцюг.
- Недоуздок – вуздечка без вудил.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.