З історії публікації твору
Казку «Про гору, що верхом сягала неба» записав й упорядкував фольклорист П. В. Лінтур у селі Дулове Тячівського району Закарпатської області від казкаря Михайла Михайловича Галиці, який там народився і проживав. Казка увійшла до його книги «Казки зелених гір» і вийшла друком в Ужгороді 1965 року.
У структурі цієї чарівної казки спостерігаються пізніші нашарування, пов'язані з історичним розвитком суспільства – поява образів графів, офіцерів високого рангу, міністрів, генералів та ін.
Тема: народні погляди на добро і зло, справедливість, найкращі людські риси та чесноти, передані казкою на рівні морально-етичних оцінок дій трьох братів і царівни.
Ідея: плекання мрії народу про непереможність добра, правди, про щасливе життя, достаток, добробут.
Персонажі казки:
- Старий граф.
- Сини графа: двоє старших і третій – молодший.
- Панчук-чортик.
- Цар.
- Цариця.
- Царівна.
- Служниця царівни, міністр, генерал, інші люди.
Стислий переказ
Жив-був старий граф зі своїми синами: старшим, середульшим і молодшим. Перед смертю батько-граф наказав синам, щоб вони не полювали у Страшному лісі, бо звідти ніхто живим не виходить. Однак брати якось випадково все-таки потрапили туди й заблукали – ніяк не могли знайти вихід із лісу.
Ночували біля «криниці з чистою водою, недалеко від прекрасного явора», куди неодмінно повертались після блукань. Вночі по черзі пильнували, щоб не згас вогонь, остерігаючись диких звірів. Кожної ночі той, хто був на варті, чув страшенний гук і бачив панчука-чортика.
Кожен з братів хотів стрелити в нього, а той, щоб врятуватись, дарував їм чарівні предмети: старшому брату – шапку-невидимку, середульшому – «пищавку. Коли на ній запищати, вийде стільки війська, як морського піску», а молодшому – гаманець, у якому ніколи не закінчувались гроші. Молодший брат стрілив панчука, бо втямив, що це злий володар Страшного лісу, який не випускав нікого з нього. «Звірина й птиця в лісі повеселіла, бо освободилася від прокляття. Доки управляв лісом панчук-чортик, живе було немов мертвим».
Повернулись брати додому й зажили добре – всього у них було вдосталь. А молодшому брату докучило сидіти дома, захотілося помандрувати. Прийшов він у столичне місто і від місцевих людей взнав, що дочка царя така картярка, яку ніхто не може обіграти. А коли у цих нещасних закінчувалися гроші на гру, їх було бито майже до смерті.
Вирішив хлопець провчити царівну. Вернувся додому, щоб взяти чарівного гаманця. А брати попереджають: «Ей, неборе, не зв'язуйся з царями. Не бери гаманця з собою». Але хлопець не послухав старших, взяв гаманець, пішов в столицю і сів грати з царівною в карти.
Грають вони і день, і ніч. Царівна дивується, що виграла вже цілий віз золотих, а вони в гаманці у хлопця не закінчуються. Наказала вона слугам нагодувати і напоїти хлопця так, щоб він заснув. А поки той буде спати, змайструвати такий саме з виду гаманець, як у хлопця, і підмінити його. Хлопець пробудився, знову сів за карти. Та недовго грали. Поклав на стіл золотого, програв, відкрив гаманця, а там пусто. Царівна радо віддубасила хлопця і викинула за ворота.
Вернувся побитий хлопець додому. Хоче взяти шапку-невидимку, щоб за її допомогою повернути вкрадений гаманець.
Старші відговорюють молодшого: «Біда тобі до царівни... Махни на неї рукою. Грошей у нас досить. Тобі час женитися і жити, як усі люди..». Але молодший не слухає, хоче покарати злодійку. Одягнув шапку на голову, пройшов невидимий до царівни і три доби прутом її «пригощав». Царівна боронилася руками й ненароком збила шапку з його голови. Забрала її собі. А хлопець знову повернувся додому битий, обідраний, голодний. «А хіба ми тобі не казали правду? Але ти нас не слухав… Не ходи нікуди, залишайся дома. У нас досить всього! Оженишся, будеш щасливим.» – говорять йому брати.
А хлопець не може примиритися з тим, що сталося. Взяв він пищавку, став на границі й оголосив царю війну.
Цар дивується – у нього величезне військо, а хлопець один вийшов проти нього. Та ось хлопець запищалив у пищавку, і все поле військом покрилось. Дав він наказ генералу перебити всіх старших офіцерів у війську царя, щоб нікому було командувати, а простих вояків залишити живими, бо вони не винні. Так і сталося.
Цар визнав, що програв війну. Розказав про це царівні. А вона кмітлива була. Порадила батькові поновити війну, одягла шапку-невидимку на голову, наблизилася до хлопця, вихопила у нього пищавку і сама запищалила. А коли до неї прибіг генерал чарівного війська, дала наказ схопити хлопця й віднести на гору, верхівка якої сягає неба, щоб в долину він більше не повернувся. Генерал і вояки з пищавки виконали наказ.
Хлопець оглянувся довкола, побачив прекрасний сад із запашними яблуками та грушами, знайшов криницю. Напився води і став розуміти мову звірів і птахів. Сидить, відпочиває. Аж тут чує, як ворони між собою говорять, що скоро гора на дуже короткий час опуститься до поверхні землі, а потім знову підніметься. Він став чекати, коли це станеться. Зголоднів, вибрав найстигліше яблуко і з’їв.
Враз у нього голова закрутилась і почали рости роги. Вони так придавили хлопця до землі, що він зрушитися з місця не міг. Пролежав так кілька днів і ночей, дуже зголоднів. Ураз з дерева впала груша й покотилася прямо до нього. Тільки з'їв грушу, як в голові знову закрутилося, а роги відпали. Так хлопець довідався про таємницю чудодійних яблук і чудодійних груш. Взяв садовини повну торбу, а коли гора почала опускатися, збіг на поверхню землі.
Одягнувся у бідняцьке лахміття, прийшов на базар, поклав на стіл пару яблук, а вони так запахли, що позбігались люди, які захотіли їх купити. Та хлопець призначив за них таку високу ціну, що ніхто не міг купити.
Служниця царівни, що теж була серед покупців, розказала про чудові яблука своїй господині. Та побігла сама їх купити – грошей у неї було досить. Хлопець продав їй три яблука. Царівна пригостила ними царя і мамку-царицю, а одне сама з’їла. І почали у них роги рости, придавили всю родину до землі. Напав на них великий страх. Плач і крик почули слуги. Збіглися, побачили диво і від страху повтікали. Бо це було таке, що дивитися страшно.
По всьому місту і по всій державі рознеслася звістка, що в царя, у цариці та у їхньої дочки виросли роги. Понаїхали лікарі з цілого світу. Тільки відріжуть кусника, як роги ростуть ще більші.
А хлопець купив собі лікарський одяг, бричку, пару добрих коней, найняв кучера і під виглядом заморського лікаря оселився в готелі. Почув про нього міністр царя і почав просити вилікувати царську родину. Хлопець погодився, але за умови, що під час «операції» нікого, крім нього та хворого, у кімнаті не буде. Цар наказав слугам, міністрам, урядникам вибратися з палат.
Коли залишилася лише царська родина, лікар пояснив: «Протягом чотирнадцяти днів я мушу щодня вас бити, щоб поміняти вашу кров, тоді роги відпадуть». Рогаті хворі дали на це згоду, бо дуже хотіли їх позбутися.
Так хлопець «лікував» спочатку царя, потім царицю, а на чотирнадцятий день давав їм грушку. Коли настала черга вилікувати царівну, він так її шмагав, що вона вже й роги готова була носити, тільки б уже не бив. На чотирнадцятий день хлопець каже їй: «Я леґінь, з яким ти грала в карти, якого ти обдурила, від якого викрала гаманця, чарівну шапку і пищалку. Я той, кого ти веліла кинути на високу гору. Що зараз хочеш? Померти чи повернути мої речі?Пообіцяй, що виконаєш усі мої накази. Інакше тобі ще нині буде кінець».
Царівна злякалася і сказала, де сховала чарівні речі. Хлопець їх розшукав, а на прощання ще раз відшмагав царівну і тільки тоді дав їй грушку. Сам сів у свою бричку й поїхав до невідомого міста.
Місяць відпочивав, поки звичайні лікарі гоїли царю, цариці та царівні сліди від побоїв. А коли почув, що вони вже здорові, оголосив їм війну. Генералу, що з’явився з пищалі, дав наказ: «Царя, царицю і царівну знищити! Знищити міністрів, старших офіцерів, всіх панів-зрадників! Коли всіх голови ляжуть, спитайте молодих офіцерів і простих вояків: «Піддаєтеся або хочете помирати?»
Так і сталося. Знищили царя, царицю, царівну, міністрів, старших офіцерів, всіх панів, котрі обдирали невинний народ. А простих вояків і нижчих офіцерів помилували, бо вони не захотіли за свого старого та поганого царя кров проливати.
Війна припинилася. Новим царем прості люди забажали бачити молодого легеня. Він оголосив, що знімає з них високі податки й буде справедливо управляти державою. А ще знайшов собі красну дівчину з простого роду, чесну та роботящу. На весілля запросив своїх братів й обдарував кожного. По весіллю молоді жили щасливо, у любові. Можливо, що й тепер живуть вони, якщо не померли.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.