З історії публікації твору
Казку «Про гору, що верхом сягала неба» записав й упорядкував фольклорист П. В. Лінтур у селі Дулове Тячівського району Закарпатської області від казкаря Михайла Михайловича Галиці, який там народився і проживав. Казка увійшла до його книги «Казки зелених гір» і вийшла друком в Ужгороді 1965 року.
У структурі цієї чарівної казки спостерігаються пізніші нашарування, пов'язані з історичним розвитком суспільства – поява образів графів, офіцерів високого рангу, міністрів, генералів та ін.
Тема: народні погляди на добро і зло, справедливість, найкращі людські риси та чесноти, передані казкою на рівні морально-етичних оцінок дій трьох братів і царівни.
Ідея: плекання мрії народу про непереможність добра, правди, про щасливе життя, достаток, добробут.
Персонажі казки:
- Старий граф.
- Сини графа: двоє старших і третій – молодший.
- Панчук-чортик.
- Цар.
- Цариця.
- Царівна.
- Служниця царівни, міністр, генерал, інші люди.
Дуже стислий переказ
У графа було троє синів. Перед смертю він наказав, щоб сини не полювали в Страшному лісі, бо звідти ніхто живим не виходить. Однак брати випадково все-таки потрапили туди й заблукали.
День ходять, два, три – ніяк не можуть вийти на дорогу. Ночували біля явора, куди чомусь неодмінно повертались увечері. Вночі по черзі пильнували, щоб не згасло вогнище, яке розпалювали, остерігаючись диких звірів.
Кожної ночі той, хто був на варті, бачив біля явора панчука-чортика і хотів стрелити в нього, а той, щоб відкупитись і врятуватись, дарував їм чарівні предмети: старшому брату – шапку-невидимку, середульшому – «пищавку. Коли на ній запищати, вийде стільки війська, як морського піску», а молодшому – гаманець, у якому ніколи не закінчувались гроші. Молодший стрілив панчука, бо втямив, що це злий володар Страшного лісу, який нікого не випускав з нього.
Повернулись брати додому й зажили добре. А молодшому закортіло помандрувати. Прийшов він у столицю і почув, що дочку царя ніхто не може обіграти в карти. А коли у нещасних гравців закінчувалися гроші, їх було бито майже до смерті.
Вирішив хлопець провчити царівну. Вернувся додому за чарівним гаманцем. А брати попереджають: «не зв'язуйся з царями. Не бери гаманця з собою». Але хлопець не послухав старших і сів грати з царівною в карти.
Грають вони і день, і ніч. Царівна дивується, що виграла вже цілий віз золотих, а вони у хлопця в гаманці не закінчуються. Наказала вона слугам так напоїти хлопця, щоб він заснув, а поки він буде спати, підмінити гаманець, зробивши такий саме з виду. Хлопець пробудився, знову сів за карти. Програв, відкрив гаманця, а там – пусто. Царівна віддубасила хлопця і викинула його за ворота.
Вернувся він додому, щоб взяти шапку-невидимку і повернути за її допомогою вкрадений гаманець. Старші відмовляють молодшого, але він не слухає, дуже хоче покарати злодійку.
Одягнув шапку на голову, пройшов невидимий до царівни і три доби прутом її «пригощав». Царівна боронилася руками, ненароком збила шапку з його голови, забрала її собі, а хлопця побила. Він знову повернувся додому битий, обідраний. Брати йому говорять: «А хіба ми тобі не казали правду? Але ти нас не слухав… Не ходи нікуди, залишайся дома. У нас досить всього!» Та хлопець не може примиритися з тим, що сталося. Взяв він пищавку, став на кордоні, оголосив царю війну і запищалив у пищавку.
Все поле військом покрилось. Хлопець дав генералу наказ: перебити всіх старших офіцерів у війську царя, щоб нікому було командувати, а простих вояків залишити живими, бо вони не винні. Так і сталося.
Цар визнав, що програв. А царівна порадила батькові поновити війну, з шапкою-невидимкою наблизилася до хлопця, вихопила у нього пищавку і сама запищалила. А коли до неї прибіг генерал чарівного війська, дала наказ схопити хлопця й віднести на гору, верхівка якої сягає неба, щоб в долину він більше не повернувся. Генерал і вояки з пищавки виконали її наказ.
Хлопець оглянувся довкола, побачив прекрасний сад із запашними яблуками та грушами, знайшов криницю. Напився води і став розуміти мову звірів і птахів. Сидить, відпочиває. Аж тут чує, як ворони між собою говорять, що скоро гора на дуже короткий час опуститься до поверхні землі, а потім знову підніметься. Став чекати, коли це станеться. Зголоднів, вибрав найстигліше яблуко і з’їв.
Враз у нього почали рости роги і так придавили до землі, що й зрушитися з місця не міг. Пролежав так кілька днів і ночей, дуже зголоднів. Ураз з дерева впала груша й покотилася до нього. Тільки її з'їв – роги відпали. Так хлопець довідався про таємницю чудодійних яблук і груш. Набрав їх повну торбу, а коли гора опустилася на мить вниз, збіг на поверхню землі.
Прийшов на базар, яблука так запахли, що позбігались люди, які захотіли їх купити. Та хлопець призначив за них таку високу ціну, що ніхто не міг купити. Служниця царівни, що теж була серед покупців, розказала про чудові яблука своїй господині. Та сама побігла їх купувати, і хлопець продав їй три яблука. Царівна пригостила ними царя і царицю, а одне сама з’їла. І на голові у них виросли величезні роги.
Понаїхали лікарі з цілого світу. Тільки відріжуть кусника – роги стають ще більшими. А хлопець купив собі лікарський одяг і під виглядом заморського лікаря оселився в готелі. Почув про нього міністр царя і почав просити вилікувати царську родину.
Хлопець погодився, але за умови, що під час «операції» нікого, крім нього та хворого, у кімнаті не буде. Коли залишилася лише царська родина, лікар пояснив їм: «Протягом чотирнадцяти днів я мушу щодня вас бити, тоді роги відпадуть». Рогаті хворі дали на це згоду.
Так хлопець «лікував» спочатку царя, потім царицю, а потім давав їм грушку. Коли настала черга лікувати царівну, він так її шмагав, що вона вже й роги готова була носити, тільки б уже не бив. На чотирнадцятий день хлопець каже їй: «Я леґінь, з яким ти грала в карти, у якого викрала гаманця, чарівну шапку і пищалку. Я той, кого ти веліла кинути на високу гору. Віддай вкрадені у мене речі, інакше тобі буде кінець». Цариця віддала. Хлопець дав їй грушу, сів у свою бричку й подався у невідоме місце.
Коли почув, що звичайні лікарі погоїли царській родини побої, повернувся й оголосив царю нову війну. Генералу з пищалки дав наказ: «Царя, царицю, царівну, міністрів і панів, що знущаються з народу – знищити». Так і сталося. Прості люди раділи, забажали, щоб новим царем став легінь. Він знайшов собі гарну і роботящу дівчину з простого люду і одружився. На весілля покликав братів і щедро обдарував їх. По весіллю молоді жили щасливо, у любові. Може, й тепер вони живуть, якщо не померли від старості.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.