З історії написання «Повісті минулих літ»
«Повість минулих літ» («Повість врем'яних літ») – найдавніший відомий руський літопис, є історичною та літературною пам’яткою України-Русі, у якій історія держави показана на широкому тлі світових подій.
«Повість минулих літ» висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи, складені на основі сучасних автору подій і архівних літописів, народних переказів, легенд та оповідань, подаються порічно. Оригінал твору до нашого часу не зберігся, є лише пізніші списки, тобто його варіанти, переписані з інших джерел.
Автором (за іншою версією – упорядником) «Повісті минулих літ» вважається чернець Києво-Печерського монастиря Нестор Літописець (близько 1056 – близько 1114). Окрім богословських знань, він мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою. Збереглися його життєписи святих князів Бориса і Гліба, преподобного Феодосія, перших преподобних Печерських.
Найвизначніший твір Нестора Літописця – «Повість минулих літ». Професор Василь Яременко – один із найкращих знавців давніх рукописів, стверджує, що «Повість минулих літ», написана церковнослов’янською мовою, яка була тоді також і літературною, містить величезну кількість слів із української розмовної мови тисячолітньої України-Русі. Тому саме з «Повістю минулих літ» пов’язують початок історії української літератури. З 1997 року щорічно 9 листопада вшановується пам’ять Преподобного Нестора Літописця і святкується День української писемності та мови. Переказ літопису сучасною українською мовою здійснив письменник Віктор Близнець.
Літописна оповідь «Святослав укладає мир з греками…» розповідає про князя Святослава – сина князя Ігоря і княгині Ольги, який ходив походами на Царгород. Він прославився як великий полководець, більшу частину свого князювання провів у походах, не брав з собою наметів і котлів, а спав на землі, поклавши під голову седло, їв разом зі своїми воїнами звичайну їжу. Перед кожним походом сповіщав своїх противників: «Іду на ви!» Згідно з літописом, йому належать також слова, які стали крилатими: «Так не посоромимо землі Руської, а ляжемо тут кістьми, бо мертві сорому не мають. Якщо ж побіжимо – ганьба нам буде». З такою промовою одного разу звернувся Святослав до своєї дружини, побачивши перед собою переважаючі сили противника. І русичі у тім бою перемогли.
Тема: оповідь про те, як Святослав уклав мир з греками, як загинув, повертаючись з переможного походу на Царгород, від печенігів.
Ідея: уславлення великого полководця – князя Святослава з його хороброю дружиною (військом).
Дуже стислий переказ
Святослав направив послів до грецького царя з пропозицією укласти мир. Той зрадів і прислав багато дарів. Святослав узяв дари і став думати: руське військо малочисельне, рідна земля далеко, ще й печеніги загрожують, а греки обіцяли платити данину, то цього й досить. А перестануть платити, можна зібрати вже велике руське військо і піти на Царгород.
Дружина погодилася з рішенням Святослава. Між ним і грецьким царем була укладена угода, у якій князь поклявся підтримувати мир з греками і бути їхнім союзником у боротьбі з ворогами.
Уклавши мир із греками, Святослав з дарами повертався до Києва. Воєвода Свенельд порадив обійти дніпровські пороги на конях, бо там стояли печеніги великою силою. Святослав не послухав Свенельда, поплив далі, але почалися холоди, пішла крига. Святослав зупинився зимувати в Білоберіжжі. У них не стало харчів, військо голодувало.
Коли настала весна, Святослав продовжив путь. Біля порогів напав на нього печенізький князь Куря. Святослава убили і з його черепа зробили чашу. Свенельд врятувався й повернувся до Києва. Святослав князював двадцять вісім літ.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.