З історії публікації
Народний переказ «Старі Кодаки й перші запорожці-козари» входить до збірки «Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини», яку упорядкував український мовознавець, лексикограф, фольклорист Віктор Антонович Чабаненко (1937 – 2014).
Окремі записи легенд та переказів українського народу він почав друкувати у запорізькій періодиці ще на початку 1980-х років.
Першою виданою В. Чабаненком збіркою народної прози була «Савур-могила». Книжка отримала схвальний відгук Олеся Гончара: «Видання цікаве і потрібне. Адже народні перлини Нижньої Наддніпрянщини ще раз засвідчують, кому належить цей козацький край».
Книжка була видана у 1990 році, швидко знайшла своїх читачів і зараз стала бібліографічною рідкістю. Сама назва збірки та її підзаголовок: «Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини» – спрямовані на усвідомлення читачем того, що Наддніпрянщина – це історичне Запорожжя, з існуванням якого пов’язується українська ідея «золотого віку і втраченого раю», та скарбниця запорозького вільного духу, незалежності та козацької слави.
Тема: розповідь про найстародавніше поселення Старі Кодаки, яке стало колискою для перших запорожців-козарів.
Ідея: уславлення звитяги перших запорожців-козарів.
Дуже стислий переказ
Старі Кодаки – найстародавніше поселення, що існувало, коли запорожців звали козарами. Це було місто під владою польського короля. У місті була фортеця, а в ній проживав лядський князьок. Він правив усім цим краєм, населеним ляхами, починаючи од польської границі по Дніпру аж до турецької, що понад великим лиманом.
Козари вийшли із-за Києва зі своїм ватажком, кошовим Германом, і присусідились до того польського князька.
Кошовий, побачивши, що для його люду мало простору, розділив своє військо на три частини: першу залишив по сусідству з князьком, другу поселив за Доном, а з третьою пішов у Сибір і підбив його під Руську державу.
Од цих козар, що залишилися біля Дніпровських порогів, народились всі присно-славні запорожці. Вони розмножились й стали прохати польського короля, з котрим жили у великій приязні, щоб він подарував їм землі кодацького князька.
Польський король видав указ, щоб ляхи перейшли на інші землі, а запорожцям віддали свою дідичню. Але лядський старшині, що жила у Кодаці, не хотілося віддавати дідівщину.
Запорожці приневолили короля ляпнуть таке слово, яке наробило лиха і ляхам, і січовикам по приказці: «Не займай чужого – свого не стратиш». Король сказав: «Попужніть їх гарненько, коли не захочуть віддати вам свої землі!»
Запорожці так пужнули, що з братів ми стали для ляхів ворогами, бо запорожці сім літ їх шкварили, поки не забрали всіх земель і не протурили їх за Случ.
Аж до зруйнування коша Кодаки залишалися під владою запорожців. І досі слава про них не вмовкає, бо тільки там ще збереглися стародавні запорозькі звичаї.
Словничок до твору
- Старі Кодаки – поселення, розміщене на правому березі річки Дніпро; навпроти його починалися дніпровські пороги – Кодацький поріг. Зараз селище в Новоолександрівській сільській громаді Дніпропетровської області.
- Козари – назва козаків в давні часи; за однією з теорій, слово «козак» походить від слова «хазар» (у тогочасній транскрипції – «козар»).
- Підбити – підпорядкувати.
- Прісно-славний – завжди славний.
- Дідичня – вотчина, родове володіння.
- Слово ляпнуть – сказати щось необдумано, необережно.
- Попужнити – полякати.
- Шкварити – тут, давати жару.
- Протурити – прогнати.
- Кош (кіш) – велике козаче об'єднання на чолі з отаманом.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.