З історії написання
Фантастична казка «Хуха-Моховинка» входить до збірки казок «Нечиста сила» Василя Королів-Старого (справжнє ім’я – Василь Костьович Королів). Це та книга, у якій талант письменника розкрився найповніше, а представники української міфології та народних казок постали в новому переосмисленні.
Сам Василь Королів-Старий у передмові до збірки “Нечиста сила” писав: «Дарма, що інтелігентні люди ставляться до «нечистої сили» з легкою та добродушною посмішкою. Дарма, що тепер не знайдеш освіченої людини, котра йняла б віри якомусь чортовинню. Однаково – найосвіченіша, найінтелігентніша людина нашого віку бодай для форми вислову згадує чорта, диявола, якогось «злого духа». Найчастіш ця згадка буває тільки словом лайки, тим завченим порожнім звуком, що не має в собі жодного змісту… Тим-то, коли вже ми не можемо вигнати чортовиння з нашого світу, то ж чи не краще буде розповідати про нього дітям, як про персоніфіковані сили природи, по змозі позбавляючи їх елементів зла та ворожості?! Я – не педагог і, можливо, помиляюсь. Отож, як результат моєї помилки, з’явиться оця книжка казок, у яких собі дозволяю боронити перед дітьми насамперед нашу, українську «нечисту силу», що, на мою думку, часто буває далеко менш небезпечною, ніж деякі інші «сили», яких, на жаль, не звуть «нечистими».
Хуху – фантастичну істоту, придумав сам В. Королів-Старий. В її образі він втілив багато важливих думок: і про любов до батьківщини, і про необхідність бути чутливими до інших, і про те, що зло можна перемогти лише добром.
Тема: взаєморозуміння людини зі світом природи на прикладі зображення життя добрих фантастичних істот на тлі вад людини.
Ідея: уславлення доброти, чуйності, взаємодопомоги; засудження жорстокості та несправедливості.
Персонажі твору:
- Хуха-Моховинка – фантастична істота, уособлення світлого, життєствердного погляду на світ. «Була вона й сама пухка, як мох. Мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривало все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – «братики». Та були ще в неї голенькі зісподу, рожеві лапки». «Була вона добра, лагідна, плоха, звичайненька, слухняна, роботяща… радо приставала на всяку забавку, до якої її кликали. І ніколи ніхто не бачив, щоб вона колись гнівалась, чи була роздратованою, або ж мала якісь примхи.»; «Як і всі інші Хухи, Моховинка так само мала мінливу вовничку, яка враз сама собою робилася того кольору, що й ті речі, біля яких бувають Хухи. Моховинка найчастіше була зеленою, бо рідко відбігала від своєї зеленої хатки. Але ж коли вона бігала по соснових старих глянцях, що лежали на землі, то ставала такою ж рудувато-червоною, як вони. Біля потоку була вона блакитною, як вода, на піску – жовтою, як пісок, між кущами шипшини – рожевою, на вересі – фіалковою, на снігу ставала білою».
- Інші Хухи. «… всі Хухи мають добре серце»; «… всі Хухи на світі ніколи не шкодять людям, а, навпаки, дуже часто їм допомагають. Ми – добрі й не пам'ятаємо лихого»; «Хухи не потребують подяки. Вони роблять добро з повинності».
- Злий дід. «… коли б мені врятуватися на цей раз, то заприсягаюся, що до смерті вже не зроблю жодного лихого вчинку. Не крастиму, не лаятимусь, нікого, нікого, навіть мухи не скривджу!..»
- Хлопчик і дівчинка. «Вона була гарнесенька, білява, з блакитними очицями. І одразу сподобалась Моховинці. Дівчинка пестила кіз, цілувала їх в рожеві мордочки… вкупі з дівчинкою щоразу був і манесенький хлопчик. Він був такий самий милий, як і його сестриця...»; «… ті дітки були дуже добрі. А відомо, що тільки дуже добрі дітки, що ніколи нікого не уразять, тільки ті можуть побачити на власні очі живу Хуху»; «… дуже вони жаліли бідну Моховинку , скрізь шукали її, кликали, приносили їй найсмачнішої їжі».
- Хо-Суковик – дух-лісовик. «…старий, мудрий і досвідчений».
- Коза Лиска та коза Оришка. «… дві великі білі тварини, подібні до диких кіз або сарн. Вони мали роги й довгі, як у Водяника, бороди, але дивились лагідно своїми жовтими очима».
- Батьки дітей.
- Лісник.
- Собака лісника.
Стислий переказ
Хуха народилася влітку у сосновому бору. Звали її – Моховинка. Інші хухи її дуже любили за доброту та щирість. Вона була слухняна та працьовита.
Хухи бувають різними в залежності від місця проживання. Є лісові, печерниці, очеретянки, бур’янки, степовички, байрачні, левадні. Тільки болотянок серед них немає, бо вони не люблять вологості. Колір вовни в Хух набирав кольору речей, біля яких вони знаходились, – зелений на зеленій траві, жовтий на піску, білий на снігу. Якщо Хухи були змушені змінити своє місце проживання, то вони гірко плакали. Та люди рідко помічають чужі сльози та співчувають їм.
Хатинка Моховинки була під великою сосною. Жилося їй там добре та безпечно. У неї була довга вовночка, а лице було голеньке й нагадувало садову квіточку «братки» жовто-фіалкового кольору.
Одного дня Моховинка прокинулася від холоду – випав перший сніг. Тоді вона затулила вхід до хатинки мохом і знову заснула. Раптом її розбудив страшний звук – хтось рубав сосну над будиночком Хухи. Моховинка вибігла назовні і побачила діда з сокирою. Поблизу зібралися інші хухи і безпорадно дивилися, як той дід, рубаючи сосну, нищить хатку Моховинки.
Тоді старий, мудрий Хо-Суковик порадив сповістити Лісника про лісоруба. Так вони і зробили. Але дід здалеку почув небезпеку й втік. Хатка Хухи була зруйнована. Куди йти? Родичів турбувати незручно, вони звикли жити одні. Моховинка побігла на край лісу, де були дивні споруди, від яких тягло теплом і пахло смачним.
Хуха пробралася в хлів, де жили дві кози – Лиска і Оришка. Вони дозволили Моховинці залишитися у них. До хліва часто заходила гарненька дівчинка. Іноді разом з нею приходив її милий молодший братик. Дівчинка доїла кіз, пестила їх, пригощала шматочками смачного хліба. Тож і у Моховинки було доволі смачної їжі. От тільки поблизу не було жодної Хухи, і вона за ними сумувала.
Одного разу в хліві сталося нещастя. Господар забув біля кіз сітку, у якій приносив їм сіно, і коза Лиска заплуталася в ній. Оришка стояла поряд і жалібно мекала, бо не могла допомогти подрузі.
Моховинка пробралася в дім, щоб розбудити дітей й покликати їх на поміч, але ті подумали, що невідома гарненька істота їм сниться. Ще й мама підтвердила, що таких істот, про які вони розказують, у житті не буває. Лише коли дорослі пішли з хати у своїх справах, Моховинка стала видимою для добрих дітей і розказала їм про біду, яка трапилася з Лискою. Діти побігли в хлів і розплутали козу. З того часу Моховинка подружилася з дітьми, і коли батьків не було вдома, бавила їх.
Якось, коли вона гралася з дівчинкою та хлопчиком, у хату зайшов той дід, що рубав сосну. Він став лаяти увесь рід Хух, називаючи їх нечистою силою, кинув у Моховинку сокиру і поранив їй лапку. Діти не повірили діду, і їм було дуже жаль Хуху. А поранена Моховинка втекла в ліс і облаштувала собі там тимчасову хатинку. Інші Хухи зраділи поверненню родички і з цікавістю слухали історії про її пригоди.
Минув рік. Знову настала зима, але Моховинка її вже не боялася, бо стала дорослою, збудувала нову хатку, запаслася припасами й мала теплу, густу вовночку. Одного разу вона пішла на іменини до старого та мудрого Хо-Суховика й раптом почула стогін. Біля зрубаної сосни лежав у снігу злий дід. Відчуваючи, що замерзає, він молився, просив у Бога пробачити гріхи, обіцяв, що коли врятується, то більше не вчинить жодного поганого вчинку.
Моховинці стало шкода безпомічного діда. Вона гукнула інших Хух, які разом зігріли діда та допомогли йому встати на ноги. Дід спочатку перелякався, побачивши Хух, думав, що Моховинка помститься йому. Але вона сказала, що Хухи не відплачують злом на зло, не шкодять людям, а тільки їм допомагають. Моховинка допомогла діду дістатися додому, а коли він запитав, як їй віддячити, то вона відповіла, що Хухи не потребують подяки, хай він лише тепер всім людям розповідає про них правду.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.