Про творчу діяльність та оповідання Бориса Грінченка
Борис Дмитрович Грінченко (1863 – 1910) – український письменник, педагог, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч, автор першого тлумачного словника української мови, багатьох художніх творів та наукових праць.
Більшість оповідань з 50 творів про школу та вчителів, у тому числі оповідання «Украла», письменник створив на основі автобіографічного матеріалу та власного педагогічного досвіду. З 1881 до 1893 року він вів активну освітньо-педагогічну діяльність – вчителював у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини. Грінченко боровся за навчання українських дітей рідною мовою, виступав за її чистоту, написав кілька шкільних підручників.
Добре знання реалій життя простого народу, зокрема становища освіти і долі дітей, набувають в оповіданнях письменника особливої правдивості й переконливості, завжди пронизані великим гуманізмом.
Тема: розповідь про життєвий випадок, що стався з дівчинкою, обділеною батьківським піклуванням, взаємини між вчителем і учнями, про добро, зло, милосердя, чесність.
Ідея: ствердження необхідності прощення, співчуття і віри в людину.
Персонажі твору:
- Олександра – школярка першого року навчання, дочка сільського писарчука-п'янички. «… була просто дівчина боязка»; «Вона сиділа, низько похнюпивши голову і втупивши очі у свій стіл. її біляве, усе у веснянках, обличчя було біле як крейда. Вона вхопилася руками за стіл, мов боялася, що її тягтимуть кудись силоміць»; «Правда!., правда!.. - скрикнула Олександра. - Я вкрала! - І вона заридала ще дужче…»; «… сиділа, мов скам'янівши. Вона сховала голову межи плечі й прищулилась, неначе сподівалась, що її ось-ось ударять, хоча знала, що в школі не б'ються»; «… сказати те, через віщо вона це зробила, їй так само важко, як було важко признаватися. Але вона перемогла себе. Кілька разів вона починала казати, ворушила губами, але зупинялася. Нарешті промовила: – Я їсти хотіла»; «З того часу вже ніщо не могло спокусити її. Дівчата-товаришки її люблять і часто дають їй чого їсти – такого, що з дому приносять. Але вона зрідка бере, хоч і часто сидить на сухому хлібові»; «вийде з школи розумною, правдивою і чесною дівчиною».
- Василь Митрович – учитель. (до Олександри) «Не думай, що ми всі хочемо нападатися на тебе. Нам треба тільки знати правду»; «Учитель тихо взяв Олександру за руку і, сказавши їй кілька ласкавих слів, повів у свою хату, щоб вона там заспокоїлась»; «Він, скільки міг, розважив її (Олександру)»; «… ні він, ні школярі ніколи не нагадали їй (Олександрі) про те, що було».
- Пріська – однокласниця й товаришка Олександри, дочка заможного прикажчика з економії. «Пріська була дівчина сита, добре годована – вона завсігди приносила з дому гарну їжу: пиріжки, перепічки, коржі тощо. Вона погано вчилася, але була дуже весела і не могла говорити не сміючися»; «… її нерозумні сіро-сині очі з сміху аж сховалися за ситими щоками».
- Великий школяр – однокласник Олександри. «… не зовсім розумний і не дуже жалісливий»;
- Школярі. «Школярки та школярі юрмою оточили когось і про щось палко й голосно гомоніли»; «Школярі відразу притихли. Очі їм якось широко порозплющувалися, і вони мовчки, затаївши духа, дивилися на Олександру»; «У великій класовій світлиці стояло шістдесят школярів мовчки, не ворушачись, а серед їх, припавши головою до столу, гірко плакала маленька білява дівчина».
Дуже стислий переказ
Учитель зайшов до класу і зрозумів, що щось трапилося. Було гамірно, діти скупчилися біля стола Олександри – дочки сільського писарчука-п'янички. «Вона сиділа, низько похнюпивши голову і втупивши очі у свій стіл. її біляве, усе у веснянках, обличчя було біле як крейда.
Учитель почав питати, що сталось, і Пріська – товаришка Олександри, дочка заможного прикажчика з економії, з реготом розповіла, що та украла у неї перепічку й потай намагалася її з’їсти. І що подібне Олександра робила вже не один раз.
Учитель почав допитуватись в Олександри, чи правду говорить Пріська. По тому, що дівчинка закам’яніла, зрозумів, що Пріська не обманює. Один з однокласників Олександри – великий школяр, запропонував вигнати її за крадіжку зі школи. Але учитель сказав, що треба знати причину вчинку дівчинки.
Олександра зізналася, що вкрала хліб, бо дуже хотіла їсти – батько п’є, і тому родина голодує. «У великій класовій хаті стояли шістдесят школярів мовчки, не ворушачись, а серед їх, припавши головою до столу, гірко плакала маленька білява дівчинка».
Учитель, як міг, заспокоїв Олександру, відвів у свою хату. А коли повернувся у клас, то «з десяток рук простяглося до його, і в кожній руці була якась їжа. «Нате! дайте їй! хай попоїсть!». Учитель глянув на дітей. Хлопці були ні в сих ні в тих, дівчата деякі плакали».
Олександра після цього довго соромилась глянути учителеві в вічі. Але ні він, ні школярі ніколи не нагадали їй про те, що було. Товаришки люблять її, часто пригощають чимось, але вона рідко щось бере. Цього року вона здасть всі екзамени і вийде зі школи розумною і правдивою дівчиною.
Словничок до твору
- Гамірно – багато шуму.
- Писарчук – писар, (переписувач), людина, робота якої пов'язана з веденням записів.
- Похнюпитися – опускати голову, очі вниз, додолу.
- Прикажчик – людина, яка служить в маєтку і керує господарством свого пана.
- Економія – велике поміщицьке господарство, в якому використовували найману працю і сільськогосподарські машини.
- Регіт – гучний, нестримний сміх.
- Перепічка – поколотий ножем корж, що робиться із кислого хлібного тіста і печеться на сковороді, намащеній маслом або салом.
- Бути ні в сих ні в тих – бути у стані нерішучості, розгубленості, у скрутному становищі.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.