З історії написання твору
Оповідання Володимира Винниченка «Федько-халамидник» вперше було опубліковано 1912 року в «Літературно-науковому віснику» і на сторінках київської газети «Рада». Винниченкові на той час було тридцять два роки, і жив він тоді у Франції.
Оповідання «Федько-халамидник» у багатьох деталях є твором автобіографічним. Федька – свого головного героя, письменник наділив багатьма рисами, що були притаманні йому самому в дитинстві. Про це збереглися записані дружиною Винниченка спогади його матері.
Наприклад, згадки про те, що малий Володимир був шибайголовою, верховодив серед сусідських дітей і тримав їх «трохи в терорі». Його старший брат працював у друкарні, як і батько Федька, довкілля місцевості, змальоване письменником в оповіданні, дуже нагадує Єлисаветград часів його дитинства. Весь авторський гонорар за одне з видань «Федька-халамидника», здійсненого на початку 20-х років, письменник віддав на користь дитячих притулків.
Тема: протиставлення шляхетного внутрішнього світу Федька-халамидника – хлопчика-шибайголови з бідної родини й підлості та егоїзму «добре вихованого», «смирного та делікатного» панича Толі; жорстокість дорослих і потворність суспільства, від яких залежать долі дітей.
Ідея: возвеличення шляхетної, сміливої та винахідливої особистості і засудження егоїзму, брехливості, заздрісності, пихатості, підлості.
Персонажі твору:
Головні герої:
- Федько – бешкетливий хлопець з бідної родини. «Було й дня, щоб хтось не жалівся на Федька: там вікно розбив, там синяка набив другові, там перекинув діжку з водою. Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти,– граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж, неодмінно, щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами»; «Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці»; «Федько сидить у себе на воротях, як Соловей-розбійник на дереві»; «Перший по силі на всю вулицю»; «Міг би підійти тихенько так, щоб не почув би ніхто, але він того не любив»; «Не плаче, не проситься, не обіцяє, що більше не буде; насупиться і мовчить»; «Камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь»; «Якби схотів, то міг би одбрехатися, але брехати він не любить»; «… не любить Федько й товаришів видавати»; «Ловкий хлопчак, що й говорити!»; «… стриба, як кішка»; «… там десь дивитися страшно, а він полізе туди»; «Вибивши «сибіряку», батько виймає з кишені дві або три копійки й дає йому: «То тобі за те, а це за те, що правду говориш...»; «якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битись поліз би»; батько Толі до Федька: «Федьку, я вірю тобі, я знаю, що ти ніколи не брешеш».
- Толя – панич, син хазяїна, у якого винаймали житло батьки Федька. «… чистенький, ніжний, з щічками, як проскура»; «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепурненький, він зовсім не мав нахилу до Федькових забав. Але цей халамидник неодмінно спокушав його, і бідненький Толя приходив додому задрипаний, подраний, з розбитим носом…»; «… йому строго заборонено було гратись з вуличними хлопцями»; «терпіти не міг, як йому (Федько) говорить «Толька», наче він йому товариш»; «… коли труна сховалась за рогом вулиці й не було вже нікого видно, він перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком».
Другорядні персонажі:
-
- Стьопка, Льонька, Спірка, Гаврик – товариші Федька.
- Іван – батько Федька.
- Іваниха – мати Федька.
- Батько та мати Толі.
Дуже стислий переказ
Федько був відчайдушним хлопцем, часто робив шкоду. Він міг розбити з рогатки шибку, перевернути діжку з дощовою водою, побитися з однолітками – «спокій був його ворогом». Через це його часто лаяли й називали шибеником або халамидником.
Проте товариші й дорослі поважали його за те, що він «не любив брехати», «товаришів видавати» або робити щось нишком, був щирим, сміливим, здатним на благородні вчинки. Федько часто одержував від батька прочуханки за свої витівки, але за те, що чесно зізнавався у скоєному, тато його нагороджував – давав дві-три копійки.
Толя – син хазяїна, у якого наймали житло батьки Федька, тендітний і слабкодухий панич, заздрив авторитету халамидника.
Але коли він наважувався пристати до забав хлопців на вулиці, то потім «приходив додому задрипаний, подраний, з розбитим носом…». Щоб уникнути покарання, говорив, що то Федько спокусив його до нерозважливих вчинків. Того за це били й забороняли товаришувати з «благородним» Толею.
Якось навесні, під час криголаму на річці, Федько розповів хлопцям, як він допомагав дорослим врятувати дошки з мосту, який знесла крига. Запропонував замість уроків в школі піти дивитись на льодохід.
Толя теж прийшов на берег. Там було багато людей. Деякі сміливці катались на крижинах. Федько сказав, що він зможе перейти по крижинах, що весь час рухаються, на той бік річки і повернутися назад.
Толя не повірив, що халамидник на це наважиться, і побився з ним об заклад: якщо програє він, то віддасть Федьку свого ножика, а програє Федько – віддасть Толі чижика.
Незважаючи на смертельну небезпеку, Федько здійснив свій намір. Побачивши, як люди, що перебували на березі, захоплюються спритністю та сміливістю халамидника, Толя захотів такої ж слави і стрибнув на крижину. Але те, що з берега здавалось йому легким і веселим, насправді виявилось не таким. Його віднесло від берега, він розгубився, дуже перелякався, почав плакати.
Толю врятував Федько. Йому вдалося дістатися крижини з паничем і, переводячи його з однієї крижини на другу, підвести останню до берега. Толя стрілою скочив з неї, а під Федьком лід тріснув, і він опинився у крижаній воді. На берег хлопця витягнули Стьопка, Спірка та дорослі, що прибігли на поміч.
Батько Толі, дізнавшись про небезпечні забавки сина, сильно на нього розгнівався. Толя плакав і брехав, що невинний, що то Федько штовхнув його на крижину. Федько, пожалівши панича, це підтвердив, взяв його провину на себе. Ввечері батько Федька, незважаючи на сильний жар і кашель у хлопця, відшмагав його за скоєне.
Провівши три дні в гарячці, Федько помер. На його похорон прийшли всі друзі і хлопці з сусідніх вулиць. А Толя визирав з вікна – йому було цікаво, як ховатимуть халамидника. А потім грався з чижиком, якого забрав у матері Федька, збрехавши, що він його виграв.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.