З історії написання твору
Задум створити пригодницько-детективну повість «Таємниця козацької шаблі» виник у письменниці Зірки Мензатюк під час подорожей з родиною історичними місцями України.
У творі, що був написаний 2006 року, вона використала історичні дані про битву під Берестечком у 1651 році. Тоді 100-тисячне військо запорізьких козаків під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького разом з союзним військом кримських татар воювали з набагато більшою армією Речі Посполитої. Козаки були розбиті, загинули тисячі, і Хмельницький змушений був укласти невигідний для українців Білоцерківський мирний договір з польським королем Яном Казимиром.
У творі Зірки Мензатюк про це було сказано так: «Козаків перемогли. Але не покорили! Вони гинули, не піддавшись, не схилившись, лишаючи по собі невмирущу славу!».
Тема: мандрівка та пригоди Наталочки Руснак з родиною замками України й місцями, де відбувалися історичні події та битви козацької доби у пошуках реліквії – козацької шаблі.
Ідея: утвердження значення історичної пам’яті для сучасної людини; повага до пам’яток історії та культури; формування національної свідомості, патріотичних почуттів, громадянської позиції; засудження зла, жорстокості, корисливості, удаваного патріотизму.
Персонажі твору:
- Наталка та її національно свідомі батько й мати. «Відколи вона живе на світі, проте ні фортеці, ні замку не бачила жодного разу»; Під час подорожі дівчинка зазирнула в минуле і збагнула: «Козаків перемогли. Але не покорили! Вони гинули, не піддавшись, не схилившись, лишаючи по собі невмирущу славу!»; Тато Руснак «вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто Руснаки не патріоти»; «Тоді в атаку пішла мама. Вона говорила від імені Союзу українок, Сестринства святої княгині Ольги й Товариства української мови "Просвіта", в яких була членкинею. Вона промовляла тихо й задушевно, а далі все палкіше, все завзятіше. Про честь і звитягу, про духовність і славу, про історичну пам’ять, врешті про старовину, про те диво, що було, минуло... Її промова мала успіх».
- Машка – «звичайний автомобіль-легковичок вітчизняного виробництва»; «Машка – не вельми гарна, хоча вважає себе красунею. У неї великі, ясні кришталеві очі, які вночі пронизують темряву. Машка давно вже не першої молодості, підстаркувата»; «В машині не було кондиціонера, радіо – несправне, хоч ходова частина, на думку батька, була чудова»; «У Машку мовби вселився реактивний двигун!»; Наталка про Машку: «Ти, Машко, чудове авто. І хороший друг. Якби ти не постаралася, ми б не виграли цих шалених перегонів»; «Ти молодчина, Машко. Яка ж ти молодчина! Я відчувала, що ти особлива, а ти, виявляється, чарівна».
- Пан Богдан – приятель тата Наталки. «Історик, мандрівник і взагалі вельми цікавий чоловік».
- Патріотично настроєний привид. «У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном Богданом»; «Розмахував руками й вимагав найрішучіших дій, тому що, наскільки вдалося зрозуміти, дуже цінній, старовинній, безсумнівно вартісній у мистецькому відношенні реліквії загрожувала небезпека»; «Привид закивав головою, закланявся. Він вочевидь був чемною людиною й передусім вітався»; «За життя той привид був звичайною людиною і мови глухонімих не знав, а після смерті, здається мені, вже нічого не можна навчитися. Тому він часом застосовує, так би мовити, деякі загальнозрозумілі жести...».
- Антипко – чортик. «Антип був супермодний і прилизаний і накульгував на ногу»; «Він був елегантний і модний до неможливості, зачесаний так гладесенько, що волосся лежало, мов прилизане, тільки на маківці настовбурчувалося двома невеличкими горбочками»; «Дівчинка не побачила, як зникла усмішка Антипа, тонкі губи стислися, а в очах зблисли червонясті вогники»; «Вітер дмухнув на Антипове прилизане волосся, і з-під нього показалися два округлі, як у молодого бичка, ріжечки».
- Северин та Василь – пластуни зі Львова, друзі Наталки. «Треба вміти тримати удар. Може, це найважливіше…».
Негативні персонажі:
- Миршавий, Дебелий, батьки молодого чортика Антипа.
- «Добірне товариство» – чорти, відьмаки та інші представники зла. «Пани називалися Обжорський, Жебрацький, Забіяцький!»; «… пані у вечірніх сукнях аж ряхтіли коштовними прикрасами, пани в оксамитових жупанах начіпляли на себе важкі золоті медальйони й численні перстені»; «Тут Наталочка помітила, що інше панство теж мало дивні прикраси. В тої на шиї теліпався золотий скелетик, в іншої голову обвивав вуж, в того на зап'ясті зблискував череп, а замість ґудзиків біліли кістки. Пани й панянки пішли танцювати, але то були якісь скажені танці. Пан Обжорський хвицав ногами, пан Жебрацький виписував кренделі, а пан Забіяцький бігав навкарачки і радісно кувікав. Панянка в чорній сукні теж танцювала, метляючи шлейфом. Але тепер навряд чи хтось назвав би її гарною: розв’язна посмішка і вульгарні жести робили її відворотною. На її шлейфі таки сиділа жаба – справжня, жива жаба, вона ворушилася, намагаючись утриматися на тканині, а врешті перескочила панянці на голову і всілася на діамантах».
- Пан Щуровський (у минулому козак Щур, що зрадив своїх товаришів у бою під Берестечком). На балу злої сили він скаржився на своє життя: «Я ховаюся у свинарниках! А що я їм! Покидьки, перепрошую на слові, одні покидьки, хіба іноді трапиться вкрасти яйце в курнику... Краще б я здох, ніж таке життя! «Чим ми можемо зарадити? – обірвав його скарги пан Обжорський. – Вас козаків було сто тисяч, а зрадив один ти. Таких не приймає земля».
Символічний образ козацької шаблі:
Шабля – різновид наступальної холодної, січної, різально-колольної клинкової зброї, що сформувався в кінці VII – на початку VIII століття нашої ери. Вона здавна вважалася символом козацтва й традицій, пов’язаних з національними визвольними та державотворчими процесами в Україні.
Козаки завжди з пошаною ставилися до цього виду зброї, називаючи її «сестрицею» чи «жіночкою». Отримати цей символ військової звитяги козаки могли двома шляхами: або у спадок від батька чи діда, або здобути у бою.
Вірний супутник українського лицаря, шабля згадується в народних думах, прислів’ях та приказках: «Шабля – це зброя, Шабля – це правда, Шабля козацька – це сила і влада!»; «Береженого бог береже, а козака шабля стереже»; «Кінь, шаблюка, вітер в полі – і ніхто не здолає козацької волі!»
Маршрут родини Руснаків у пошуку реліквії:
- Тараканівський форт під Дубно;
- замок у Дубні;
- замок-палац у Підгірці;
- Олеський замок;
- Кам'янець-Подільська фортеця;
- Хотинська фортеця та Козацькі Могили у Берестечку.
Дуже стислий переказ
Батьки Наталки Руснак придбали трохи вже підстаркувату легкову машину і дали їй їм’я – Машка. В машині не було кондиціонера, радіо – несправне, хоч ходова частина, на думку батька, була чудова»; Як настало літо, родина вирішила поїхати відпочивати на море.
Але цьому завадив друг сім’ї – пан Богдан, історик, мандрівник і взагалі вельми цікавий чоловік. Він розповів Руснакам, що до нього уподобав з’являтися дуже патріотично настроєний привид. Він не міг розмовляти і все, що хотів сказати, пояснював Богдану жестами. От цей привид і повідомив, що невдовзі має статися злочин: українську реліквію, старовинну козацьку шаблю, мають за великі гроші продати за кордон.
Національно свідома сім’я Руснаків на машині Машці вирушили на пошуки дорогоцінної реліквії. Багато чого їм довелось пережити, а особливо сміливій і рішучій Наталочці. Мандрівка історичними місцями козацької доби з відвідуванням фортець, де, ймовірно, злочинці знайшли й переховували шаблю, була насичена і смішними, і небезпечними пригодами.
У Тараканівському форті вона з головою пірнула у брудну воду, з допитливості потрапила на відьомсько-чортівський бенкет у Підгорецькому замку.
Тікаючи звідти, впала у глибокий кам’яний колодязь, з якого сама вибратися не могла. Якби не допомога Машки, що почала ні з того ні з чого сигналити й світити фарами, ця пригода могла погано закінчитися. А ще була гонитва по дорозі, коли чортик Антипко з мордоворотами намагався зупинити машину Руснаків, а Машка показувала чудеса маневреності та швидкості.
Разом зі своїми друзями – пластунами зі Львова Северином та Василем – Наталці вдається розгадати таємницю козацької шаблі. Герої повісті їдуть у Хотинську фортецю. Саме там корисливий лжепатріот Миршавий мав зустрітися з Дебелим і продати йому козацьку шаблю, а той збирався вивезти її за кордон. Наталочка, її батько й мати, пластуни намагалися зашкодити цьому, але злочинці не хотіли віддавати реліквію.
Щасливо вирішити справу допоміг наступ привидів. З їх появою чорти розбіглися, втік і переляканий Дебелий, а Миршавий передав шаблю в руки матері Наталки. Северин – гуртовий пластунів, відзначив наполегливість, сміливість та важливу роль Наталочки у пошуку історичної реліквії і приколов на рукав її кофтини пластунську нашивку.
В епілозі козацька шабля зблискує в руках актора Андрія, коли він виконував роль козака у виставі «Запорожець за Дунаєм».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.