З історії написання твору
Улюблена тематика творів Всеволода Нестайка – пригоди, дитинство і школа. Він написав багато цікавих і дотепних книжок, а його трилогія «Тореадори з Васюківки» стала українським бестселером. Її внесено Міжнародною радою з дитячої та юнацької літератури до Особливого Почесного списку Г.-К. Андерсена «як один з найвидатніших творів сучасної літератури для дітей» (1979).
Одного разу в інтерв’ю газеті «День» письменник розповів, що в дитинстві мріяв стати капітаном далекого плавання або письменником і про своє захоплення пригодницькими творами Марка Твена, Джека Лондона, Жуля Верна, Миколи Трублаїні, Бориса Житкова. А далі зазначив: «Коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство – догратися, досміятися, добешкетувати ... Вихід був один – стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше… Я пишаюся, що не вийшов із дитинства, що зберіг дитячу душу. Це підтримує мене в нашому жорстокому світі і дає сили творити».
Головні персонажі:
- Вася Богданець. «Мене звуть Вася. Вася Богданець. Але в класі всі називають мене Рудий Африканський Їжачок. Або Африканець. Або Рудий Їжачок. Або просто Їжачок. Рудим Африканським Їжачком мене Ромка Черняк назвав, лідер нашого классу»; «А я невдаха… На ковзанах, на роликах раз у раз падаю. І в спортивних іграх я не мастак, скоріше партач – і м’яч у мене одбирають, і забивати не вмію… Худенький я, слабосилий. Мене бабуся сметаною щодня годує, але це позитивних результатів не дає. Єдине, що мене рятує, – моя легковажна вдача. Я ніколи довго не журюся. Позітхаю трохи і за хвилину вже сміюся»; «Крім снів, нічого незвичайного у моєму житті не відбувалося»; «хлопець веселий, дотепний, жвавий».
- Ромка Черняк. «Який він був меткий, спритний, дужий!.. І удачливий!.. Як він на ковзанах, на роликах катався!.. Як він у футбол грав!..»; «Ромка Черняк (або Ромка Брюнет, як я його називаю). Він чорнявий, стрункий і спортивний»; «Треба віддати Ромці належне – хлопець він упертий, настирливий. І самолюбний. Відступати не любить. Що й казати – справжній лідер…».
Другорядні персонажі:
- Маргарита Степанівна (Ядвіга Станіславівна) – (спочатку чарівниця-акторка, потім двірничка, потім міліціонерша). «… довгоноса бабуся, у кумедному старовинному капелюшку, з ціпком у руках»; «… з мітлою в руках стояла тітонька (певно, двірничка) – у нейлоновій синій куртці, у картатій хустці й у темних сонцезахисних окулярах».
- Рудольф Андрійович – клоун-фокусник, чоловік Маргарити Степанівної (він же Рудольфо і Дід Мороз). «У білій ватяній шапці з червоним верхом, у білій марлевій шубі, отороченій знову ж таки ватою, з наклеєними вусами й бородою, з нафарбованим носом і щоками – звичайний собі Дід Мороз, які ото ходять у школи та дитсадки на новорічні ялинки. Одне тільки було незвичайне – Дід Мороз був в окулярах!»; Рудольфо (він же Рудик Руденко ) – новачок у класі. «Рудик Руденко був рудий, як жар, ще рудіший за мене, бо такого веснянкуватого я ще ніколи не бачив. І обличчя, і шия, і руки – все було у рудому ластовинні».
- Юлія Юхимівна – класний керівник. «У неї дві пари окулярів. Коли вона дивиться на клас, вишукуючи, кого б викликати, на носі в неї одні окуляри. Коли ж вона вичитує з підручника задачу або коли ставить у журнал погану оцінку, то надягає інші…».
- Рудик Руденко (Рудольфо) – однокласник Васі та Ромки, новачок у класі. «Рудик Руденко був рудий, як жар, ще рудіший за мене, бо такого веснянкуватого я ще ніколи не бачив. І обличчя, і шия, і руки – все було у рудому ластовинні».
- Ритка Скрипаль – однокласниця головних героїв, найперша красуня у класі. «Рита Скрипаль була першою красунею у нашому класі. Струнка, голубоока, чорноброва…».
- Георгій Васильович – художник.
- Дідусь Грицько – дідусь Васі Богданця. «Ніколи не вішай носа, рижухо мій дорогий! Ти в нас незвичайний, особливий. А незвичайні стають видатними, великими людьми: полководцями, президентами, письменниками…»; «У мужчини, рижухо мій дорогий, головне не класичний римський профіль, не орлиний погляд, а мужність і весела вдача». Ти хлопець веселий, дотепний, жвавий – будь-яка красуня тебе покохає!”
- Козачок Ґулька – хлопчик, козак-характерник, чарівник на конику Літайлику. «Біля балкона просто в повітрі ми побачили усміхненого хлопчика у сорочці-вишиванці, у смушевій шапці набакир, у червоних шароварах, червоних чоботях, який сидів верхи на дивному напівпрозорому блакитному конику – з яскравою жовтою гривою і жовтим хвостом. У руках хлопчик тримав срібний пернач, коротку палицю з перистою головкою (я знав, що це таке, бо читав багато книжок про запорожців)».
- Зловред Поганський – злий чаклун казкового світу Синього Потойбіччя. «… синій дід з зеленою бородою і зеленими, як у потвор, очима».
- Мить Митьович Часомір – добрий чаклун казкового світу Синього Потойбіччя. «… синій чоловічок з фіолетовими очима, у яких бігали жовтенькі бісики, наче секундні стрілки, – в лівому в один бік, у правому в другий. Чоловічок був кругловидий, з довгеньким гострим носиком, який весь час теж крутився то в один бік, то в протилежний».
- Іван Іванович Шукайло – керівник Казкового Довідкового Бюро Надзвичайних Подій (скорочено Кадобнап). «…кумедний дідусь в окулярах з подвійними скельцями – верхнє прозоре, нижнє темне».
- Любочка – сліпа сестричка Рити Скрипаль.
Стислий переказ
Пригода перша, загадкова записка, з якої починаються чудеса
У ній від імені рудоволосого хлопчика Васі Богданця, якого в класі всі називають Рудий Африканський Їжачок, або просто Їжачок, розповідається про загадкову записку, яку він знайшов у підручнику з української мови.
Саме з цього починаються чудеса, які трапились з ним та його другом Ромкою. Прізвисько Васі дав Ромка Черняк, лідер класу. Вася заздрив Ромі, бо той був меткий, спритний, сильний. А Вася був худеньким хлопчиком, але веселим, як і його дідусь Грицько. Дідусь заспокоював онука, коли той засмучувся від образ однокласників, говорив, що Вася незвичайний хлопчик.
І дійсно, Їжачку снилися дивовижні сни: наприклад, як він написав підручник з хімії, або став президентом Африканської держави. У записці Вася прочитав: «Якщо ти хочеш, щоб з тобою сталося щось несподіване й незвичайне, шукай чарівні окуляри!» І підпис: «Ритас». Вася здивувався і подумав, що записку написала найгарніша дівчинка класу – Рита Скрипаль.
Вася розповів про записку Ромці, але коли хотів показати її – побачив чистий аркуш паперу. Ромка почав глузувати з нього. А через п’ять хвилин весь клас реготав над Васею. Хлопець переживав недовго, бо подумав, що теж би сміявся, аби не бачив записку власними очима.
Вася вирішив шукати чарівні окуляри – навіть бабусині приміряв, але вони не були чарівними. Тоді хлопчик пішов в «Оптику», де майже півгодини міряв-міряв – нічого чарівного не наміряв. Засмучений, він пішов гуляти Києвом…
У скверику біля дому угледів окуляри, що лежали на лавці. Вася їх одягнув і раптом побачив Ромку на 5-метровій трансформаторній будці, що стояла у їхньому дворі. Злізти з неї Ромка не міг, бо драбина, по якій він туди видерся, впала.
Тут з’явився якийсь дідусь, сказав, що то він залишив тут окуляри, і забрав їх у Васі. А хлопець побіг виручати Ромку. Коли Ромка зліз з будки, Вася розповів йому про окуляри. Ромка не повірив цьому, вони побігли в скверик, і на тій же лавці побачили окуляри, але коли підбігли ближче, вони зникли. Хлопці вирішили разом їх шукати.
Пригода друга, у якій хлопці знайомляться з Маргаритою Степанівною.
Ромка і Вася стали дружити. Вони щодня ходили до скверика і щодня бачили на лавці окуляри, які одразу ж зникали. Одного дня в їх класі сталася неприємність – Рита Скрипаль загубила золотий ланцюжок із золотим кулоном у вигляді сердечка. Прикраса була мамина, і Рита одягла її без дозволу, тому тепер гірко плакала.
Усі хлопці класу шукали цю прикрасу. Вася і Ромка теж шукали, поки не згадали про чарівні окуляри. Вони побігли в скверик окремо один від одного, а біля лавки зустрілися. Чарівні окуляри, що лежали на ній, зникли, як тільки хлопці наблизились до них.
Раптом з’явилася довгоноса бабуся, у кумедному старовинному капелюшку, з ціпком у руках. Вона шукала окуляри, сказала, що без них нічого не бачить. Друзі відвели її до будинку, де вона жила, і Маргарита Степанівна (так її звали) запросила хлопців до себе. У її квартирі всі стіни були обвішані фотографіями відьом. Але Маргарита Степанівна заспокоїла друзів, розповіла, що вона працювала акторкою у Театрі юного глядача, де часто доводилось грати ролі відьом.
Вася побачив на піддзеркальнику окуляри, надів їх і раптом побачив шкільний спортзал і мати, на які школяри плигали на уроці фізкультури. Хлопці здогадалися, де Рита могла загубити золотий ланцюжок, помчали назад у школу і знайшли його саме у спортзалі біля матів. Рита зраділа і була дуже вдячна хлопцям. Друзі почали шукати двір Маргарити Семенівни, щоб подякувати їй за шоколадки, які вона потай поклала в їхні кишені, але так і не знайшли.
Пригода третя, у якій Вася зустрічається у підвалі з Дідом Морозом.
Ромка теж хотів скористатися чарівним окулярами, врятувати Васю з якоїсь халепи. Вася думав, як це зробити, побачив відкриті двері у підвал і спустився туди. Враз двері за ним зачинилися.
Спершу він злякався, а тоді подумав, що якщо Ромка і визволить його, то точно почує хтось із сусідів. І тут несподівано з однієї комірчини підвалу залунала новорічна пісня.
Вася зазирнув туди і побачив Діда Мороза в окулярах. Він сказав, що його окуляри чарівні, а в годиннику, що стоїть у кутку, працюють Ковалі Щастя – брати-близнюки Майстер Тік і Майстер Так. Вони кують людям щасливий час, хвилинки-щастинки-золотинки, а він, Дід Мороз розкладає їх по новорічних подарунках, щоб діти були щасливими… «Але найщасливіша хвилина буває тоді, коли ти зробив комусь добро таємно, так, щоб він не знав, хто це йому зробив. А коли це зробити перед Новим роком, то весь наступний рік буде для тебе щасливим…»
Вася занепокоївся, якщо чарівні окуляри тут, то як же Ромка його визволить з підвалу? Вася розповів Діду Морозу, що Ромка хороший хлопець, і про чарівні окуляри, які зникають. Враз у нього все попливло перед очима, а потім він почув стурбований голос Ромки, що гукав до нього. Вася хотів познайомити друга з Дідом Морозом, але той зник.
Пригода четверта, у якій друзі знайомляться з двірничихою-чарівницею.
Хлопці хотіли знайти спосіб залишити чарівні окуляри в себе. Вони вирішили розшукати Маргариту Семенівну, щоб попросити її подарувати їм окуляри. Ромка вважав, що з їх допомогою вони отримають великі можливості (виграють у лотерею, допомагатимуть ловити злочинців, шукатимуть скарби). Тому вони знову почали шукати двір Маргарити Семенівни.
Коли зайшли на тринадцяте подвір’я, то побачили знайомі візерунчасті двері, але їх ніхто не відчиняв. Раптом з’явилася тітка-двірничка, дуже схожа на Маргариту Семенівну, але вона запевняла, що її звуть Ядвіга Станіславівна Ягодська, і повела друзів у підвал. Дістала з відра дві пари окулярів з темними скельцями і дала хлопцям. Вони одягли їх і перестали бачити. Хотіли зняти, але окуляри ніби приросли до них. Двірничка сказала, що хлопці мають подумати над своєю поведінкою, і зникла.
Раптом Ромка почув за стіною голоси – якісь злодії домовлялися «замочити» щасливчика, що зірвав джек-пот у супер-лото, щоб відібрати гроші! Хлопці злякалися, що злодії їх побачать, і розкаялися в тому, що хотіли привласнити чарівні окуляри. І враз опинилися у скверику, звідки почали пошуки. Друзі вирішили більше не спокушати долю і не робити спроб заволодіти чарівними окулярами.
Пригода п’ята, у якій Ромку судили у цирку.
У класі з’явився новачок – Рудик Руденко, який був рудіший за Васю. Ромка постійно дражнив Рудика, а Вася співчував йому, бо знав, як неприємно терпіти насмішки. Але в класі на новачка більше ніхто уваги не звертав. На перерві новачок кудись зник, залишивши на парті дві пари окулярів. Хлопці їх одягли і опинилися в чарівному місті Рудограді.
Там все було руде – і люди, і тварини. До них підійшов дядечко Рудольфо, схожий на Рудика, і повідомив, що на Ромку чекає покарання за насмішки над рудоволосими. Покарання мав призначить Верховний суд Рудих, який знаходився в цирку. Суд відбувався в цирку, під час циркової вистави. І судили винного глядачі – руді дівчатка і хлопчики. Вася побачив переляканого друга у лев’ячій клітці. Лев сердито гарчав, позираючи на Ромку, і гатив хвостом по підлозі клітки.
Рудольфо запропонував зробити Ромку лисим. Він змахнув паличкою, і чорне волосся зникло з Ромчиної голови. Ромка схопився за голову і заплакав… Публіка зареготала і заплескала в долоні. Потім Рудольфо вирішив повернути Ромці волосся. Він знову змахнув паличкою, і незабаром на Ромчині плечі вже спадала густа яскраво-руда лев’яча грива… Публіка була в захваті, а Ромка обіцяв більше не знущатися над рудими.
Вася попрохав припинити суд, адже Ромка вже розкаявся. Рудольфо сказав, що вони його вибачають, але як буде він дражнитися, все може повторитися! Рудольфо змахнув паличкою, і Вася з Ромкою опинилися в класі біля парти, де сидів новачок. Ромка руками тримався за свою чорну чуприну, все ще не вірячи, що в нього вже нема лев’ячої гриви. Коли Ромка шукав Рудика, щоб вибачитися, то з’ясувалося, що нових учнів у їх класі не було…
Пригода шоста, у якій друзі знаходять дипломат з доларами.
Ромці було соромно перед Васею за випадок з Рудиком і суд у цирку. Йому хотілося зробити щось геройське. І він запропонував Васі піти знову в підвал, де вони чули голоси злодіїв, вистежити їх і здати в міліцію. Хлопці знайшли ту саму комірчину. Вона була захаращена різним мотлохом.
Ромка зачепив коліном один з ящиків, той упав, і в другому ящику під мішком хлопці побачили дипломат. Коли його відкрили, з нього посипалися долари. Рома хотів взяти хоч по одній купюрі, адже цього б ніхто не помітив. Але Вася заборонив йому це робити. Хлопці зібрали гроші і знову поклали їх у дипломат.
Раптом в комірчині спалахнуло світло – у дверях стояла тітонька-міліціонер. Вона сказала, що вони злодії Циган і Свист, і за ними давно стежить поліція. Хлопці її переконували, що вони не злодії, що вони хотіли їх спіймати.
Тітонька зізналася, що вона це знає і спеціально начаклувала пригоду із доларами, щоб перевірити друзів на чесність. Нечесні хлопці взяли б собі хоч по одній зеленій купюрі. Ромці стало соромно. Тітонька-лейтенант зізналася, що і вона, і Маргарита Семенівна, і двірничка Ядвіга – одна особа.
Чаклунка була доброю і подарувала хлопцям окуляри, але попередила: користуватися ними можна лише для серйозних, добрих справ. Якщо ж вони порушать цю умову, окуляри одразу зникнуть назавжди… А клоун Рудольфо, Дід Мороз, дідусь у скверику – це все була теж одна людина – чоловік Маргарити Семенівни.
Пригода сьома, у якій хлопці знайомляться з Георгієм Васильовичем і Миколаєм Чудотворцем.
Ромку муляло, що у них були чарівні окуляри, а скористатися ними нагода не траплялася. Він надумав піти у міліцію й запропонувати свої послуги – за допомогою окулярів ловити злочинців. Хлопці прийшли до відділу міліції і побачили чоловіка, який по мобільному телефону жалівся комусь про те, що у нього хтось поцупив коштовну ікону Миколи Чудотворця.
Хлопці вирішили допомогти йому знайти ікону. Чоловік зрадів, коли побачив Васю і Ромку. Виявилося, що він художник, і давно шукає натуру, щоб зробити ілюстрації до дитячої книжки. Друзі своєю зовнішністю якраз підходили для цього. Георгій Васильович – так звали художника, пообіцяв за сеанс позування заплатити хлопцям по 5 гривень.
У майстерні Ромка надів чарівні окуляри і знайшов ікону на шафі за книжками. Художник на радощах хотів дати хлопцям аж по четвертаку, але друзі гордо відмовились. Взяли, як домовлялись, по п’ятірці і ксерокси своїх портретів. Так уперше в житті вони чесно заробили гроші.
Пригода восьма, у якій хлопці побували у Телебанії-Заекранії.
Одного дня Ромка запросив Васю пограти в комп’ютерну гру. Той пообіцяв подзвонити, що йде, коли дочитає книжку. Дочитав, зателефонував Ромці раз, другий, третій, але той не брав трубку. Вася занепокоївся, надів окуляри і опинився у Ромчиній квартирі. Він побачив Ромку на екрані телевізора. Розгублений хлопець стояв на вулиці якогось американського міста, а поряд з ним була дивна бабця з автоматом у руках і наказувала йому кудись стріляти.
Ромка просив Васю допомогти йому повернутися в квартиру, але той не знав, як це зробити. Тут з’явилась Телебаба Яга і сказала: щоб потрапити в Заекранію, треба, щоб тебе хтось там уявив. Вася не розгубився, він згадав, що у дитинстві у нього був плюшевий лев Льова, з яким він розмовляв, як з живим. Вася уявив лева і попросив, щоб лев уявив його на екрані телевізора. Так Вася опинився у Заекранії.
Телебаба Яга почала стріляти в нього, але кулі відскакували від чарівної книги казок, якою Вася прикривався, як щитом. Він викликав летючий корабель і полетів за другом. За ним гнались, але Вася був невразливий. Тоді Телебаба Яга підлетіла на мітлі до Васі і забрала книгу казок, але це їй не допомогло зупинити хлопця. Вася уявив, як вони з Ромкою тікають, і через мить обоє були вже у Ромчиній квартирі. Після цієї пригоди Ромка теж почав читати книжки.
Пригода дев’ята, у якій розповідається про перше кохання дідуся Васі.
На літні канікули Вася поїхав у село до дідуся та бабусі. Одного дня дідусь Грицько розповів йому, як у дитинстві закохався у дівчинку Кіру. Вона гарно грала на піаніно, а він розповідав їй веселі історії.
Та це тривало недовго. Кіра разом з родиною мусила переїхати в інше місто. На прощання вона дала Грицьку синій конвертик і сказала, що прочитати записку, яку вона туди поклала, можна лише через півроку, весною. Грицько сховав конвертик у гумову рукавичку і закопав у яру, щоб хтось його ненароком не знайшов.
Але якось сталася негода, і ярок розмило дощем. Весною рукавичку з конвертом не вдалося знайти. Грицько довго ходив засмучений, мало не плакав… Після армії він зустрів бабу Оксану, оженився, пішли діти, онуки… Але все життя він шкодував, що так і не дізнався, про що йому написала Кіра.
Вася одягнув окуляри і у провулку якогось незнайомого міста побачив літню жінку, яку звали Кірою Антонівною. Вона впустила ключі від дому в яму, і Вася допоміг їх дістати. Жінка подякувала і сказала, що Вася дуже нагадує їй когось з далекого дитинства.
А потім Вася опинився у яру за дідовим городом, почав розгрібати пісок і знайшов гумову рукавичку з конвертом. Дід був вражений знахідкою внука. Він тремтячими руками розплутав мотуззя, дістав пожмаканий синій конверт і прочитав: «Бажаю тобі щастя! Буду пам’ятати тебе все життя. Кіра». Дідусь Грицько вдячно пригорнув до себе внука.
Пригода десята, у якій Ромка позбувся чарівних окулярів.
Ромка з курорту приїхав засмучений і розгублений. Виявилося, що він позбувся чарівних окулярів – їх викинула з корабля в море Анжеліка, дівчина, у яку Ромка на курорті закохався., але вона лише глузувала з нього.
Пригода одинадцята, у якій хлопці знайомляться з Козачком Гулькою.
У сусідньому будинку головних героїв оселився дев’ятикласник Альберт Біляков (Алик Мармиза), який вважав себе крутим подільським хуліганом. Він вимагав у менших гроші, а коли хтось відмовляв, бив болючі «шалабани».
Одного разу, коли Алик вимагав гроші у Васі з Ромою, у нього на лобі, незрозуміло звідки, з’явилися дві здоровенні сині ґулі. Коли наступного разу він знову вимагав гроші у 10-річного хлопця, то на його лобі знову з’явилися дві гулі. Вася і Рома бачили це, коли сиділи на балконі. Хлопці зрозуміли, що якийсь невидимка всерйоз взявся за Мармизу.
Раптом вони почули голос, який попросив їх одягти окуляри. Враз у хлопців замість однієї пари з’явились дві пари окулярів – кожна з одним скельцем, друге було заклеєне. Коли хлопці одягли їх, то побачили усміхненого хлопчика у сорочці-вишиванці, у червоних шароварах і чоботях, який сидів верхи на чарівному конику Літайлику. У руках хлопчик тримав срібний пернач, яким він і бив гулі.
Це був козак Ґулька з роду Мамаїв, козаків-характерників. Побачити його можна було лише завдяки чарівним окулярам. Взагалі йому було 412 років. А не виріс він, бо хотів залишитися хлопчиком і захищати скривджених дітей. Козак Ґулька запропонував хлопцям відвідати Синє Потойбіччя. Вони сіли на Літайлика і полетіли. У синьому Потойбіччі все було синє – сині дерева, синя трава, сині будинки, сині люди. Коли друзі повернулися в Посейбіччя, Козак Ґулька пообіцяв з’являтися перед ними, якщо буде потрібна його допомога.
Пригода дванадцята, у якій друзі знайомляться з чарівником Часоміром та чаклуном Зловред Поганським.
Хлопці були в захоплені від знайомства з козаком Ґулькою і мріяли ще з ним зустрітися. Вася вирішив розповісти Ромі про свій гріх. Півтора роки тому, на літніх канікулах, він поїхав у село з новим футбольним м’ячем. Коли прийшов на вигін пограти, хлопців там не було, і Вася почав сам ганяти м’яча. Звідкись з’явився незнайомий хлопчик і вхопив м’яча в руки. Вася вимагав віддати м’яча, а той почав ним гратися. Вася став обзивати його злими словами, але хлопець мовчав. Згодом він кинув м’яч і пішов.
А потім Вася дізнався, що той хлопчик був глухонімим і приїхав до якихось родичів. Вася хотів би повернутися в минуле, що повестися по-іншому. Ромка у цьому вчинку нічого страшного не бачив і вважав, що козачок Ґулька з такими дрібницями не допоможе. Але Ґулька думав інакше і прилетів з хлопцями в Синє Потойбіччя до будиночка з високою трикутною вежею. На ній були великі годинники – по одному на кожному боці. І показували ті годинники різний час.
Там жив чарівник-годинникар Мить Митьович Часомір. Цей чарівник допоміг Васі повернутися в минуле. За це він мав заплатити – день майбутнього життя за одну хвилину перебування в минулому. Вася повернувся в минуле і пограв у м’яча з глухонімим хлопчиком. Йому було приємно бачити посмішку на обличчі дитини. Він був радий, що спокутував свою провину. Коли ж знову опинився в будиночку чарівника Часоміра, то чарівник сказав, що Вася йому дуже сподобався, і він не візьме з нього плати.
Потім козак Ґулька вирішив показати Ромці чаклуна, який змушував всіх, хто до нього потрапляв, думати і робити щось не чесно, не по-доброму. Вони прилетіли до страхітливого чорного палацу, з даху якого на двері спускалися звиваючись страхітливі потворні змії з зеленими очима і вогняними пащами.
Це був палац лихого чаклуна Зловреда Поганського-Хуліганського, який схопив Романа і потіг у свій замок. Козак Ґулька сказав, що друга потрібно виручати (бо Рома може стати його агентом) – він кинувся до дверей і почав гамселити потвор своїм срібним перначем. З палацу вискочив чаклун. Козачок Ґулька і його вцідив по голові. Чаклун поточився і впав. І в цю мить з палацу вискочив Ромка, блідий і переляканий. Друзі скочили на коника Літайка і помчали додому.
Пригода тринадцята, у якій Ромку викрадають.
Ромка шкодував, що не може поділитися своїми пригодами з іншими, адже хто повірить в історію про чарівні окуляри та козака Гульку. Вася намагався нагадати, що окулярами можна користуватися лише в крайньому разі. Їх розмову почула Рита Скрипаль, і почала розпитувати.
Хлопці переконували, що говорили про комп’ютерну гру. І тоді Рита засмутилася, бо у неї є сліпа двоюрідна сестра Люба, а операції не допомагають… Рита пішла, і Вася подумав, що добре було б віддати їй чарівні окуляри. Але Ромка не захотів віддавати, і забрав окуляри собі.
Ввечері до Васі прибігла схвильована мама Ромки і сказала, що сина викрали невідомі люди. Вася покликав на поміч козачка Ґульку, і вони на конику Літайлику полетіли до Казкового Довідкового Бюро Надзвичайних Подій (скорочено Кадобнап). Кадобнап крутиться на орбіті навколо Землі і збирає інформацію про всі надзвичайні події, що відбуваються у світі. Керує Довідковим Бюро чарівник Іван Іванович Шукайло.
Там вони дізналися, де бандити тримають Ромку, і полетіли його визволяти. Ромка лежав зв’язаний у якомусь підвалі, його охоняв здоровило з бичачою потилицею. Вася став, як і Ґулька, невидимий, і вони пройшли крізь стіни. Звільнили Ромку, зв’язали охоронця, а Ґулька ще й вперіщив його своїм перначем. Коли друзі повернулися додому, Ромка сказав мамі, що він сам втік від викрадачів і віддав чарівні окуляри Васі.
Пригода чотирнадцята, остання.
Вася з Ромкою дуже переживали: і сліпу Любочку, Ритчину сестричку було дуже жаль, і не хотілося назавжди втрачати чарівні окуляри. Вони вирішили відшукати Маргариту Семенівну, щоб вона щось придумала і допомогла.
Коли хлопці знайшли потрібний двір, то побачили, що те місце, де був будинок Маргарити Степанівни, огороджене парканом, за яким будівлі вже не було. Друзі спробували зазирнути за паркан і впали у глибокий котлован, виритий під фундамент нового будинку. Вони сподівалися, що козак Ґулька їм допоможе, одягли окуляри і враз осліпли.
Вася торкнув себе за обличчя, щоб скинути окуляри, і відчув, що їх на носі немає. Хлопці злякались, почали кликати Ґульку і Маргариту Степанівну, але вони не обзивалися.
Друзі лежали на дні глибокого котловану сліпі й безпомічні. Вони зрозуміли, що це покарання за те, що хотіли схитрувати, залишити чарівні окуляри собі … Ромка плакав, вибачався, що не погоджувався віддати окуляри сліпій дівчинці. І раптом… вони прозріли. А в руках Васі були одні чарівні окуляри.
Тут почувся голос невидимого Козачка Ґульки, який схвалював їх покаяння і радив піти до Рити, а сам відправився у якихось важливих справах. Хлопці прийшли до Рити і розповіли їй про свої пригоди від самого початку. А потім сказали, що хочуть віддати чарівні окуляри Любочці.
Вася поліз у кишеню, щоб показати окуляри Риті, але їх там не було. Рита образилась, подумала, що розповідь і намір хлопців – злий жарт. Але раптом задзвонив телефон, і Риті повідомили, що після чергової операції Любочка нарешті почала бачити! Правда, із спеціальними окулярами! Ритка зраділа і побігла в лікарню. А хлопці зрозуміли, куди від них поспішав Козачок Ґулька.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.