З історії написання твору
Улюблена тематика творів Всеволода Нестайка – пригоди, дитинство і школа. Він написав багато цікавих і дотепних книжок, а його трилогія «Тореадори з Васюківки» стала українським бестселером. Її внесено Міжнародною радою з дитячої та юнацької літератури до Особливого Почесного списку Г.-К. Андерсена «як один з найвидатніших творів сучасної літератури для дітей» (1979).
Одного разу в інтерв’ю газеті «День» письменник розповів, що у дитинстві мріяв стати капітаном далекого плавання або письменником і про своє захоплення пригодницькими творами Марка Твена, Джека Лондона, Жуля Верна, Миколи Трублаїні, Бориса Житкова. А далі зазначив: «Коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство – догратися, досміятися, добешкетувати ... Вихід був один – стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше… Я пишаюся, що не вийшов із дитинства, що зберіг дитячу душу. Це підтримує мене в нашому жорстокому світі і дає сили творити».
Головні персонажі:
- Вася Богданець. «Мене звуть Вася. Вася Богданець. Але в класі всі називають мене Рудий Африканський Їжачок. Або Африканець. Або Рудий Їжачок. Або просто Їжачок. Рудим Африканським Їжачком мене Ромка Черняк назвав, лідер нашого классу»; «А я невдаха… На ковзанах, на роликах раз у раз падаю. І в спортивних іграх я не мастак, скоріше партач – і м’яч у мене одбирають, і забивати не вмію… Худенький я, слабосилий. Мене бабуся сметаною щодня годує, але це позитивних результатів не дає. Єдине, що мене рятує, – моя легковажна вдача. Я ніколи довго не журюся. Позітхаю трохи і за хвилину вже сміюся»; «Крім снів, нічого незвичайного у моєму житті не відбувалося»; "хлопець веселий, дотепний, жвавий".
- Ромка Черняк. «Який він був меткий, спритний, дужий!.. І удачливий!.. Як він на ковзанах, на роликах катався!.. Як він у футбол грав!..»; «Ромка Черняк (або Ромка Брюнет, як я його називаю). Він чорнявий, стрункий і спортивний»; «Треба віддати Ромці належне – хлопець він упертий, настирливий. І самолюбний. Відступати не любить. Що й казати – справжній лідер…».
Другорядні персонажі:
- Маргарита Степанівна (Ядвіга Станіславівна) – (спочатку чарівниця-акторка, потім двірничка, потім міліціонерша). «… довгоноса бабуся, у кумедному старовинному капелюшку, з ціпком у руках»; «… з мітлою в руках стояла тітонька (певно, двірничка) – у нейлоновій синій куртці, у картатій хустці й у темних сонцезахисних окулярах».
- Рудольф Андрійович – клоун-фокусник, чоловік Маргарити Степанівної (він же Рудольфо і Дід Мороз). «У білій ватяній шапці з червоним верхом, у білій марлевій шубі, отороченій знову ж таки ватою, з наклеєними вусами й бородою, з нафарбованим носом і щоками – звичайний собі Дід Мороз, які ото ходять у школи та дитсадки на новорічні ялинки. Одне тільки було незвичайне – Дід Мороз був в окулярах!»; Рудольфо (він же Рудик Руденко ) – новачок у класі. «Рудик Руденко був рудий, як жар, ще рудіший за мене, бо такого веснянкуватого я ще ніколи не бачив. І обличчя, і шия, і руки – все було у рудому ластовинні».
- Юлія Юхимівна – класний керівник. «У неї дві пари окулярів. Коли вона дивиться на клас, вишукуючи, кого б викликати, на носі в неї одні окуляри. Коли ж вона вичитує з підручника задачу або коли ставить у журнал погану оцінку, то надягає інші…».
- Рудик Руденко (Рудольфо) – однокласник Васі та Ромки, новачок у класі. «Рудик Руденко був рудий, як жар, ще рудіший за мене, бо такого веснянкуватого я ще ніколи не бачив. І обличчя, і шия, і руки – все було у рудому ластовинні».
- Ритка Скрипаль – однокласниця головних героїв, найперша красуня у класі. «Рита Скрипаль була першою красунею у нашому класі. Струнка, голубоока, чорноброва…».
- Георгій Васильович – художник.
- Дідусь Грицько – дідусь Васі Богданця. «Ніколи не вішай носа, рижухо мій дорогий! Ти в нас незвичайний, особливий. А незвичайні стають видатними, великими людьми: полководцями, президентами, письменниками…»; «У мужчини, рижухо мій дорогий, головне не класичний римський профіль, не орлиний погляд, а мужність і весела вдача». Ти хлопець веселий, дотепний, жвавий – будь-яка красуня тебе покохає!”
- Козачок Ґулька – хлопчик, козак-характерник, чарівник на конику Літайку. «Біля балкона просто в повітрі ми побачили усміхненого хлопчика у сорочці-вишиванці, у смушевій шапці набакир, у червоних шароварах, червоних чоботях, який сидів верхи на дивному напівпрозорому блакитному конику – з яскравою жовтою гривою і жовтим хвостом. У руках хлопчик тримав срібний пернач, коротку палицю з перистою головкою (я знав, що це таке, бо читав багато книжок про запорожців)».
- Зловред Поганський – злий чаклун казкового світу Синього Потойбіччя. «… синій дід з зеленою бородою і зеленими, як у потвор, очима».
- Мить Митьович Часомір – добрий чаклун казкового світу Синього Потойбіччя. «… синій чоловічок з фіолетовими очима, у яких бігали жовтенькі бісики, наче секундні стрілки, – в лівому в один бік, у правому в другий. Чоловічок був кругловидий, з довгеньким гострим носиком, який весь час теж крутився то в один бік, то в протилежний».
- Іван Іванович Шукайло – керівник Казкового Довідкового Бюро Надзвичайних Подій (скорочено Кадобнап). «…кумедний дідусь в окулярах з подвійними скельцями – верхнє прозоре, нижнє темне».
- Любочка – сліпа сестричка Рити Скрипаль.
Дуже стислий переказ
Оповідь ведеться від імені рудоволосого хлопчика Васі Богданця, якого в класі всі називають Рудий Африканський Їжачок, або просто Їжачок. Якось він знайшов у підручнику з української мови загадкову записку.
Саме з цього починаються чудеса, які трапились з ним та його другом – лідером класу Ромкою. У записці Вася прочитав: «Якщо ти хочеш, щоб з тобою сталося щось несподіване й незвичайне, шукай чарівні окуляри!» І підпис: «Ритас».
Вася здивувався і подумав, що записку написала найгарніша дівчинка класу – Рита Скрипаль. Вася розповів про цю записку Ромці, але коли хотів показати її – побачив чистий аркуш паперу. Ромка почав глузувати з цього приводу. А через п’ять хвилин з Васі реготав уже весь клас. Хлопець переживав недовго. Він би теж сміявся, аби не бачив записку власними очима.
Вася вирішив шукати чарівні окуляри – навіть бабусині приміряв, але вони не були чарівними. Тоді хлопчик пішов в «Оптику», де майже півгодини міряв-міряв – нічого чарівного не наміряв. Засмучений він пішов гуляти.
У скверику біля дому він побачив, що на лавці лежать окуляри. Вася їх одягнув і раптом побачив Ромку на 5-метровій трансформаторній будці, що стояла в їхньому дворі. Злізти з неї він не міг, бо драбина, по якій він туди видерся, впала.
Тут з’явився якийсь дідусь, сказав, що то він залишив тут окуляри, і забрав їх у Васі. А хлопець побіг виручати Ромку. Коли Ромка зліз з будки, Вася розповів йому про окуляри. Ромка не повірив цьому, вони побігли в скверик і на тій же лавці побачили окуляри, але коли підбігли ближче, вони зникли. Хлопці вирішили разом їх шукати.
Після цієї пригоди хлопці здружилися. Вони щодня ходили до скверика і щодня бачили на лавці окуляри, які одразу зникали. Одного дня в їх класі сталася неприємність – Рита Скрипаль загубила золотий ланцюжок із золотим кулоном у вигляді сердечка. Прикраса була мамина, і одягла її Рита без дозволу, тому тепер гірко плакала.
Усі хлопці класу шукали цю прикрасу. Вася і Ромка теж шукали, поки не згадали про чарівні окуляри. Вони побігли в скверик і, як завжди, побачили окуляри на лавці, які зникли, коли хлопці наблизилися. Раптом з’явилася довгоноса бабуся, у кумедному старовинному капелюшку, з ціпком у руках. Вона сказала, що загубила окуляри, а без них нічого не бачить.
Друзі відвели її до будинку, де вона жила, і Маргарита Степанівна (так її звали) запросила хлопців до себе. У її квартирі всі стіни були обвішані фотографіями відьом. Але Маргарита Степанівна заспокоїла друзів, розповіла, що вона працювала акторкою у Театрі юного глядача, де часто доводилось грати ролі відьом.
Вася побачив на піддзеркальнику окуляри, надів їх і побачив шкільний спортзал і мати, на які школяри плигали на уроці фізкультури. Хлопці здогадалися, де Рита могла загубити золотий ланцюжок, помчали назад у школу і знайшли ланцюжок Рити саме у спортзалі біля матів. Дівчинка дуже зраділа, а друзі пішли шукати Маргариту Семенівну, але не знайшли.
Ромка теж хотів скористатися чарівним окулярами, врятувати Васю з якоїсь халепи. Вася придумав, як це зробити. Він побачив відкриті двері у підвал і спустився туди. Враз двері за ним зачинилися. Спершу хлопець злякався, а тоді подумав, що Ромка визволить його.
Несподівано з однієї комірчини залунала новорічна пісня. Вася зазирнув туди і побачив Діда Мороза в окулярах. Він сказав, що його окуляри чарівні, а в годиннику, що стоїть у кутку, працюють Ковалі Щастя – брати-близнюки Майстер Тік і Майстер Так. Вони кують людям щасливий час, хвилинки-щастинки-золотинки, а він, Дід Мороз, розкладає їх по новорічних подарунках, щоб діти були щасливими…
Вася занепокоївся, якщо чарівні окуляри тут, то як же Ромка його визволить з підвалу? І розповів Діду Морозу про Ромку і про чарівні окуляри, які зникають. Враз у нього все попливло перед очима, а потім він почув стурбований голос Ромки, що гукав до нього. Вася хотів познайомити друга з Дідом Морозом, але той зник.
Хлопці вирішили будь-що розшукати Маргариту Семенівну і попросити її подарувати їм чарівні окуляри. Почали заглядати у всі двори. Коли зайшли на тринадцяте подвір’я, то побачили знайомі візерунчасті двері, але їх ніхто не відчиняв.
Раптом з’явилася тітка-двірничка, дуже схожа на Маргариту Семенівну, але вона запевняла, що її звуть Ядвіга Станіславівна Ягодська, і повела друзів у підвал. Дістала з відра дві пари окулярів з темними скельцями і дала хлопцям. Вони одягли їх і перестали бачити. Хотіли зняти, але окуляри ніби приросли до них. Двірничка сказала, що хлопці мають подумати над своєю поведінкою, і зникла.
Раптом Ромка почув за стіною голоси злодіїв. Хлопці злякалися, що вони їх побачать, і розкаялися в тому, що хотіли привласнити чарівні окуляри. І враз опинилися у скверику, звідки вони почали пошуки Маргарити Семенівни. Друзі вирішили більше не спокушати долю і не робити спроб заволодіти чарівними окулярами.
У класі з’явився новачок – Рудик Руденко, який був ще рудіший за Васю. Ромка постійно його дражнив, а Вася співчував йому, бо знав, як неприємно терпіти насмішки. На перерві новачок кудись зник, залишивши на парті дві пари окулярів. Хлопці їх одягли і опинилися в чарівному місті Рудограді. Там все було руде – і люди, і тварини. До них підійшов дядечко Рудольфо, схожий на Рудика, і повідомив, що на Ромку чекає покарання за насмішки над рудоволосими.
Покарання мав призначити Верховний суд Рудих, який знаходиться в цирку, а сам суд відбудеться під час циркової вистави. Судити винного будуть глядачі – руді дівчатка і хлопчики. Вася побачив переляканого друга у лев’ячій клітці. Лев сердито гарчав, позираючи на Ромку, і гатив хвостом по підлозі клітки. Рудольфо змахнув паличкою і зробив Ромку лисим. Ромка схопився за голову і заплакав…
Публіка зареготала і заплескала в долоні. Потім Рудольфо ще раз змахнув паличкою, і на Ромчині плечі спала густа яскраво-руда лев’яча грива… Публіка була в захваті, а Ромка обіцяв більше не знущатися над рудими. Вася попрохав припинити суд, адже Ромка вже розкаявся. Рудольфо сказав, що вони його вибачають, але як буде він дражнитися, все може повторитися! Рудольфо ще раз змахнув паличкою, і Вася з Ромкою опинилися в класі. Коли Ромка шукав Рудика, щоб вибачитися перед ним, то з’ясувалося, що нових учнів у їх класі не було…
Ромці було соромно перед Васею за випадок з Рудиком і суд у цирку. Йому хотілося зробити щось геройське. І він запропонував Васі піти знову в підвал, де вони чули голоси злодіїв, вистежити їх і здати в міліцію. Хлопці знайшли ту саму комірчину. Ромка зачепив коліном один з ящиків, той упав, і хлопці побачили дипломат. З якого посипалися долари.
Ромка хотів взяти хоч по одній купюрі, адже цього б ніхто не помітив. Але Вася заборонив йому це робити. Хлопці зібрали гроші і знову поклали їх у дипломат. Раптом в комірчині спалахнуло світло – у дверях стояла тітонька-міліціонер. Вона сказала, що вони злодії і за ними давно стежить поліція. Хлопці почали переконувати її, що це не так. Тоді тітонька зізналася, що вона це знає і спеціально начаклувала пригоду із доларами, щоб перевірити друзів на чесність.
Ромці стало соромно. А потім тітонька-лейтенант зізналася, що і вона, і Маргарита Семенівна, і двірничка Ядвіга – одна особа. Чаклунка була доброю і подарувала хлопцям окуляри, але попередила: користуватися ними можна лише для серйозних, добрих справ. Якщо ж вони порушать цю умову, окуляри зникнуть назавжди… А клоун Рудольфо, Дід Мороз, дідусь у скверику – це була теж одна людина – чоловік Маргарити Семенівни.
Ромці муляло, що у них були чарівні окуляри, а скористатися ними нагода не траплялася. Він надумав піти у міліцію й запропонувати свої послуги – за допомогою окулярів ловити злочинців.
Хлопці прийшли до відділку міліції і побачили чоловіка, який по мобільному телефону жалівся комусь про те, що у нього хтось поцупив коштовну ікону Миколи Чудотворця. Хлопці вирішили допомогти йому знайти ікону. Чоловік зрадів, коли побачив Васю і Ромку. Виявилося, що Георгій Васильович – так звали того чоловіка – художник і давно шукає натуру, щоб зробити ілюстрації до дитячої книжки.
Друзі своєю зовнішністю якраз підходили для цього, він пообіцяв за сеанс позування заплатити хлопцям по 5 гривень. У майстерні Ромка надів чарівні окуляри і знайшов ікону на шафі за книжками. Художник на радощах хотів дати хлопцям аж по четвертаку, але друзі гордо відмовились. Взяли, як домовлялись, по п’ятірці і ксерокси своїх портретів. Так уперше в житті вони чесно заробили гроші.
Одного дня Ромка запросив Васю пограти в комп’ютерну гру. Той пообіцяв прийти, коли дочитає книжку. Дочитав, зателефонував Ромці раз, другий, третій, але той не брав трубку. Вася занепокоївся, надів окуляри і опинився у Ромчиній квартирі. Він побачив Ромку на екрані телевізора.
Розгублений хлопець стояв на вулиці якогось американського міста, а поряд з ним була дивна бабця з автоматом у руках і наказувала йому кудись стріляти. Ромка просив Васю допомогти йому повернутися в квартиру, але той не знав, як це зробити. Тут з’явилась Телебаба Яга і сказала, що потрапити в Заекранію можна тільки тоді, коли хтось тебе там уявить.
Вася згадав, що у дитинстві в нього був плюшевий лев Льова, з яким він розмовляв, як з живим. Вася уявив лева і попросив, щоб лев уявив його на екрані телевізора. Так Вася опинився у Заекранії.
Телебаба Яга почала стріляти в нього, але кулі відскакували від чарівної книги казок, якою Вася прикривався, як щитом. Він своєю уявою викликав летючий корабель і визволив друга. Після цієї пригоди Ромка теж почав читати книжки, щоб розвинути свою уяву.
На літні канікули Вася поїхав у село до дідуся Грицька та бабусі Оксани. Одного дня дідусь розповів йому, як у дитинстві закохався у дівчинку Кіру. Їхня дружба тривала недовго, бо дівчинка з родиною переїхала в інше місто. На прощання вона дала Грицьку синій конвертик і сказала, що прочитати записку, яку вона туди поклала, можна лише через півроку, весною.
Грицько сховав конвертик у гумову рукавичку і закопав у яру, щоб хтось ненароком не знайшов конверт. Але якось сталася негода, і ярок розмило дощем. Рукавичку з конвертом весною йому не вдалося знайти. Грицько ходив засмучений, мало не плакав… Після армії він зустрів бабу Оксану, оженився, пішли діти, онуки… Але все життя він шкодував, що так і не дізнався, про що йому написала Кіра.
Вася одягнув окуляри і у провулку якогось незнайомого міста побачив літню жінку, яку звали Кірою Антонівною. Вона сказала, що Вася дуже нагадує їй когось з далекого дитинства. А потім Вася опинився у яру за дідовим городом, почав розгрібати пісок і знайшов гумову рукавичку з конвертом.
Дід був вражений знахідкою внука. Він тремтячими руками розплутав мотуззя, дістав пожмаканий синій конверт і прочитав: «Бажаю тобі щастя! Буду пам’ятати тебе все життя. Кіра». Дідусь Грицько вдячно пригорнув до себе внука.
Ромка приїхав з курорту, де відпочивав з батьками, засмучений і розгублений. Виявилося, що він позбувся чарівних окулярів – їх викинула з корабля в море Анжеліка. У цю дівчину Ромка закохався, але вона лише глузувала з нього.
У сусідньому будинку головних героїв оселився дев’ятикласник Альберт Біляков (Алик Мармиза), який вважав себе крутим подільським хуліганом. Він вимагав у менших дітей гроші, а коли хтось відмовляв, бив болючі «шалабани».
Одного разу, коли Алик вимагав гроші у Васі з Ромою, у нього на лобі незрозуміло звідки з’явилися дві здоровенні сині ґулі. Коли наступного разу він знову вимагав гроші вже у 10-річного хлопця, то на його лобі знову з’явилися дві гулі. Вася і Рома бачили це, коли сиділи на балконі. Хлопці зрозуміли, що якийсь невидимка всерйоз взявся за Мармизу. Раптом вони почули голос, який попросив їх одягти окуляри. Враз у хлопців замість однієї пари з’явились дві пари окулярів – кожна з одним скельцем, бо друге було заклеєне.
Коли хлопці одягли їх, то побачили усміхненого хлопчика у сорочці-вишиванці, у червоних шароварах і чоботях, який сидів верхи на чарівному конику Літайлику. У руках хлопчик тримав срібний пернач, яким він і бив гулі. Це був козак Ґулька з роду Мамаїв, козаків-характерників. Побачити його можна було лише завдяки чарівним окулярам. Взагалі йому було 412 років. Він не виріс, бо хотів залишитися хлопчиком і захищати скривджених дітей.
Козак Ґулька запропонував хлопцям відвідати Синє Потойбіччя. Вони сіли на Літайлика і полетіли. У синьому Потойбіччі все було синє – сині дерева, синя трава, сині будинки, сині люди. Коли друзі повернулися в Посейбіччя, козак Ґулька пообіцяв з’являтися перед ними, якщо буде потрібна його допомога.
Вася вирішив розповісти Ромі про свій давній гріх, що не давав йому спокою. Півтора роки тому він поїхав у село на канікули з новим футбольним м’ячем. Коли прийшов на вигін пограти, хлопців там не було, і Вася почав сам ганяти м’яча. Звідкись з’явився незнайомий хлопчик і вхопив м’яча в руки. Вася вимагав віддати м’яча, а той ніби не чув. Тоді Вася став обзивати його злими словами, а хлопець на це мовчав. Згодом він кинув м’яч і пішов. А потім Вася дізнався, що той хлопчик був глухонімим. Вася хотів би повернутися в минуле, що повестися по-іншому. Ромка у цьому вчинку нічого страшного не бачив і вважав, що козачок Ґулька з такими дрібницями не допоможе.
Але Ґулька думав інакше і прилетів з хлопцями в Синє Потойбіччя до будиночка з високою трикутною вежею. На ній були великі годинники – по одному на кожному боці. І показували ті годинники різний час.
Там жив чарівник-годинникар Мить Митьович Часомір. Цей чарівник допоміг Васі повернутися в минуле. За це він мав заплатити – день майбутнього життя за одну хвилину перебування в минулому.
Вася повернувся в минуле і пограв у м’яча з глухонімим хлопчиком. Йому було приємно бачити посмішку на обличчі дитини. Він був радий, що спокутував свою провину. Коли ж знову опинився в будинку чарівника Часоміра, то чарівник сказав, що Вася йому дуже сподобався, і він не візьме з нього плати.
Потім козак Ґулька показав Ромці чаклуна, який змушував всіх, хто до нього потрапляє, думати і робити щось не чесне, не по-доброму. Вони прилетіли до страхітливого чорного палацу, з даху якого на двері спускалися звиваючись страхітливі потворні змії з зеленими очима і вогняними пащами. Це був палац лихого чаклуна Зловреда Поганського-Хуліганського, який схопив Романа і потягнув у свій замок.
Козак Ґулька сказав, що друга потрібно виручати. Він кинувся до дверей і почав гамселити потвор своїм срібним перначем. З палацу вискочив чаклун. Козачок Ґулька і його вцідив по голові. У цю мить з палацу вискочив Ромка, блідий і переляканий. Друзі скочили на коника Літайка і помчали додому.
Ромка шкодував, що не може поділитися своїми пригодами з іншими, адже хто повірить в історію про чарівні окуляри та козака Гульку. Вася намагався нагадати, що окулярами можна користуватися лише в крайньому разі. Їх розмову почула Рита Скрипаль і почала розпитувати про них. Хлопці переконували, що говорили про комп’ютерну гру. І тоді Рита засмутилася, бо у неї є сліпа двоюрідна сестра Люба, а операції не допомагають прозріти…
Рита пішла, і Вася подумав, що добре було б віддати їй чарівні окуляри. Але Ромка не захотів віддавати і забрав окуляри собі. Ввечері до Васі прибігла схвильована мама Ромки і сказала, що сина викрали невідомі люди. Вася покликав на поміч козачка Ґульку, і вони на конику Літайлику полетіли до Казкового Довідкового Бюро Надзвичайних Подій (скорочено Кадобнап). Кадобнап крутиться на орбіті навколо Землі і збирає інформацію про всі надзвичайні події, що відбуваються у світі. Керує Довідковим Бюро чарівник Іван Іванович Шукайло.
Там вони дізналися, де бандити тримають Ромку, і полетіли його визволяти. Ромка лежав зв’язаний у якомусь підвалі, його охоняв здоровило з бичачою потилицею. Вася став, як і Ґулька, невидимий, і вони пройшли крізь стіни. Звільнили Ромку, зв’язали охоронця, а Ґулька ще й вперіщив його своїм перначем. Коли друзі повернулися додому, Ромка сказав мамі, що він сам втік від викрадачів, і віддав чарівні окуляри Васі.
Вася з Ромкою дуже переживали: і сліпу Любочку було дуже шкода, і не хотілося назавжди втрачати чарівні окуляри. Вони вирішили відшукати Маргариту Семенівну, щоб вона щось придумала..
Коли хлопці знайшли потрібний двір, то побачили, що місце, де раніше був будинок Маргарити Степанівни, обгороджене парканом, а самої будівлі вже нема. Друзі спробували зазирнути за паркан і впали у глибокий котлован, виритий під фундамент нового будинку. Вони сподівалися, що козак Ґулька їм допоможе, одягли окуляри і враз осліпли. Вася торкнув себе за обличчя, щоб скинути окуляри, і відчув, що їх на носі немає.
Хлопці злякалися, почали кликати Ґульку і Маргариту Степанівну, але вони не озивалися. Друзі лежали на дні глибокого котловану сліпі й безпомічні. Вони зрозуміли, що це покарання за те, що хотіли схитрувати, залишити чарівні окуляри собі …
Ромка плакав, вибачався, що не погоджувався віддати окуляри сліпій дівчинці. І раптом… вони прозріли. А в руках Васі були чарівні окуляри. Тут почувся голос невидимого Козачка Ґульки, який схвалював їх покаяння і радив піти до Рити, а сам він відправився у якихось важливих справах.
Хлопці прийшли до Рити і розповіли їй про свої пригоди від самого початку. А потім сказали, що хочуть віддати чарівні окуляри Любочці. Вася поліз у кишеню, щоб показати окуляри, але їх там не було. Рита образилась, подумала, що розповідь і намір хлопців – злий жарт. Але раптом задзвонив телефон, і Риті повідомили, що після чергової операції Любочка нарешті почала бачити! Правда, із спеціальними окулярами! Рита зраділа і побігла в лікарню. А хлопці зрозуміли, куди від них поспішав козачок Ґулька.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.