З історії написання твору
Улюблена тематика творів Всеволода Нестайка – пригоди, дитинство і школа.
Одного разу в інтерв’ю газеті «День» письменник розповів, що у дитинстві мріяв стати капітаном далекого плавання або письменником і про своє захоплення пригодницькими творами Марка Твена, Джека Лондона, Жуля Верна, Миколи Трублаїні, Бориса Житкова. А далі зазначив: «Коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство – догратися, досміятися, добешкетувати ... Вихід був один – стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше… Я пишаюся, що не вийшов із дитинства, що зберіг дитячу душу. Це підтримує мене в нашому жорстокому світі і дає сили творити».
Тема: історія про пригоду трьох нерозлучних друзів.
Ідея: возвеличення щирої дружби, чесності у стосунках з іншими людьми та перед самим собою.
Персонажі твору
- Сашко Марусик. «Не дивуйтесь, що в нього дивне ім'я. Насправді він Сашко. Але в ранньому, синьоокому, як пише Андрій Лопата, дитинстві мати запинала його хусточкою і він був схожий на дівчинку. Тато жартома прозвав його Марусею. Ім'я приліпилося, і став він Марусиком».
- Сашко Циган. «Це теж Сашко.. Але Сашко Циган. Іншого прізвиська йому й не придумаєш. І батько його був Циган по-вуличному, і дід, і прадід… Бо такі ж чорняві й темношкірі. А справжнє прізвище їхнє Непорожні. І з циганським родом-племенем нічого спільного вони не мають»; «Гарна була в Сашка Цигана вдача. Оптимістична».
- Сашко Журавель – «довготелесий білявий хлопчина»; «Ви не повірите, але й він Сашко. Третього Сашка звуть Журавель. Правда, прозвали його так не на честь прекрасного птаха, а за схожість з колодязним журавлем (він майже на дві голови вищий за своїх друзів). Він любив поспати. Особливо вранці, коли так солодко спиться і коли сняться найцікавіші сни. Журавель свої сни пам'ятав добре і любив розповідати. Він був на півроку старший за своїх друзів, але вчилися вони в одному класі, жили поряд, і, як ви вже, мабуть, помітили, ватажком серед них вважався Сашко Циган. Марусик йому підспівував. А Журавель пас задніх. Тому що був добрий, поступливий, м'який вдачею, страшенно не любив сварок і суперечок. Про таких кажуть: «Хоч у вухо вбгай, хоч до рани прикладай»; І він не ображався, коли хлопці кепкували з нього. Звісно, при бажанні Журавель міг легко постояти за себе, хоча б надававши їм потиличників (він спокійно впорався б з обома). Але він лише простодушно усміхався на їхні глузи – вони наче одскакували від нього, як горох від стіни. Така вже була в нього вдача»; «… не вмів Журавель брехати, і коли доводилося говорити неправду, він завжди винувато усміхався».
- Пес – «здоровенний рудий Бровко»; «Він теж герой нашої незвичайної, але цілком правдивої історії і відіграє в ній дуже важливу, якщо не сказати вирішальну в певному розумінні, роль».
- Таємничий незнайомець. «… що це не просто якийсь дядько, а саме таємничий незнайомець, хлопці вирішили одразу, з першого погляду. Причому, як потім з'ясувалося, вирішили одночасно всі троє, кожен окремо, не змовляючись. Такий у нього був вигляд. Незвичайний. І таємничий. Одягнений він наче по-міському. Але на голові мав старого солом'яного бриля, потемнілого й обшарпаного, як у діда-баштанника. Та головне, звичайно, не бриль. Головне було – голова. Лобата, як у казкового мудреця. Великий ніс. Сиві кошлаті, ніби приклеєні, брови, з-під яких насмішкувато позирають примружені очі. І великий, розтягнутий в усмішці рот… На таких людей і в натовпі обертаються. А тут, уявляєте, глухий ліс, безлюддя та ще й озеро з недоброю славою. Було від чого завмерти й зупинитись здивовано».
- Павло Максимович Непорожній – батько Сашка Цигана. «… смаглявий і чорночубий, з ледь помітною іскрою сивини, з широкими плечима і могутніми мозолястими руками, не був ледарем. Люди з такими руками, як правило, ледарями не бувають. І в колгоспі він ніколи не пас задніх (за що його й висунули на бригадира), і в себе вдома хазяйнував справно».
- Ганна Трохимівна Непорожня – мати Сашка Цигана. «… русокоса голубоока красуня, – була схожа на свого чоловіка. Така ж хазяйновита й працьовита. І на свинофермі, і вдома по господарству поралася, не знаючи втоми».
- Семен Семенович Байда – батько Сашка Марусика. «Семен Семенович був колгоспний бухгалтер»; «Семен Семенович усім своїм виглядом заперечував таке уявлення. Це був кругловидий, рум'яний, завжди усміхнений здоровань»; «Його, як і всіх бухгалтерів світу, фінансово-матеріальні питання хвилювали надзвичайно гостро, до глибини душі».
- Марія Омелянівна Байда – мати Сашка Марусика. «… симпатична веснянкувата блондинка, працювала у відділенні зв'язку, тобто на пошті».
- Родичі Сашка Журавля. «Я кажу "родичі", бо з батьків у Журавля в наявності була тільки мама, Катерина Іванівна Сирокваша, та ще бабуся, Горпина Улянівна Сагайдак. Тато, Полікарп Степанович Сирокваша, десь повіявся шукати безтурботного парубоцького життя, ще як малий Журавель не вмів і говорити. Отже слова "тато" Журавель так ніколи й не вимовив…».
- Гриша Пасічний. «Його знало все село. Жодного свята не було, жодного вечора, щоб Гриша не виступав у художній самодіяльності. І як виступав! Такого успіху не мав ніхто»; «Здавалося, на сцені не один кирпатий веснянкуватий п'ятикласник, а цілий театр сатири. То був талант, справжній талант! Як то кажуть – од бога».
Стислий переказ
Дитинству мого дорогого
Володимира Максименка
присвячую
Розділ 1
В мальовничому селі Гарбузяни, що розкинулось на березі річки Голубянка, проживало троє хлопців, з якими влітку сталась дивна пригода. Одного з них звали Сашко на прізвисько Марусик. Це прізвисько він отримав ще коли був малий. Мати кутала його в хусточку, а батько жартома говорив, що він схожий на дівчинку Марусю. Так і причепилося до нього – Марусик.
Другого хлопчика теж звали Сашко, а прізвисько мав – Циган, бо був смаглявий і чорнявий. На диво, і третього хлопчика звали Сашко. Друзі дали йому прізвисько Журавель. Він майже на дві голови був вищий од своїх товаришів. Ватажком серед них вважався Сашко Циган. Марусик йому підспівував. А Журавель пас задніх. Тому що був добрий, поступливий, м'який вдачею, страшенно не любив сварок і суперечок. Про таких кажуть: «Хоч у вухо вбгай, хоч до рани прикладай»; І він не ображався, коли хлопці кепкували з нього. Звісно, при бажанні Журавель міг легко постояти за себе, хоча б надававши їм потиличників (він спокійно впорався б з обома). Але він лише простодушно усміхався на їхні глузи – вони наче одскакували від нього, як горох від стіни. Така вже була в нього вдача.
У пригоді, що сталася з цими друзями, був ще пес Сашка Цигана Бровко. Саме він рано-вранці збудив гавкотом свого господаря. Сашко Циган прокинувся і, зрозумівши, що далі сну не буде, вирішив відправитись з друзями по гриби. Розбудив спершу Марусика, а потім і Журавля. Хлопці вирушили в ліс, взяли з собою і Бровка.
Розділ 2
По дорозі Журавель розповідав товаришам про свій сон, у якому вони разом катались на “Москвичі”. У цьому не було нічого дивного, бо хлопець захоплювався машинами і мріяв придбати легковик, коли стане дорослим. На березі лісового озера, про яке подейкували, що в ньому живе нечиста сила, побачили незнайомця.
Хлопці здивувалися, коли Бровко, який завжди вороже ставився до незнайомих людей, чомусь став до цього чоловіка лащитися. Той незнайомець назвався чаклуном і дав хлопцям чарівний талісман – жаб’ячу лапку, запевняючи, що вона виконає будь-яке бажання свого господаря, але лише одне. А коли бажання здійсниться або захочеться його одмінити, треба сказати: «Досить мені того…» – і передати талісман іншому. Лапку взяв Сашко Циган.
Розділ 3
Звичайно, друзі не повірили незнайомцю і пішли собі далі в ліс по гриби. Але безтурботний настрій у них чомусь пропав, у думки заповзла якась неясна тривога. Вирішили повернутися до озера і підглянути за незнайомцем, але його там вже не було. Хлопцям розхотілося шукати гриби, і вони пішли додому.
Розділ 4
Надвечір того самого дня Сашко Циган прибіг до Журавля і збентежено розповів, що заради розваги загадав жаб’ячій лапці своє бажання – мати машину “Москвич”. А трохи згодом прийшов поштар і приніс газету, у якій були надруковані результати лотереї. Циган вирішив перевірити лотерейний білет, який не так давно дали їм на сдачу у крамниці, і зрадів – вони виграли машину «Запорожець»! Друзі розповіли про цю несподіванку Марусику.
Тут повернулись з роботи батьки. Коли хлопці розповіли їм про виграш, вони спочатку не повірили, що таке могло статися. Скоро про подію знало все село. Накрили столи і почали святкувати.
Уранці батько Марусика Семен Семенович збудив сина і почав допитуватися, хто з хлопців скільки грошей дав в складчину, коли вони купували цукерки і їм на здачу дали лотерейний білет. Виявилось, що Марусик дав тоді два карбованці, Циган – карбованець з копійками, а Журавель усього сорок копійок. Марусик не второпав, до чого це його батько розпитував, і знову заснув.
Розділ 5
Того ж дня ввечері Семен Семенович прийшов до Павла Максимовича, батька Сашка Цигана з наміром взяти білет і вранці одвезти його в банк, але Павло Максимович відповів, що сам це може зробити. Чоловіки почали сваритися, не довіряючи один одному й звинувачуючи у користі. Семен Семенович згадав і про внесок сина – два карбованці, і про багато чого іншого. Павло Максимович теж не мовчав.
Хлопці чули усю цю сварку, і їм було дуже ніяково за своїх батьків, які до цього дня були добрими сусідами. Похнюпившись, хлопці розійшлись по домівках.
Удома спробували дорікнути батькам за їх нешляхетну поведінку і образливі слова, але Семен Семенович нагримав на Марусика, а Сашко Циган взагалі посварився зі своїм татом. Лежачи на горищі, тихенько схлипував і думав: «Ех, яка ж то страшна мука, коли ти бачиш, коли ти відчуваєш, що батьки твої щось не так роблять, що вони не праві!.. І яка ж то безвихідь! Батьків же не поміняєш. Батьки ж даються людині раз і на все життя. З самого народження вони для тебе… Вони для тебе – найрозумніші, найдобріші, найсправедливіші з людей земних. І раптом…».
Розділ 6
Вранці Сашко Циган прокинувся в поганому настрої і вирішив провчити батьків. Нічого кращого не придумав, як втекти з дому. Марусик підтримав цю ідею. Хлопці вирішили сховатися в курені, що його колись знайшли в гущавині лісу. Розповіли про це Журавлю. Той пообіцяв приносити друзям у схованку харчі.
Настав вечір. Журавель пішов додому, а Марусик і Сашко Циган лишились ночувати в курені. Довго не могли заснути, бо було лячно. Аж раптом Циган почув чиїсь кроки і побачив, що до куреня зазирає той самий незнайомець, який дав їм жаб’ячу лапку. «Ну що, впевнились у тому, що я чаклун?» – насмішкувато спитав він. «Ні! Ні! Не хочу! Досить з мене…» – подумки вигукнув Сашко Циган. Але незнайомець почув його: «Ну, це вже твоя справа. Не хочеш – не треба… Можна й відмінити. Ну, спи, спи! Тільки не забудь зранку передати чарівний талісман іншому…»
Незнайомець зник, а Сашко Циган заснув, наче полетів у чорну безодню. Прокинувшись вранці, він вже не знав, чи насправді приходив до них незнайомець, чи це йому лише наснилось. Циган передав чарівний талісман Марусику.
Розділ 7
Прийшов Журавель і сказав, що батьки збираються звернутися в міліцію із заявою про зникнення хлопців. Друзі зрозуміли, що треба вертатись додому. Батьки, побачивши синів, дуже зраділи і зовсім їх не сварили.
А ввечері листоноша приніс звістку – в учорашній газеті допущена помилка. Коли друкували лотерейну таблицю, переплутали цифри того самого білета, який нібито вигравав «Запорожця». Листоноша здивувався, що і дорослі, і діти, почувши цю новину, не засмутилися, а навпаки, почали весело реготати. Батьки хлопців вже помирились і гучно, з піснями відсвяткували цю подію.
Розділ 8
Пройшло декілька днів. Про жаб’ячу лапку ніхто не згадував. Але одного ранку в село заїхала машина з кіногрупою. Вони шукали мальовничу місцевість для зйомок свого фільму і хлопчика на роль головного героя в ньому. Побачили Марусика, що стояв з Журавлем біля тину, і сказали, що в нього той самий типаж, який треба. І запропонували йому взяти участь у зйомках. Сказали це і поїхали.
Марусик отетерів – бо саме сьогодні він загадав жаб’ячий лапці своє бажання стати кіноартистом. Коли до ошелешених хлопців підійшов Сашко Циган, Журавель розповів йому про те, що сталось. Циган помовчав, а потім спитав, чому хлопці нічого не сказали знімальній групі про місцеву знаменитість – Гришу Пасічного. Адже саме він мав артистичний талант, як-то кажуть, «від Бога» і завжди був активним учасником художньої самодіяльності на всіх сільських святах.
Марусик несподівано розсердився і сказав, що Циган просто заздрить йому. Хлопці посварились і розійшлись у різні боки, а Журавель не знав, за ким з них бігти і як їх помирити.
Розділ 9
З дитинства, з немовлячого, сказати б, віку були хлопці разом. Звичайно, іноді сварилися, билися навіть, але до вечора вже й мирилися. Та цього разу вечір миру не приніс. Ні вечір, ні наступний ранок, ні день, ні знову вечір… Та й другий день, і третій, і четвертий…
Журавель робив відчайдушні спроби помирити їх, але ті спроби лопалися, як бульки на воді, і хлопець розривався навпіл. Половина тягла до Сашка Цигана, половина до Марусика. А головне, розривалося його серце. Бо він бачив, що хоч і приндилися його друзі, але обидва переживали страшенно. Так-так, і Сашко Циган теж. Думають, що як ватажок, то вже й не переживає, зневажає всі тонкі почуття. Та нічого подібного! Та, може, ватажки важче переживають, ніж неватажки. Бо й поплакати не можуть, не дозволяють собі. А переживання, які приховуються, тамуються в серці, завжди важчі за ті, що вибалакуються, вискаржуються на людях. Ну, а Марусик – так той зовсім схуд, змарнів… Кіношники ж, як поїхали, так наче у воду канули.
Одного ранку Марусик наважився підійти до Гриші Пасічного й розповісти йому про кіногрупу. Побачивши, як загорілися очі у Гриші, пообіцяв, що коли кіношники знову приїдуть, він обов’язково познайомить їх з Гришею. Після розмови з ним Марусик відчув полегшення – ніби щось тяжке впало з душі. Зустрівши Журавля, віддав йому жаб’ячу лапку. Той не хотів брати, але Марусик наполіг.
Літо майже закінчилось, а спека не спадала. Хлопці разом пішли купатися на річку, хоч Марусик і Циган майже не розмовляли один з одним, а Журавель метався між ними, намагаючись якось цьому зарадити. Коли хлопці плавали на глибині, Журавля схопив корч, і він почав тонути. Марусик першим поспів йому на допомогу, але Журавель ухопив його за руки і потягнув за собою на дно. І тут рятувати обох кинувся Циган.
На березі, коли всі прийшли до тями, друзі помирилися. Поверталися додому веселі. Марусик запитав Журавля, чи загадав він щось жаб’ячій лапці. На що хлопець, посміхнувшись, відповів – все, що він бажав, вже справдилось. Хлопці перезирнулися і… враз зрозуміли, що саме побажав Журавель. Через те побажання вони і йдуть зараз разом, і сміються, і радіють, і… Хоча і без усякого талісмана вони б, звичайно, помирилися. Але… І тут де не взявся Бровко. Кинувся до хлопців, метляючи хвостом і припадаючи до землі, наче хотів сказати: «Ех, який же я радий, що все гаразд, що ви помирилися! Який же я радий! І як же я вас, хлопці, люблю!».
Цитати з твору:
- «А взагалі скільки у житті різних загадок, таємниць, незрозумілого… Цікаво жити на світі!»
- «Найкраще у навчальному процесі – це канікули».
- «Батьків же не поміняєш. Батьки ж даються людині раз і на все життя.
- З самого народження вони для тебе… Вони для тебе – найрозумніші, найдобріші, найсправедливіші з людей земних».
- «А переживання, які приховуються, тамуються в серці, завжди важчі за ті, що вибалакуються, вискаржуються на людях».
- «Як легко посваритися і як важко помиритись».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.