Тема: розповідь про те, як хлопчики врятували з ополонки лося, а їхній рідний дядько застрелив його для своєї поживи.
Ідея: уславлення людяності, співчуття, хоробрості; заклик охороняти природу; обурення жорстокістю та користолюбством.
Персонажі твору:
- Лось – дика тварина з заповідника. «Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, з якого обнесло листя»; «Лось був старий і бувалий самець»; «Намагався поводитися обачно… бо сили поступово покидали його»; «Він пробуватиме безперервно, доти, доки дихатиме»; «Лось виявився дужий і життєлюбний»; «Лось не боявся людей»; «Голова лежала так, наче він прислухається до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик».
- Хлопчики-підберезники – брати. «Обидва плечисті, обидва з широкими, лагідними лицями і схожі один на одного так, як маленький гриб-підберезник схожий на свого більшого сусіда»; «Але старший брат був розсудливий та відважний, і сокира в його руках не закуняла. Узявся рубати лід, прокладаючи хід до берега, а молодший тупцяв біля нього і, не знаючи, чим допомогти, тільки зітхав та нетерпляче бив себе долонями по стегнах та по боках»; «Обидва брати й не думали про те, що весняна крига – зрадлива, не зважить і на те, що вони рятівники»; «Діти нічого не сказали – вони ніяк не могли відірвати очей од лося, який ні разу й не поворухнувся, хоча вони й чекали на це»; «Менший підберезник одвернувся, приховуючи сльози. Старший брат узяв його за руку й, не кажучи більше ні слова, повів до саней».
- Шпичак – рідний дядько братів-підберезників, браконьєр. «Кругленький, як підпалок, з підпалкуватим, добре випеченим обличчям, в розтоптаних, з довгими халявами, чоботях, в яких він тонув мало не по пояс»; Радість на його обличчі змагалася з настороженістю, і від того воно бралося то темними, то світлими спалахами»; «Шпичак давно вистежував того лося,– він помітив його одночасно з дітьми і, присівши у виямку, тільки посміювався, коли взялися визволяти його з ополонки. Не вірив, що то їм вдасться, він думав, що лось таки знесилиться і його раніше чи пізніше затягне під лід»; «Обійшов навколо вбитого звіра й носаком ткнув між роги».
Дуже стислий переказ
Лось прокинувся від сухого різкуватого звуку. Це був старий і бувалий самець, великий звір з широкими грудьми, які легко здіймалися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, з якого обнесло листя. Він був жителем заповідника, проте відчув страх, як тоді, коли жив у тайзі, де на нього часто чатувала небезпека.
Лось побіг на галявину, де любив відпочивати, і там зустрів ранок. Захотів пити й попрямував до річки, вкритою кригою. Коли наблизився до ополонки, лід під ним затріщав і провалився. Лось опинився у крижаній воді. Намагався вискочити на твердий лід, але це йому не вдавалося, тільки ногу поранив об гострі скалки льоду. Лось заревів, кличучи на допомогу.
У цей час в ліс по хмиз приїхали на підводі з конякою двоє братів. Обидва плечисті, обидва з широкими, лагідними лицями і схожі один на одного так, як маленький гриб-підберезник схожий на свого більшого сусіда.
Хлопчики помітили лося, що відчайдушно борсався в ополонці, і кинулися рятувати тварину, забувши про те, що підступний лід міг і під ними провалитися. Старший хлопчик сокирою рубав кригу, прокладаючи хід до берега, а молодший тупцяв біля нього і зітхав.
Лось перестав борсатися й стежив за роботою хлопчика, зрозумівши його задум. Коли вихід з ополонки був пробитий, лось зміг вискочити з води. Вдячно подивився на братів, обтрусився й, кульгаючи, побіг до лісу. А хлопчики зачаровано дивилися йому вслід і радісно посміхались.
Раптом пролунав постріл. Лось пробіг ще кілька кроків і упав. Тільки тоді хлопці зрозуміли, що хтось стрелив у лося. Вони підбігли до нього, сподіваючись, що він встане. Але лось не ворушився. Його голова лежала так, наче він прислухається до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик.
Тут до братів підійшов їх рідний дядько Шпичак. Це він поцілив лося і радів, що тепер у нього буде багато м’яса і роги.
Діти сказали дядькові, що лось із заповідника, і вони щойно врятували його з ополонки. Шпичак, побачивши великий осуд в очах і словах братів, почав підлещуватися до них, говорив, що як будуть вони розумні й мовчатимуть, то дістануть і м’яса, і роги.
Але хлопці ніби не чули його і мовчки попрямували до заповідника. Шпичак зрозумів, що йому доведеться відповідати за свій злочин, і йому самому, як хлопчикам, дуже захотілося, щоб лось устав. Але лось не ворушився «і розлогий кущик його ріг уже ніколи не зазеленіє, не оживе».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.