Тема: розповідь про химерний і дивовижний світ пташиного життя, схожого на людське – образи птахів символізують людину в екстремальних ситуаціях, жагу до життя.
Ідея: ствердження єдності живого світу; уславлення самовідданості батьків.
Персонажі твору:
- Гусак-тато. «…у тата були сторожкі очі, висока очеретяна шия, татова шия ходила над гусенятком, поверталася над ним на кожен найнечутніший пошерх . Мав тато і високі м’які сірі груди, гусенятко пірнуло під них, і так йому стало тепло, що воно відразу ж заснуло знову»; «Я з малим лишимось тут і якось плавом будемо добиратись, доки воно не підросте та стане на крила»; «…гусак ударив крильми об хвилю, і здоровим крилом, і забитим, й не вірячи собі, полетів, важко, згорблено, орючи дзьобом, але полетів!»; «Гусак зібрав свої крила наче в одне, і вже не бачачи куди і що, а лиш би відірватися від своєї погибелі, темно і тяжко злетів»; «… худий, облізлий, довгий – городом від води по картоплянім бадилищі до гусенятка йшов сірий тато».
- Гусенятко. Коли тільки народилося, було «згорблене, вогке, сумне»; «…гусенятко обсихало під маминим крилом…»; Гусак-тато про гусенятко з гордістю: «Мале, дивись, в нас яке – народилося, а вже говорить. Гусачок!»; «Гусенятко не могло надивитись на свого зграбного тата»; «А гусенятко? Рай, та й годі! […] Плинучий темний шовк води обгорнув його жовтеньке карапузеньке тільце, одягнув його хвилею, з хвилі і роздягнув, занурив і винурив, пливи собі далі!»; «… воно спробувало крило, одне і друге, а потім уже обидва і вистрибнуло на бочкове ребро».
- Гуска-мама. «Горе мені з тобою (з гусенятком) сказала гуска… Гуска думала: що робити? Летіти з дітьми через три моря і так не легко, а це сьоме, сьогоднішнє, куди? Під крило його не візьмеш і на спину не покладеш – упаде. А тут на дзьобі уже зима, заплава замерзне – що тоді? Зимувати з малим? А вітер, а сніг, а мороз та лід, а лисиці, тхори, куниці, кібчики, приблудні коти, собаки, а мисливці, а їсти що? Пропали. І старій гусці вперше не захотілося жити...».
Другорядні персонажі:
хижі ондатра і видра, мисливці, чолов’яга на баржі, рибалки, сталевар та члени його родини
Стислий переказ
У родині гусака-тата і гуски-мами гусенята з’явилися на світ, як і належить, навесні, у травні, а от сьоме гусенятко народилось пізно восени, коли настала пора відлітати у теплі краї.
Гуска подивилася на гусенятко – воно було згорблене, вогке і сумне, вкрила крилом і заплакала. Летіти з дітьми, що вже встали на крило, нелегко, а от що робити з малим, яке літати ще не вміє?
Під крило його не візьмеш і на спину не покладеш – упаде. А тут на дзьобі уже зима, заплава замерзне – що тоді? Зимувати з малим? А вітер, а сніг, а мороз та лід, а лисиці, тхори, куниці, кібчики, приблудні коти, собаки, а мисливці, а їсти що? Пропали. І старій гусці вперше не захотілося жити.
Гусак-тато прийняв рішення: він зостанеться з малим, а Гуска, яка до того ж була найстаршою й найдосвідченішою в гусячій зграї, поведе її у вирій разом зі своїми старшими дітьми. Гусак дав їй слушні настанови, як зберегти зграю, де відпочивати, коли продовжувати політ безпечніше…
Серед ночі гуси знялись і полетіли. Гусак-тато з гусенятком залишились самі. Знаючи про це, з’явилась хижа ондатра. Гусак сердито зашипів на неї, захищаючи малого, що аж заплакало з переляку. Ондатра втекла, але згодом повернулась вже з подругою.
На щастя Гусака, на ондатр напала видра, і небезпека на якийсь час минула, але залишатися в очереті вже було б необачно. Гусак обгорнув крилами гніздо з гусенятком і, відштовхуючись лапами об заплавну воду, вивів гніздо на струмінь ріки...
Попливли. Гусеняткові було радісно і весело дивитися на свого дужого, вправного тата. Йому захотілося скупатися, і воно вискочило з гнізда у воду.
Тато аж онімів від такої легковажності гусенятка – у річці повно хижих щук судаків, мале гусенятко може стати для них легкою здобиччю. Ледве втримуючи одним крилом гніздо, другим крилом він підчерпнув з води гусенятко і вкинув його назад у гніздо. Потім і сам туди скочив, відчувши, як гострі зуби щуки різонули його лапу.
Пішов дощ, струменіла вода, за темрявою берега вже не було видно. І тут з цієї темряви на них почали насуватися вогні в супроводі музики. Це йшла баржа з вугіллям. Гусак щосили загрібав крильми, щоб уникнути зустрічі з нею, але гніздо погано його слухалось. Коли чорна блискуча громадина з темної ночі була зовсім близько, тато закричав малому: «Плигай!», і гусенятко вивалилося з гнізда.
Сам гусак ледве встиг злетіти, але з переляку зачепився крилом за антену і впав прямо на купу вугілля. Враз із сірого зробився чорним.
Якийсь чолов’яга помітив, як птах падав на баржу, і поліз шукати його. Знайшов, схопив гусака за шию. Задихаючись, він обома крильми, і здоровим крилом, і забитим, зашмалив чолов’ягу по обличчю так, що той упав, а сам зі скособоченою шиєю викинув крила, в безнадії зіпертись на них, і відчув, що вони його несуть і підіймають. Чорний, як ніч, він знову летів, шукав гусенятка. Знизився, залітав колами, довго літав і кричав. Сів на воду, коли вже крила були йому не підвладні.
Чорна вода несла його всю ніч до світанку, аж доки гусак не вдарився об металеву сітку перед греблею ГЕС. Зімлілими, наче не своїми лапами гусак відштовхнувся і поплив уверх по ріці. Аж тут зі шлюзу висунувся ніс ще однієї баржі з вугіллям, з неї закричали: «Птиця!» Гусак ударив крильми об хвилю, і здоровим крилом, і забитим, і, не вірячи собі, полетів, важко, але полетів!
З берега його помітили троє рибалок. Вони підняли спінінги і закричали на нього. Гусак розгубився і впав на воду недалеко від них. Почав пірнати, щоб рибалки не спіймали його гачками. Коли ж одна блешня з гачком упала йому прямо на дзьоб, зібрав свої крила наче в одне і тяжко злетів. На щастя, згори побачив острівець, що заріс лозою. Є, де сховатися. Там ліг на пісок і став зализувати зболіле крило.
А гусенятко, як тільки тато крикнув – плигай – вискочило з гнізда, і хвиля огорнула його жовтеньке тільце й потягла в ніч. Йому не було страшно. Думало, якщо в темряві воно нічого не бачить, то і його ніхто не бачить. Почуло, як хвилі граються з цепом човна. Підпливло до нього, знайшло під його боком затишне місце, пригорнулося до нього і заснуло.
Малого знайшов сталевар – добра людина. Приніс додому. Вся родина збіглась подивитися на гусенятко й радилась, де краще його прилаштувати, щоб дике пташеня не били домашні гуси.
Вирішили на ніч посадити в бочку біля сараю. А воно пригрілося за пазухою сталевара і знову заснуло, і йому снилось, що воно виросло великим і сильним гусаком. Сталевар попросив жінку навіть телевізор вимкнути, щоб гусенятку ніщо не заважало дивитися той сон…
Сизим інеєвим досвітком хтось наче ішов. Гусенятко хотіло виглянути з бочки, але не дострибнуло. Тоді воно спробувало крило, одне і друге, а потім уже обидва і вистрибнуло на бочкове ребро: худий, облізлий, довгий – городом від води по картоплянім бадилищі до гусенятка йшов сірий тато.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.