Тема: життя людини в екстремальних умовах і спроба знайти вихід із цього становища, яка призводить до трагедії.
Ідея: цінність життя; спроможність людини протистояти лиху та бідуванню в надзвичайно важких суспільних умовах.
З історії написання твору
В основі сюжету новели «Новина» – реальна подія, що сталася на Покутті (східній частині сучасної Івано-Франківської області) у кінці голодного 1898 року. Про цей факт письменнику розказала дочка вбивці – батрака Михайла із села Трійці.
У листі Ользі Кобилянській від 14 жовтня 1898 року Стефаник тоді написав: «У Трiйцi вмерла жiнка одного чоловiка i лишила двоє дiтей. Не було кому їх чесати i обперати. Одного вечора взяв чоловiк маленьку дитину на руки, а май (трохи) бiльшу за руку й повiв до Прута топити. Маленьку кинув у воду, а старша взялася просити. «Но то йди собi сама додому й газдуй, а я йду до суду замельдуватися. Заки я вернусь з кримiналу, то ти давно вже у ...мамках будеш». Та й розiйшовся тато з донькою».
Про талант Стефаника-новеліста Максим Горький – російський письменник – писав: «Як коротко, сильно і страшно пише ця людина».
Стислий переказ
У селі сталася новина: Гриць Летючий утопив у річці свою дитину. Не міг собі дати ради з дітьми без жінки, яка померла два роки тому.
Бідував дуже: взимку не мав дров, аби топити піч, а коли дівчатка просили їсти, дратливо говорив їм: «То їжте мене, а що ж я дам вам їсти?» Дасть їм кусень хліба, «а вони, як щенята коло голої кістки, коло того хліба…» Дивувався і жалкував про себе, що чума оминула його хату і не забрала їх.
Якось глянув на дітей – «Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі?» Злякався, що дівчатка виглядають, як живі мерці. Від цієї думки «йому так стало, як коли би йому хто тяжкий камінь поклав на груди». Від журби «почорнів, і очі запали всередину так, що майже не дивилися на світ, лиш на той камінь, що давив груди».
Одного вечора, нагодувавши доньок вареною картоплею, наказав їм збиратися в гості. Молодшу дитину – Доцьку, батько ніс на руках, а старшу – Гандзуню, вів за руку.
Спустилися до річки. «Гриць стреготав зубами, аж гомін лугом розходився, і чув на грудях довгий огневий пас, що його пік у серце і в голову». Дійшовши ріки, «борзенько взяв Доцьку і з усієї сили кинув у воду». Йому стало легше, і він заговорив: «Скажу панам, що не було ніякої ради… Я си кари приймаю, бо-м завинив, та й на шибеницу!»
Гандзуня почала просити батька, щоб він не топив її. Гриць відразу погодився, але сказав, що Доці тепер краще, ніж їй, бо буде «бідити змалку».
А потім показав стежечку, що вела в село, порадив попроситися у першу ж хату переночувати, а затим найнятися до кого-небудь бавити дітей. Ще дав дрючок – з ним йти безпечніше, буде чим боронитися від собак. Гандзуня пішла до села, а Гриць прочитав «Отче наш» і пішов до моста.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.