Тема: чутливість душі людини до краси природи й музики; вплив мистецтва на її духовну й розумову силу; зображення тонкої, пристрасної натури жінки, її життєлюбності та глибокого духовного світу, сповненого почуттів.
Ідея: утвердження думки про вплив краси природи і музики на формування особистості та духовності людини; право жінки бути сильною та щасливою.
З історії створення новели «Impromtu phantasie»
Твір «Impromtu phantasie» Ольга Кобилянська позначила як нарис. Цей художньо-публіцистичний жанр передбачає зображення дійсних фактів, подій та конкретних людей. Можливо, цим вона хотіла підкреслити його автобіографізм. Розповідь веде героїня, яка фрагментарно, з завершеною фабулою згадує «минулі літа і одну людину, як була іще дитиною».
Відомо, що музика в житті Кобилянської була більше, ніж захоплення. Вона писала: «Музику люблю пристрасно, і вона має на мене дуже сильний, майже потрясаючий вплив». А в листі до Осипа Маковея від 11 серпня 1898 року зазначала: «Образовані і тонко відчуваючі жінки є для мене ідеалом». Тому можна стверджувати, що багато в чому прототипом героїні «Impromtu phantasie» є її автор – Ольга Кобилянська.
Головні герої:
- Головна героїня – оповідачка, дівчина без імені.
У дитинстві – «Ніжна, вразлива, немов мімоза, з сумовитими очима…»; «Вона бачила образи в тонах, відчувала образи в тонах, переживала в уяві з’явища, котрі творила сама: казкові, фантастичні, неможливі і плакала зі смутку не виясненого...».
У дорослому віці – «Була віроломна натура, – значить, не любила нікого довго»; «Вона була розумна, дотепна, незвичайна багата натура. Займалась малярством, писала, старалась усіма силами заспокоїти в собі ненаситну жадобу краси»; «Занадто оригінальна, замало нинішня і не мала в собі нічого з “плебейськості”».
- Стройник – майстер-настроювач фортеп’яно. «Він був молодий, гарний і чисто аристократичної вдачі»; «Те, що грав, була пристрасть, а як грав – зраджувало його яко людину…».
Стислий переказ
Кожного разу звуки дзвонів нагадують їй минулі літа і себе, коли була ще дитиною – ніжною, вразливою, «немов мімоза, з сумовитими очима». Вона годинами лежала в траві, вслухаючись у далекі дзвони монастиря і плакала, поки не втомлювалась. Іншим разом була пристрасною, наче арабський кінь. Інші діти запрягали її і гнали, немов коня, уперед себе. І це була її улюблена гра.
Якось сама пішла в місто по наперсток і потрапила в бурю. «Одначе вона, з личком аж мокрим від дощу, прямувала сміло і відважно до своєї мети». Широко розплющені очі «дивились в далечину: Чи вона хотіла вгадати рух хмар? Чи збагнути в зойках бурі яку гармонію або мелодію?»
На канікулах у діда та баби любила лежати на березі ставу, вдивляючись у його глибінь. Миготіли мільйони мушок, голосно вискакували з трави у воду жаби, низенько літали чорно-сині ластівки… «Усе те вона майже їла очима» і аж сміялася з радощів.
З вуликів, що стояли неподалік, вилітали бджоли. Вона бриніла враз з ними, лежачи на животі, спершись на лікті і уклавши підборіддя в руки. «Вона бачила образи в тонах, відчувала образи в тонах, переживала в уяві з’явища, котрі творила сама: казкові, фантастичні, неможливі і плакала зі смутку не виясненого...»
* * *
Якось парубки з галасом ловили жеребця, який не давався їм в руки й мчав крізь хвилююче збіжжя божевільними скоками, топчучи та нівечачи усе, немов якась зловіща сила. Неначе кішка, тихенько закралася вона до жеребця, коли він пасся спокійно, вхопила за вуздечку, що волоклася за ним, і повела за собою. «І кінь не вдарив її, ступав слухняно, немов та дитина, доки не дістався у відповідну руку». Потім її сварили, бо ж міг її убити.
* * *
Їй було 10 років, коли спостерігала, як у її родичів настроював фортепіано переїжджий майстер-настройщик. «Він був молодий, гарний і чисто аристократичної вдачі». Вона сиділа у кутку та зачудовано прислухалась до сильних акордів, що виринали з під його пальців. Другого дня він прийшов, щоб завершити настройку інструмента, і вона знову сиділа в кутку, пильно спостерігаючи за його роботою. Кожний удар по клавішах наче електризував її і виводив з рівноваги.
Врешті настройщик залишився задоволений інструментом і почав грати. Спочатку недбало, немовби бавився, і одною рукою, більше "piano", а потім обома руками. І «розляглись тони пориваючої, неописаної, якоїсь немов морозячої краси... Те, що грав, була пристрасть...». Вона почала плакати. «Тихо, але цілою душею». Здивований, він підійшов до неї й, зрозумівши її стан, сказав, що грав «Impromtu phantasie» Шопена. А ще сказав, що коли вона буде вчитися музики, то теж зможе грати цю річ, але не раніше, як буде мати більше двадцяти років. «Опісля взяв її голівку в свої руки і дивився довго в її великі, сумні, заплакані очі». «Ти будеш її краще грати, ніж я, далеко краще!..» А потім поцілував її руки.
* * *
Вона виросла майже гарною. «Була віроломна натура, – значить, не любила нікого довго», хоча любила «пристрасно, з пожертвуванням, майже з божевільною любов’ю». Та й чоловіки не могли любити її довго. Була розумна, дотепна, занадто оригінальна… «і не мала в собі нічого з "плебейськості"». Займалась малярством, писала, «старалась усіма силами заспокоїти в собі ненаситну жадобу краси». Чому це їй ніколи не вдавалось? «Може… Вона стала лише половиною тим, чим обіцяла стати дитиною…»
* * *
Вона чекає щастя щодня і щогодини. Відчуває, що її життя не щось сумне, безвідрадне, а як «один пишний, святочний день, гаряче пульсуючий, приваблюючий, широкий, пориваючий образ або немов яка соната. Так, немов музика». Вона ніколи не вчилася музики і не могла зіграти "Impromtu phantasie". Але коли чує, як грають цю річ інші, її душа наповнюється слізьми.
* * *
Коли чує музику – «готова вмирати».
Стає тоді божевільно-відважною, стає великою, погорджуючою, люблячою...
Про твір Ф. Шопена Фантазія-експромт до-діез мінор (Fantaisie-impromptu C-sharp minor, Op.66)
Фантазія-експромт – один з найкращих і найзагадковіших творів, написаних видатним польським композитором-романтиком Фредеріком Шопеном (1810 – 1849 рр.). Ця неповторна музика, наповнена переживаннями та почуттями, здатна запалювати серця і є однією з найбільш часто виконуваних композицій серед віртуозних піаністів.
Шопен почав писати Фантазію-експромт у кінці 1834 року, а закінчив у 1835. Але твір був опублікований лише після смерті композитора – у 1855 році. Чому автор не представив його публіці? Більш століття музикознавці висували різні версії…
У 1960 році в Парижі відбувся аукціон. Серед рідкісних експонатів був представлений музичний альбом, що належав баронесі д'Есте. Його викупив всесвітньо відомий піаніст Артур Рубінштейн. Саме в ньому був знайдений оригінал нотного запису фантазії-експромту. На титульному аркуші рукою Шопена було зазначено: «Написано для баронеси д'Есте Фредеріком Шопеном». Відомо, що баронеса відмінно володіла фортепіано, колекціонувала твори від знаменитих композиторів і була великою шанувальницею творчості Шопена. Загадка неопублікованого твору полягала в тому, що ця музика була створена на її особисте замовлення.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.