Тема: історія про мить щастя – високе почуття кохання, що виникло між чоловіком і жінкою на межі життя і смерті.
Ідея: «Щастя – момент, і його треба цінувати».
Герої новели:
- Оповідач – в’язень-революціонер, прозваний Шехерезадою за розповіді невигаданих історій зі свого життя товаришам-сокамерникам. «… я – будучий мертвяк. Лежу десь, в якому-небудь яру дикому, порожньому, наді мною небо, на виску маленька чорна ранка, а над ранкою кружком сидять такі ж самі блискучі, зеленкуваті мушки й ніби ворожать, заглядаючи у неї, туди, всередину, де оселилась смерть. І лице моє теж зеленкувате, тверде… А на скелі якійсь сидять чорні, великі, таємні ворони і ждуть чогось…»; «Ми (оповідач і Муся) – двоє загнаних людей, близькі, з очима, повними ласки й тепла одне до одного, з бажанням злити це тепло докупи, впитись цим теплом, цією ласкою, цим великим даром життя, ми, двоє людей, а не кузьок, – сидимо і не сміємо цього зробити, бо… бо ми ж всього кілька годин знайомі одне з одним. Ми можемо зараз умерти, не стане ні моралі, ні законів, не стане ні кузьок, ні ласки, ні тепла, але ми… не сміємо.»; «І мені щоразу хотілось взяти її за руку, притулитись, злитись з нею і так іти далі. «Люблю я цей процес у лісі, в полі! Чистий він, не скалічений цими моралями людей, не заслинений лицемір’ям похоті, сильний, одвертий, простий. Люблю цих кузьок, пташок, цих маленьких, несвідомих протестантів проти лицемір’я старшого брата свого – людини.»; «Хто вона, де вона, й досі не знаю, але я завжди ношу її в душі».
- Муся – міська панночка, революціонерка, яку переслідують жандарми. «… очі, як у зляканої лані, променисті, чисті, великі»; «Панна, з повислими на ній соломинками, з великими очима, з суворо застиглою постаттю, здавалась якоюсь фантастичною феєю»; «В темному волоссі їй запуталась соломинка і дрижала над вухом; нижня губа, як у вередливих і гарненьких дітей, була трохи випнута наперед»; О, тільки не стражникам в руки!.. Великі, чисті очі її змінилися, стали якісь злі, сталеві, темні. Дитяча нижня губа тісно стислася з другою, і, здавалось, вона держала голку в цих губах. Вся вона стала якась туга, тверда.»; «Вона була бліда. Очі горіли напруженням і були великі, прекрасні.»; «…з висмикнутим волоссям, з великими палаючими очима, з міцно стиснутими устами, зігнута, вона здавалась якимсь дивним, прекрасним звіром, сильним, напруженим, диким.»; «Очі горіли їй, лице дрижало великим, безумним щастям побіди, побіди життя.»; «Щастя – момент. Далі вже буденщина, пошлість. Я знаю вже. Саме найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим. Значить, зовсім не буде».
- Семен Пустун – контрабандист. «А Семен цей, треба вам сказати, не дивлячись на своє пустотливе прізвище, був чоловік поважний і випускати з себе слів без потреби не любив. Сам був «парнишка» дебелий, «гвардійонець», як казали його односельчани, і на всіх через те дивився завжди згори вниз. Ступав помалу, важко, серйозно і навіть, коли ловили його «харцизники», не мінявся, тільки ще більш насуплювався, очі робились ще меншими, колючими і страшно якось біліли губи.»; «Губи Семена були білі, тонкі, очі зиркали з своєї глибини гостро, поривчасто.»
Символічні образи:
- Поле – символ життя, народження, росту, відвертості.
- Ліс – символізує ворожість у момент небезпеки і захист, благість у момент щастя.
- Кузьки (комашки), метелики – символізують тріумф життя, поведінку всього живого в природі, не обтяженій моралізмом людей.
- Ворон, зелені мушки – символи смерті.
- Кордон – символізує межу між життям і смертю.
Дуже стислий переказ
(Із оповідань тюремної Шехерезади)
Це було навесні. Оповідач – в’язень-революціонер, прозваний товаришами за вміння розповідати невигадані історії зі свого життя Шехерезадою, їхав на возі контрабандиста до прикордонного села. Йому конче треба було якнайшвидше перетнути кордон, не чекаючи ночі. Семен – «людина серйозна», сказав, що це неможливо, бо є велика ймовірність, що вб’ють, треба чекати ночі. «Не всіх же вбивають» – сказав на це Шехерезада. Йому навіть стало смішно, коли уявив себе мерцем. Семен привіз Шехерезаду до якоїсь повітки й наказав у ній сховатись.
У повітці Шехерезада побачив дуже гарну, молоду панночку, вбрану по-міському. Виявилося, що вона теж буде перетинати кордон і чекає слушного моменту для цього вже два дні. Молоді люди почали весело перемовлятися.
Аж ось зайшов стурбований Семен і сказав, що стражники ходять по хатах, шукають якусь панночку і скоро дійдуть до його хати. Він приніс втікачам сільський одяг, наказав переодягтися й негайно бігти з села до лісу, де проходила прикордонна межа. Панна враз стала серйозною і попросила у Шехерезади револьвер. А коли той поцікавився, чи вміє вона стріляти, відповіла, що вбити себе зуміє.
Бігли полем, недовго відпочиваючи в житі, допомагали один одному. Шехерезада запитав панночку, як її звуть. Вона не сказала, пояснила, що ім’я само по собі не дає інформацію про людину. Йому ж почало здаватися, що він знає панночку давно-давно, можливо з тих часів, коли вона була берізкою, а він – теплим вітром, який співав їй пісні.
Раптом панночка попросила, щоб Шехерезада, якщо залишиться живим, а її вб’ють, написав за адресою (повторила її декілька разів): «Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя». Шехерезада мовчки кивнув головою.
Втікачі увійшли в ліс. Перебігали від дерева до дерева, повзли, сторожко озираючись та прислухаючись – небезпека могла чатувати на них будь де. Сіли відпочити, дивились один на одного і на той тріумф кохання – апофеоз буття, що відбувався навколо них у природі. Шехерезаді дуже хотілося пригорнути Мусю до себе, але вона ласкаво відсторонилася. А потім спитала, чи буде він її згадувати, якщо її уб’ють. Шехерезада відповів, що панночку не вб’ють, сам вірив у це. А вона промовила: «А я вас буду».
Вийшли до лощини і побачили прикордонні стовпи. Ось вона – та межа між свободою і смертю, яку треба перейти! Муся, «з висмикнутим волоссям, з великими палаючими очима, з міцно стиснутими устами, зігнута... здавалася якимсь дивним, прекрасним звіром, сильним, напруженим, диким». Шехерезада сказав, що зараз вони разом кинуться через цю межу, не озираючись на крики і постріли. Побігли. Летіли, аж вітер у вухах. Чули вибухи та постріли, а в грудях було «щось легке, широке, як небо, як повітря, як могучий потік».
Стіна лісу відсувалася, лишалася позаду, а з нею і страх смерті… Муся зупинилась. «Очі горіли їй, лице дрижало великим, безумним щастям побіди, побіди життя». Вони сплелися в обіймах, даючи волю почуттям. Потім довго і втомлено сиділи мовчки, ласкаво посміхались один одному, а в душі піднімався якийсь невизначений жаль, від чого хотілося ридати.
Раптом Муся сказала, що тепер вони мусять попрощатися назавжди, і він ніколи її не шукатиме. Шехерезада подивився на неї здивовано. Муся пояснила: «Щастя – момент. Далі вже буденщина, пошлість. Я знаю вже. Саме найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим. Значить, зовсім не буде».
Розум Шехерезади дивувався, протестував, душа огорталась смутком, але він мовчав, розумів і поважав рішення Мусі. Він схопив край її сукні, поцілував і випустив… Хто вона, де вона, він й досі не знає, але завжди носить її прекрасний, чистий образ в своїй душі.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.