Тема: герой (лідер) і натовп (маса); матеріальне і духовне; розбіжність між мрією і реальністю; шляхи досягнення мети.
Ідея: засудження матеріальних цінностей, возвеличення духовності, мрії
З історії публікації
Твір був написаний 1908 року і є зразком української символістської драми. Сам автор визначив його як психологічний етюд, драматичний етюд.
Уперше він був опублікований 1910 році. Згодом було кілька перевидань у складі збірок, найповнішою з яких була збірка «Драматичні етюди» (1914), де етюд «По дорозі в Казку» не був включений до переліку п'єс, «дозволених до вистави». Ще одне перевидання було здійснено в Сумах у 1921 році. У 1939 році у Празі ця драма побачила світ окремим виданням. Етюд складається із трьох картин, що формально відповідають трьом актам п'єси.
Дійові особи:
- В і н. «… серце добре, як в дитини»; «Хто в Казку йшов хоча вві сні солодкім, той в ліс уже не вернеться ніколи!.. Для того ліс труною, пеклом здасться. Немов орел, прикутий до землі, той буде в небо рватись доти, аж доки серце не порве»; «Мене стрілою ране навіть погляд злий...»; «З метою жить не те, що без мети. Мета знімає з плеч вагу велику і крила нам легкі дає. Сліпі з метою йдуть, як зрячі»; «Коли злякались ви, я сам піду з надією за руку»; «Хай грім мене ударе, я впаду без крику, хай ляжуть леви на тропі, я перейду по їхніх спинах. Я не боюсь нічого»; «Згорiть в життi – єдине щастя! Хто келих чистого життя не розливав поволi, а випив зразу, хоч навiть i упав, той не умре вовiки, той все вiддав життю, що мiг вiддати».
- Д і в ч и н а. «Йде зустрічати ранок». «… колись казали, що в Казці тій живуть крилаті люде. По двоє крил у.кожного, і навіть у дитини. Я дуже хочу вгледіть Казку».
- Ю р б а. «Ми і тут свій вік як-небудь доживем»; «Вони мовчатимуть, аби їм хліб було дістати можна вільною рукою. Удар їх батогом, вони не закричать від гніву. В очі плюнь і дай їм шеляг, вони тобі устами припадуть до рук...»
- Х л о п ч и к. «Із Казки я прийшов, щоб зірвати папороть розквітлу. Тут, на узліссі, щодня розквітлу папороть знаходять, а іноді цвіте їх сила! Тоді весь ліс здається в золотім вінку».
Символічні образи:
- Мак – символ героїзму; пролитої крові.
- Терен – символ вождя; страждання; жертовності.
- Людина, що подібна до горили – символ духовної збіднілості й обмеженності.
- Хлопчик у білому вбранні – символ нового покоління, якому належить творити майбутнє.
- Квітка папороті – символ щастя і безсмертя; в східнослов’янській міфології наділена магічними властивостями відкривати її власникові всі таємниці світу.
- Дорога в Казку – символ духовних поривань людини до кращого життя.
- Дорога як така – символ руху, очищення.
Образ Казки як символ у цьому творі, багатогранний: це і держава, і мрія, і земля обітована, тобто все те, що манить і тривожить людську уяву та розум, спонукає до руху вперед.
Стислий переказ
Люди (Ю р б а) скаржаться, що в темному лісі, де вони живуть, «день як ніч», темно, холодно, мало їжі, скоро їм доведеться їсти траву, щоб не вмерти з голоду…
В і н – молодий хлопець, говорить, що у цьому лісі не можна жити, і пропонує шукати дорогу, яка поведе їх до сонця. А люди відповідають: «Ми і тут свій вік як-небудь доживем».
Йому болить байдужість Ю р би , їхня покора долі й те, що вони живуть без мети, задовольняються малим. В і н говорить юрбі: «З метою жить не те, що без мети. Мета знімає з плеч вагу велику і крила нам легкі дає. Сліпі з метою йдуть, як зрячі». Люди глузують з нього, відповідають на його заклик словами зневіри, говорять, що серед них були сміливці, які шукали дорогу з лісу і не знайшли її.
Д і в ч и н а, у яку закоханий хлопець, любить шевця, за те, що той пошив їй міцні черевики. Але вона жаліє і Його, бо у Нього «серце добре, як в дитини». В і н сердиться і говорить, що швець – не орел, сидить у тісній хаті, у якій не можна «крил розправить».
А В і н, хоч і слабкий, має душу, яка хоче злетіти в небо, мов орел, коли слабкодухі «лежать мов камінь». Тож якщо люди бояться, В і н сам піде шукати дорогу із лісу «з надією за руку». Люди, що чули цю розмову, знову сміються з нього.
Він таки йде, розгортаючи гілля кущів. Дехто, жаліючи, що В і н може пропасти в темному лісі, гукає, щоб В і н повернувся назад, Хтось наважується побігти за Ним, але колюче гілля їх стримує.
Ю р б а обговорює, чи справді В і н пішов шукати дорогу, чи лише заховався за сусіднім кущем і слухає їхні розмови. Дехто засуджує вчинок Хлопця, дехто сподівається, що В і н щось таки знайде, якщо не дорогу, то якусь поживу. Раптом вдалині вони чують Його крик. Вони гукають у відповідь і Хлопець виходить до них з-за кущів.
В і н радісно сповіщає, що знайшов дорогу до сонця, бачив крізь гілля дерев його проміння. Більшість людей Йому не вірить: «До сонця кличеш ти, – для нас дорога це далека, а от як з лiсу вийдеш ти i день ясний угледиш, вернись до нас та й нам розкажеш. А то ми чуєм: день та день, а де вiн – нам нiхто не скаже. А от молодь слухає з цікавістю, бо Його слова вселяють їм надію вийти з темного лісу.
В і н палко говорить: «… я вас поведу до світлої мети – тропа веде до неї. Що тут тропа лежить, про це я знав ще змалку. Мені казав один мандрівець, що той, хто вперше йшов по ній, щоб не згубить її, ішов і сіяв мак червоний. І я дві квітки сам знайшов».
Для доказу виймає з кишені дві червоні квітки. Скептично настроєна частина людей нагадує іншим, що шлях до сонця небезпечний, не йме віри, що В і н спроможний стати їх вождем, адже ще вчора він злякався борсука і плакав… В і н на це відповідає: «Хай грiм мене ударе, я впаду без крику, хай ляжуть леви на тропi, я перейду по ïхнiх спинах. Я не боюсь нічого». Д і в ч и н а підтримує Його: «… колись казали, що в Казці тій живуть крилаті люде. По двоє крил у.кожного, і навіть у дитини. Я дуже хочу вгледіть Казку».
Врешті В і н переконує Ю р б у, й усі вирішують йти за Ним по дорозі у Казку, бо побачили Його силу й мужність – адже В і н одним поглядом приборкував хижих звірів. Д і в ч и н а закохується в Його і сплітає вінок з маків і терна. Цим вінком вона увінчує Його, як короною. Ю р б а радісно йде за Ним, долаючи труднощі, вважає Його своїм учителем.
Хтось гине в дорозі. Тоді В і н говорить: «Хто келих чистого життя не розливав поволі, а випив зразу, хоч навіть і упав, той не умре вовіки, той все віддав життю, що міг віддати… Де жертви, там і перемога, і всі ви знаєте, що нас чекають жертви».
Вони ідуть вже тринадцять днів, а ліс не рідшає. Люди втомились, декого з них знову обсідають сумніви у можливості вийти з лісу. Йому теж раптом здалося, що те місце, де В і н зупинився перепочити, вже бачив вчора. Невже вони йдуть по колу? В і н тремтячим голосом питає у Д і в ч и н и, чи не пізнає вона навколишні дерева? Д і в ч и н а відповідає заперечливо. Її турбує його зблідле обличчя, що він загубив свою корону. А В і н скаржиться їй, що почуває себе слабким, що все йому здається сном. Це чують двоє. Вони відходять вбік, чути ïх далекий смiх…
Д і в ч и н а говорить Йому: «Устань і вислухай мене. Я, може, цього більш ніколи вже казать не стану... Ти вів юрбу... Ти розривав кущі тернові Ти зламував дуби столітні, ти з левами поводивсь, як із псами. Ти вів нас в світлу Казку. Ти нам пророкував, і ми в словах твоїх пророчих у той же впевнювались день. Ти був найдужчий від усіх. Ти не боявсь ні грому, ні вітрів, і блискавки безсило падали, б'ючись об мідь грудей твоїх нелюдських… Я йду назустріч сестрам і братам. Вони вітають ранок. Ранок! Ти засвітив його і сам безсило погасаєш!»
У цей час чути далекі співи і Д і в ч и н а іде їм назустріч. Співи згодом стихають, замість них розтинається сміх. Регіт наближається, то надходять люди з Ю р б и. Їм ті двоє сказали, що насправді В і н не знає дорогу у Казку. У одного з людей на високому кілку Його корона. В і н кричить: «Я вам знайшов дорогу, я вiв вас в Казку свiтлу, я вiв вас з ночi в день, i от, коли пройшли ми сотнi миль, коли пiдходим ми до Казки коли я весь в кровi i ранах, – ви смiєтесь! Брати! У мене сльози!». Люди бачать Його сльози і ще гучніше сміються: «В і н – слабий, В і н – плаче!» Ю р б а збирається йти назад, туди, де раніше жила, і обирає нового вождя – людину, подібну на гориллу. Кидає в Нього каміння і кілки, йде геть.
В і н лежить з розбитою головою і стогне: «Я умираю…». З гори сходить хлопчик у білому вбранні. Він говорить, що прийшов із Казки на узлісся, «щоб зiрвати папороть розквiтлу. Тут, на узлiссi, щодня розквiтлу папороть знаходять, а iнодi цвiте ïх сила! Тодi весь лiс здається в золотiм вінку». В і н не вірить словам Хлопчика.
Зрештою той відхиляє гілки високих кущів, і в просвіт ллється потік сонячного проміння, видно золоту браму Казки. В і н розуміє, що мав рацію, гукає Ю р б у: «Люде! Люде! Брати моï! Я вас довiв! Ще два-три кроки! Люде! Люде! Люде!..» Але Його голос уже ледве чути, і Хлопчик говорить: «Твого вже голосу нiхто почуть не зможе». Робиться темно.
Завiса.
Цитати з твору:
- «Дарма! Привикнуть до всього можна».
- «Смійтесь! Ваш сміх мене минає».
- «Та ти кажи: ми й лежачи почуємо».
- «У їх душа як кремінь: б’єш крицею по ній, а з неї іскри ллються».
- «…всі як камені лежать. Не дивиться їм в очі “завтра”. Наїлись хліба, – ну, і досить».
- «На те живемо, щоб вік дожити».
- «З метою жить не те, що без мети. Мета знімає з плеч вагу велику і крила нам легкі дає. Сліпі з метою йдуть, як зрячі».
- «Коли злякались ви, я сам піду з надією за руку».
- «Хто келих чистого життя не розливав поволi, а випив зразу, хоч навiть i упав, той не умре вовiки, той все вiддав життю, що мiг вiддати».
- «Злякатися – упасти в кручу i розбитись».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.