Історична основа оповідання
В основу оповідання І. Гаспринського «Арслан киз» («Дівчина-левиця») покладено один з епізодів Уйгурсько-Дунганського повстання 1864–1877 років.
Китайці-мусульмани (дунгани) неодноразово повставали проти маньчжурської Імперії Цін, яка захопила Китай в XVII столітті. Місцеве тюркомовне населення (уйгури в сучасній термінології), як правило, приєднувалося до повсталих дунган.
На початку 1865 року в повсталий Кашгар з Коканда (Кокандське ханство – держава зі столицею Коканд, що існувала з 1709 по 1876 рр. на території сучасного Узбекистану, Таджикистану, Киргизстану, південного Казахстану і Синьцзян-Уйгурського автономного району) прибула військова допомога в особі Бузург Ходжі і групи кокандских офіцерів на чолі з Якуб-беком. Ареною боротьби стали не тільки села, а й міста. До неї підключилося мусульманське купецтво, частина землевласників, ряд великих чиновників-мусульман. Такого роду «єдиний фронт» і жорстка дисципліна секти «Джахра», відома китайцям як «нове вчення» («Синьцзян»), надали руху організованості.
Результатом повстання пригнічених народів стало створення чотирьох ханств: трьох уйгурських та одного дунганського. До літа 1867 року Якуб-бек захопив практично всю провінцію, створивши державу Йеттішар. Уряд династії Цін не міг у той час виділити достатню кількість військ для придушення заколотів. Якуб-бек конфіскував землі маньчжуро-китайських феодалів і полегшив податковий тягар для населення. Повстання було дуже жорстоко придушено у 1877 році цінськими військами під керівництвом Цзо Цзунтана.
Розповідаючи у творі про події в іншій країні, народ якої піднявся на боротьбу проти гнобителів, Ісмаїл Гаспринський – видатний просвітитель кримських татар, відомий громадський діяч тюрко-мусульманських народів – намагався висвітлити проблеми свого народу, зокрема питання емансипації жінок. Він першим у кримськотатарській літературі і публіцистиці заявив протест проти дискримінації жінки. Гульджемал – головну героїню оповідання «Арслан-киз (Дівчина-левиця)», письменник показав зразком лідера, спроможного підняти народ проти гнобителів.
Тема: історико-героїчна легенда про Арслан-киз (дівчину-левицю) – героїню стихійних повстань уйгурів і дунган проти китайської тиранії 1864–1877 рр.
Ідея: висвітлення героїчних епізодів боротьби уйгурського та дунганського народів, що сповідували іслам, проти китайської династії Цін; взаємодія традицій і вимог нового часу, емансипація жінок Сходу.
Персонажі:
- Гульджемал-ханум (Арслан-киз) – головна героїня твору, дочка мулли шейха Іззета-Ати з міста Учтурфан. Гульджемал – дівчина-легенда, мусульманський аналог французької народної героїні Жанни д’Арк. «...ця напрочуд метка мисливиця, ця дівчина, спритна, мов канатоходець, освічена, мов який мулла, окрилена, як поет»; «Ця дівчина... ні, ця левиця зможе звільнити нас від ворога!»; «... Я не з тих, що здаються».
- Іззет-Ата – мулла, шейх міста Учтурфан, батько Гульджемал (Арслан-киз). Аладжі-бек – міський старшина. «Ліпше десять разів пожертвувати душею, аніж хоч раз голову схилити перед китайцем».
- Таштімур-бек – голова міста Кашгар. «… високий гладкий здоровань», зрадник.
- Та інші.
Стислий переказ
Двадцять шість днів триває облога Учтурфана – одного з мусульманських міст на теренах Кашгару. Лютому проводирю Чі Лінг, який очолює тридцятитисячне військо китайських та десять тисяч калмицьких вояків, не вдається взяти приступом добре укріплене місто.
Він сподівається, що коли у мешканців закінчиться провіант, а його залишилось десь на два місяці, вони або загинуть від голоду, або відкриють браму. Гінці, що вислизали з міста за допомогою, потрапляли до рук дозорців. Вороги їх убивали, а потім виставляли голови цих сміливців на списах, щоб захисники міста остаточно втратили надію на підмогу з Кашгару.
На двадцять сьомий день облоги стрілянина припинилась. Міський старшина Аладжі-бек отримав через посланця листа Чі Лінга. Той відніс його шейху Іззету-Аті. Шейх прочитав і наказав скликати на нараду всіх поважних людей міста. Коли люди зібрались, Іззет-Ата повідомив присутніх, що Чі Лінг пропонує мешканцям міста здатися. Час на роздуми – двадцять чотири години. Якщо вони виконають цю умову й заплатять викуп, тоді він всіх помилує. Якщо ж не захочуть скоритися, то його військо візьме місто й вчинить нещадну різанину. Іззет-Ата, міський старшина Аладжа-бек і декілька військових говорили про те, що довіряти і коритися ворогові не варто. Але більшість людей не погоджувалася з ними, сподіваючись на милість Чі Лінга.
Все те чула із сусідньої кімнати Гульджемал – юна дочка шейха. Прикривши голову, вона увійшла до світлиці, де відбувалася нарада, і звернулася до присутніх: «Певно, ліпше, добродії, рятувати не голову й тіло, а душу, й домогтися спокою й слави…» Є інший вихід – треба пройти крізь оточення, дістатися Кашкари й привести підмогу. «За кілька днів я рушу в путь. Якщо через три дні китайці не покажуть вам мою голову на списі, значить, я прорвалась».
Першим отямився від здивування Аладжа-бек: «Яка дівчина!… Її вустами промовляє сам Господь. Ця дівчина… ні, ця левиця зможе звільнити нас від ворога! Ворог волів до ранку почути нашу відповідь – я негайно сповіщу йому нашу відмову. Ліпше десять разів пожертвувати душею, аніж хоч раз голову схилити перед китайцем». Усі з ним погодились.
Гульджемал була єдиною донькою шейха Іззета-Ати. Сина в нього не було, тож дівчина отримала хлоп'яче виховання та освіту, а батько все їй дозволяв. Гульджемал навчилася читати й писати, знала турецьку, арабську та перську мови, їздила верхи, стріляла з лука настільки вправно, що могла підстрелити пташку на льоту.
Батько привіз їй з Бомбея англійську рушницю, і Гульджемал стала справжнім снайпером. Серед інших батькових подарунків були бінокль і компас. Коли три роки тому померла її ненька, дівчина взяла на себе всі клопоти по господарству, вміла добре гаптувати. А її килимки для намазу годилися б у подарунок самому шаху. Гульджемал не поспішала виходити заміж, бо «не всякому до снаги була ця напрочуд метка мисливиця, ця дівчина, спритна, мов канатоходець, освічена, мов який мула, окрилена, як поет».
Сміливість і відвага Гульджемал-ханум стала прикладом для всіх мешканців Учтурфана, ніхто вже навіть не думав скорятися ворогу, сподівалися на підмогу. Китайці продовжували обстрілювати місто та його укріплення з гармат, але теж розуміли, що поки у місті не скінчилися харчі, їм його не взяти.
Гульджемал-ханум готувалася до небезпечної мандрівки. За допомогою бінокля вивчила диспозицію ворога та обрала майбутній маршрут. Окрім англійської рушниці, озброїлась також мечем та револьверами, підготувала до мандрівки коня Туркмена. На сьому ніч після наради зібрала родичів і декого з друзів, щоб попрощатися з ними. Настрій у всіх був піднесений, мов на весіллі, настільки рішучість дівчини передалась іншим.
Ніч була темна. Віддалившись від брами, Гульджемал оглянулась на міські мури. На мить її серце тьохнуло, та вона вмить опанувала себе й рушила далі.
За три кілометри від міста було величезне болото, що займало близько сотні гектарів. Серед цього болота була вузенька стежина, якою, однак, можна було не лише пройти пішки, а й проїхати конем. Арслан-киз направила повіддя коня в той бік. Вона знала, що біля стежини чатують китайськи бійці, і треба або прокрастися непоміченою, або ж убити їх.
З віддалі вона угледіла якусь тінь. Це були обриси куреня дозорців. Поруч гойднулися ще дві невеликі тіні. Стало зрозуміло, що то коні. Отже, дозорців двоє. З куреня долинули голоси – ворог не спить! Прокрастися непомітно не вдасться, треба вбити обох одним пострілом. Гульджемал вибрала зручну позицію й вирішила чекати.
Дозорці вийшли з куреня, розвели вогонь та почали готувати чай. Коли один з них на мить прихилився до свого товариша, дівчина вистрілила – англійська куля прошила обох ворогів. Озирнувшись довкола, прислухалась і упевнившись, що все спокійно, вона скочила на Туркмена й помчала. Вранці вона вже була далеко від Учтурфана й ворожого оточення.
* * *
Східний Туркестан розділився на дві частини, на так звані Старе Місто й Нове місто. У Старому Місті мешкає мусульманське населення, а в Новому – китайські солдати й чиновники. Частина населення Нового Міста – дунганці, родом і мовою китайці, що прийняли іслам, підняли бунт, прагнучи звільнитися від китайської тиранії.
У той час як повсталі мусульмани взяли владу до своїх рук, китайці довкола Учтурфана зосередили чималі сили й оточили місто. А в Кашгарі навпаки – мусульмани блокували китайців, що перебували в Новому Місті. Китайці не зважувались утверджувати свою владу над мусульманським населенням. Проте й мусульмани не були спроможні взяти фортецю й остаточно прогнати ворога. Отак і жили, стежачи одне за одним й остерігаючись одне одного.
Мешканці Кашгару розділилися на дві партії – одна не схвалювала бунту й вважала за ліпше дружити з китайським військом, друга хотіла вигнати китайців. Перша партія, яку очолював міський старшина Таштімур-бек, мала більшу силу, бо в його руках була основна влада, військо і зброя. Таштімур-бек під різними приводами стримував мусульман від рішучих дій, бо отримував від китайського воєначальника значні подарунки. Якби мусульмани збагнули, у чім тут річ, то об'єдналися б, напали на Нове місто, і у ворога забракло б сил їм протистояти.
Саме таким застала Кашгар Гульджемал-ханум. Опинившись у місті, вона поспішила передати листа від батька про становище в Учтурфані Нуреддіну-хаджи. Цей добродій не здогадався, що юний джигіт – дівчина.
Коли скликали нараду, з’ясувалося, що поки не буде взяте Нове Місто й кашгарці не розберуться з тутешніми китайцями, послати бійців до Учтурфана не вдасться, бо ж тут у самих непевне становище.
А напад на Нове Місто впливові добродії вважали недоцільним, поки не прибуде з Коканда сам хаджа зі своїм військом. На його прибуття сподівалися не раніше як за місяць або й сорок днів, бо між Кашгаром і Кокандом високі гори, засніжені перевали – війську швидко пройти цей шлях не вдасться. Гульджемал стало ясно, що учтурфанці найближчим часом не дочекаються підтримки. Тоді вона вирішила зустрітися з Таштімур-беком, але він, як і головний суддя, вів мову про складність становища, про силу ворога й порадив чекати помочі з Коканда.
З розмов на базарі дівчина зрозуміла, що очолити обіцяну військову допомогу кашгарцям має людина на ім'я Якуб-бек. Вона написала йому листа з описом ситуації в Кашгарі та Учтурфані й просила поквапитися з допомогою. У той же час розуміла, що на прихід багатотисячного війська Якуб-бека потрібен час. День у день становище гіршало. Адже китайці, захопивши Учтурфан, відправлять частину війська до Кашгару, і тоді спільно з затаєним у Новому Місті ворогом вони зможуть накоїти лиха. Слід було завадити цьому. Тож Гульджемал міркувала, як використати місцеві сили й можливості ще до прибуття війська Якуб-бека з Коканда.
Ввечері один із Таштімур-бекових прислужників запросив її на чай й почав вихвалятися своїми героїчними вчинками. А коли дівчина попросила його навести приклад одного з них, той зопалу сповістив, що за наказом Таштімур-бека не раз їздив у Нове Місто до китайського воєначальника, ось і минулого вечора привіз дарунки для бека, і чай, що вони його оце п'ють, з тих же дарунків.
Зрозумівши, що покладатися на міського старшину Таштімур-бека не можна, Гульджемал намірилася переконати місцевий люд у тім, що порятунок Учтурфана невіддільний від відродження Кашгару, і треба вигнати китайців, захопивши Нове Місто. В одязі джигіта, озброєна мечем та пістолетами, вона пішла в одну з найбільших та розкішних лазень.
Була п’ятниця – день, коли в ній могли митися лише жінки. Слуга Таштімур-бека, який мав наказ слідкувати за юнаком з Учтурфана, побачив, як він увійшов в приміщення лазні і підняв крик: «Чоловік зайшов в лазню в жіночий день!» Швидко зібралась розлючена юрба мусульман. Прибули судді, аксакали і сам Таштімур-бек зі своїми озброєними служниками. А за дверима лазні залунали жіночі голоси: «…сюди не заходив жоден чоловік… Хоч і сталася дивина… Зачекайте».
А сталося ось що. Коли Гульджемал у чоловічому вбранні зайшла в приміщення лазні, жінки спочатку перелякалися. Але дівчина швидко роздяглася, щоб вони побачили, хто вона насправді є. А потім пояснила жінкам, що не так і важко вигнати ворога з Кашгару, що міський старшина Таштімур-бек, зрадивши віру й свій народ, злигався з ворогом, ласий до його дарунків та хабарів. Тому приховує правду від народу.
Мусульманки обіцяли зібрати своїх чоловіків та братів й піти спільно з ними на ворога. Арслан-киз дала їм вказівки, що робити далі, а сама, убравшись по-жіночому, але не полишаючи зброї, скочила на кам'яний мур і постала перед юрбою, що зібралася на майдані. Вона гукнула: «Гей мусульмани, юнак з Учтурфана, що просив у вас допомоги, це я… Дочка Іззета-Ати Гульджемал!»
Якби оце почався землетрус, люди б не були такі вражені. А дівчина продовжувала: «Настають вирішальні дні. Слід прогнати ворога. Сьогодні немає жінок і чоловіків, є тільки бійці… Може, хтось з вас і боїться тиранів, але сміливців значно більше. Ось ці жінки ладні піти на ворога й захищати вас». І дівчина-левиця встромила в камінний мур червоний прапор, на якому красувалося величне слово «Аллах».
Присутні на майдані мусульмани схилились перед прапором, а Арслан-киз говорила далі: «Перед цим іменем і прапором лютий китаєць буде знищений… Та ще гірший за ворога не в Новому Місті, а серед нас. Це продажний Таштімур-бек, що зрадив і віру, і народ, і наших дітей, прихилився до ворога, відвернув нас від боротьби й слави. А його слуга Ахмед – у цій чорній справі посередник. Це він перевозив від ворога дарунки й хабарі, ницо догоджаючи Таштимуру. Хай міським старшиною стане Сулейман-бек».
Розлючений люд напав на Таштимура і вбив його. Новим старшиною став Сулейман-бек. Відбулася військова нарада, на якій була розроблена тактика нападу на Нове Місто. Люди розходилися в піднесеному стані. Ні в кого не було жодного сумніву в перемозі. Ще дві години тому безталанні сіроми, безвольні бідолахи, кашгарці обернулись на відважних вояків.
Рано-вранці з кашгарських воріт почало виходити двадцятитисячне військо. Його очолювали Сулейман-бек та Арслан-киз. Хоробрі слова дівчини, відвага й патріотизм, що променилися в її очах і осявали всіх, перетворили бійців на військо левів. Китайці завзято оборонялися, точилася запекла битва… Врешті-решт мусульмани перемогли і ще до вечора Нове Місто було взяте.
Після дводенної підготовки Арслан-киз – дівчина левиця, разом з великим загоном, який спорядив Сулейман-бек, вирушила з Кашгару. Як тільки до китайців, що тримали Учтурфан в облозі, надійшла звістка про перемогу мусульман у Новому місті, вони зняли облогу з Учтурфана і відступили.
Переклад Віктора Гуменюка.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.