Право дитини на освіту є одним із фундаментальних прав, гарантованих як українським, так і міжнародним законодавством.
Водночас пандемія COVID-19, а згодом і повномасштабна війна суттєво змінили освітній процес і загострили проблеми, пов’язані з доступом дітей до навчання і забезпеченням їхньої безпеки.
В умовах війни забезпечити стабільне відвідування школи не завжди просто. У багатьох містах регулярні обстріли, повітряні тривоги, пошкодження закладів освіти та необхідність тривалий час перебувати в укриттях безпосередньо впливають на можливість дітей навчатися у звичному режимі.
На цьому тлі значного розголосу набули зміни від 25.02.2026 до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення обліку дітей дошкільного, шкільного віку, вихованців та учнів» від 13.09.2017 № 684.
Тепер пункт 9 Постанови передбачає обов’язок відповідальних працівників закладів освіти інформувати органи Національної поліції про дітей, які не відвідують навчальні заняття протягом десяти робочих днів поспіль з невідомих або без поважних причин.
У медіа ці зміни подекуди називали «запровадженням штрафів» та «посиленням відповідальності» за прогули. Це викликало чимало запитань у батьків і педагогів.
То що ж насправді змінилося? Чи дійсно йдеться про новий механізм покарання батьків, чи насамперед про інструмент, який має допомогти вчасно побачити дитину, яка з певних причин «випала» з освітнього процесу?
Для чого це потрібно?
Захист дитини є одним із пріоритетів держави. Законодавство в цій сфері постійно розвивається, а державні органи посилюють механізми реагування на порушення прав та безпеки дітей.
Сам по собі факт пропуску уроків ще не означає, що права дитини порушуються. Але тривала відсутність дитини в школі разом з іншими обставинами може бути сигналом, що їй потрібна допомога.
Причин може бути багато. Наприклад, дитина може зазнавати домашнього насильства. Або батьки можуть навіть не знати, що вона не відвідує уроки, бо впевнені, що дитина щодня ходить до школи. Причиною можуть бути булінг, конфлікт з однокласниками чи педагогами, складнощі в родині, проблеми з психоемоційним станом, небажання навчатися тощо.
Тобто за звичайним «прогулом» іноді може стояти значно серйозніша проблема. Саме тому інформування поліції про тривале невідвідування занять потрібне не лише для контролю за виконанням обов’язку щодо навчання, а й для того, щоб вчасно звернути увагу на дитину, яка може перебувати у складних життєвих обставинах або потребувати захисту.
Мета роботи поліції в цьому напрямку не полягає в тому, щоб якомога швидше скласти на батьків протокол чи налякати їх штрафом. Насамперед ідеться про те, щоб побачити дитину, яка з певних причин перестала відвідувати навчання, з’ясувати, чому це сталося, і за необхідності залучити відповідні служби та вжити всіх можливих заходів для її повернення до освітнього процесу.
Протокол про адміністративне правопорушення, якщо для цього є законні підстави, є лише одним із можливих результатів реагування, а не головною метою.
Що таке невідомі та неповажні причини?
У пункті 12 Постанови зазначено, що причини відсутності учня на навчальних заняттях підтверджуються:
1. Відповідною медичною довідкою закладу охорони здоров’я
або
2. Письмовим поясненням одного з батьків дитини чи інших її законних представників, поданим у довільній формі.
Що таке «невідома причина»? Це ситуація, коли працівники закладу освіти не знають, чому дитини немає на заняттях. Наприклад, батьки не повідомили про причину її відсутності і не надали ні медичної довідки, ні письмового пояснення.
А от поняття «поважна» чи «неповажна» причина є оціночним. Законодавство не містить вичерпного переліку всіх поважних причин пропуску навчання. Тому кожну ситуацію потрібно оцінювати індивідуально, з урахуванням конкретних обставин, а не лише формального підтвердження факту відсутності.
Поважною причиною може бути не тільки хвороба чи лікування дитини, у тому числі стаціонарне або амбулаторне. Це також може бути планова реабілітація чи оздоровлення, поїздка за кордон разом із сім’єю до родичів, смерть близької людини, участь у міжнародних змаганнях чи конкурсах, форс-мажорні обставини тощо. Цей перелік не є вичерпним.
Як підтвердити причину пропуску?
Залежно від ситуації причину можна підтвердити заявою батьків та відповідними документами: путівкою, квитком, запрошенням тощо. Водночас не в кожному випадку такі документи обов’язково потрібно подавати.
Постанова також не вимагає звертатися до лікаря щоразу, коли дитина погано почувається. А в письмовому поясненні батьків не обов’язково зазначати діагноз чи інші приватні обставини.
Тому зміни в нормативних документах не спрямовані на обмеження чи покарання добросовісних батьків, які повідомляють класного керівника або адміністрацію про відсутність дитини, дбають про її здоров’я та розвиток. Ідеться насамперед про ситуації, коли зв’язку між батьками та закладом освіти немає, а дитина тривалий час не відвідує навчання без зрозумілих причин.
Встановлення причин відсутності дитини, збір підтверджувальних документів і ведення відповідного обліку належать до компетенції визначених працівників закладу освіти. Інспектор Служби освітньої безпеки чи працівник ювенальної превенції не здійснює самостійної перевірки шкільного обліку та не має доступу до нього. Поліція діє в межах визначених повноважень у взаємодії з адміністрацією закладу освіти та іншими уповноваженими суб’єктами.
Яка відповідальність передбачена?
Дитина не несе адміністративної чи кримінальної відповідальності за прогули уроків. Це стосується і випадків, коли їй уже виповнилося 16 років – вік, з якого загалом може наставати адміністративна відповідальність.
Натомість у передбачених законом випадках відповідальність можуть нести батьки за статтею 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей». Протокол щодо батьків за частиною 1 або частиною 2 статті 184 КУпАП може складатися, зокрема, у випадках, коли дитина протягом 10 і більше днів не відвідує навчання без поважних або з невідомих причин.
Для визначення змісту батьківських обов’язків необхідно звертатися до норм законодавства у сфері захисту дитинства. Зокрема, частина 3 статті 156 Сімейного кодексу України передбачає, що батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти та готувати її до самостійного життя. Обов’язковість здобуття повної загальної середньої освіти також передбачена статтею 53 Конституції України.
Водночас обов’язковою є і дошкільна освіта для дітей старшого дошкільного віку – від п’яти до шести (семи) років, а для дітей з особливими освітніми потребами – до восьми років. Така вимога передбачена частиною 2 статті 11 Закону України «Про освіту» та пунктом 10 частини 3 статті 5 Закону України «Про дошкільну освіту». Хоча ця норма прямо не закріплена в статті 156 Сімейного кодексу України, відповідні закони також встановлюють обов’язки батьків.
Отже, незабезпечення здобуття дошкільної освіти дітьми старшого дошкільного віку, у тому числі тривале невідвідування занять без поважних причин, може мати наслідком притягнення батьків до відповідальності за статтею 184 КУпАП.
Наприклад, в одній зі справ суд притягнув матір до відповідальності за частиною 1 статті 184 КУпАП. Було встановлено, що дитина з моменту захворювання до дня складення протоколу не була обстежена лікарем, не була влаштована до дитячого закладу, а мати не приділяла достатньої уваги її підготовці до школи. Тут слід наголосити, що в цій справі йшлося не просто про невідвідування дитиною садочка, а про сукупність обставин, які свідчили про неналежне виконання матір’ю батьківських обов’язків.
Що стосується закладів вищої освіти, то за невідвідування занять студент не матиме адміністративної відповідальності. Повна загальна середня освіта є обов’язковою, здобуття вищої освіти є правом. Водночас можуть наставати інші наслідки, передбачені договором про здобуття освіти, наприклад позбавлення стипендії чи відрахування.
«Почали штрафувати» чи «запровадили жорсткі штрафи» за прогули?
Ні те, ні інше.
Судова практика свідчить, що і до внесення змін до Постанови батьків притягували до адміністративної відповідальності у випадках, коли були для цього відповідні підстави. Не змінилася і сума штрафів за статтею 184 КУпАП.
Наприклад, матір було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184 КУпАП, через те, що її неповнолітній син з 01.02.2024 до 29.02.2024 без поважних причин не відвідував навчання в закладі загальної середньої освіти.
Тож зміни до Порядку не запровадили нової відповідальності за прогули і не встановили якихось «жорстких штрафів». Їхнє значення передусім в іншому: тривала відсутність дитини у школі тепер чіткіше пов’язана з необхідністю реагування та взаємодії закладу освіти з іншими суб’єктами, зокрема поліцією. І це важливо сприймати не як посилення покарання, а як додатковий механізм захисту дитини.
Тому завдання поліції в таких випадках значно ширше, ніж скласти протокол на батьків. Головне – побачити дитину. З’ясувати, чому вона перестала відвідувати навчання. Зрозуміти, чи все з нею гаразд. І, якщо дитині потрібна допомога, зробити все можливе для її повернення до освітнього процесу та забезпечення її безпеки.
Аліна Гутник, старший інспектор відділу «Служба освітньої безпеки», Калуський РВП ГУНП в Івано-Франківській області, докторка філософії в галузі права
