Мустава Джемілєв (народився у 1943 році) – народний депутат 3–9 скликань (з 1998 року), голова Меджлісу кримськотатарського народу у 2014-2019 роках, лідер кримськотатарського національного руху, правозахисник, дисидент, політичний в'язень в СРСР.
Основні відомості з біографії Мустафи Джемілєва
Мустафа Джемілєв народився 13 листопада 1943 року в селі Ай-Серез поблизу міста Судак (Крим) у сім'ї Абдульджеміля та Махфуре Мустафаєвих під час німецької окупаціїї півострова.
18 травня 1944 року його сім'я разом з усім кримськотатарським народом була депортована радянською владою до Узбекистану і проживала під адміністративним наглядом в Андижанській області.
У 1955 році родина переїхала до міста Андижана, а наступного року – до Мірзачуєва (нині – Ґулістан).
У 1959 році Мустафа закінчив середню школу й намагався вступити на східний факультет Середньоазійського державного університету, проте через заборону приймати до університету кримських татар йому це не вдалося.
У віці 16 років, працюючи токарем на Ташкентському авіаційному заводі, став брати участь у нелегальній молодіжно-студентській організації «Спілка кримськотатарської молоді», куди входили студенти та робітники. У 1961 році став одним із засновників і керівником відділення Союзу кримськотатарської молоді в Ташкенті.
У 1962 році вступив на гідромеліоративний факультет Ташкентського інституту інженерів іригації та механізації сільського господарства, але в 1965 році був відрахований з четвертого курсу за поширення серед студентів свого історичного рукопису «Короткий історичний нарис тюркської культури у Криму у XIII–XVIII ст.», зміст якого КДБ розцінило як «націоналістичний та антирадянський».
У травні 1966 р. Джемілєва вперше засудили на півтора року через відмову служити у Радянській армії з політичних мотивів. Покарання відбував у таборі під Ташкентом. Після звільнення у 1967 році Мустафа Джемілєв встановив тісні контакти з правозахисниками Москви та інших регіонів СРСР, організував інформування світової громадськості про стан кримськотатарського народу та його боротьбу за відновлення своїх прав, відкрито виступав проти окупації радянськими військами Чехословаччини у 1968 році.
У 1969 р. – став одним із засновників Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР. За цю діяльність невдовзі він був знову заарештований. Ташкентський міський суд виніс вирок – три роки позбавлення волі в таборах Узбекистану.
Утретє Джемілєва заарештували і засудили за сфабрикованою справою до одного року позбавлення волі з утриманням у виправно-трудовій колонії суворого режиму біля західносибірського міста Омськ у 1973 році.
Під час четвертого закритого судового процесу, який відбувався у 1975–1976 роках теж у Омську, правозахисник на знак протесту здійснив найтриваліше політичне голодування. Воно тривало 303 дні з моменту пред'явлення йому нового звинувачення у «наклепі на радянський державний лад» перед закінченням табірного строку до самого судового вироку. Тож у в'язниці його годували примусово через зонд.
У березні 1979 року Джемілєв відбував черговий, п'ятий термін засудження на Колимі в селищі Зірянка, працював на кисневій станції. До нього приїхала його майбутня дружина Сафінар, там же у них через 2 роки народився син. У лютому 1983 року Джемілєва звільнили і він після майже 39 років таборів і заслання переїхав з родиною до Криму й оселився в місті Сакі. Але через три дні сім'ю видворили з півострова. У зв'язку із цим сім’я була змушена повернутися в Узбекистан в місто Янгиюль під нагляд МВС. Саме там Джемілєв працював слюсарем і робітником.
Остаточно політичний діяч був звільнений у 1986 році і в 1987 р. переїхав до Бахчисараю. З 1987 по 1989 роки він керував Центральною ініціативною групою національного руху кримських татар. З 1989 по 1991 рр. очолював Організацію кримськотатарського національного руху. 6 червня 1991 року на вперше скликаному після 1917 року національному з'їзді кримськотатарського народу – Курултаї – Мустафа Джемілєв був обраний головою Меджлісу. Цю посаду він займав до листопада 2013 р. (Курултай – у тюркських народів орган народного представництва, загальнонаціональний з'їзд, під час якого розв'язують найважливіші проблеми нації). У 2013 році – склав повноваження голови Меджлісу кримськотатарського народу після 23 років на цій посаді.
У 1998 році Джемілєв був вперше обраний народним депутатом – потрапив до Верховної Ради 3-го скликання від «Народного Руху України». Він і Рефат Чубаров стали першими представниками свого народу в українському парламенті. Джемілєв був членом Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.
З 2014 по 2019 роки – після окупації Криму – Джемілєва призначили уповноваженим Президента України у справах кримськотатарського народу. І нині він продовжує відстоювати права свого народу.
Значення Мустафи Джемілєва в історії кримськотатарського народу і України
Мустафа Джемілєв – жива легенда кримськотатарського народу та української політики. Його ім'я – символ єднання кримськотатарського народу та його повернення на рідну землю, нерозривно пов’язане з сучасною історією Криму та кримськотатарського народу.
Коли у 1989 році, після тривалих зусиль і міжнародного тиску, кримським татарам дозволили повернутися до Криму, Мустафа Джемілєв відіграв ключову роль у процесі повернення та організації переселенців. У 1991 році він був обраний головою Меджлісу кримськотатарського народу – представницького органу, створеного для захисту прав кримських татар. Під його керівництвом Меджліс активно працював над питаннями відновлення прав кримськотатарського народу, вирішенням соціальних і політичних проблем депортованих.
Він також став активним учасником української політики після здобуття Україною незалежності – був депутатом Верховної Ради України кількох скликань, представляючи інтереси кримських татар і відстоюючи питання прав людини. У своїй діяльності він завжди наголошував на необхідності мирного врегулювання конфліктів і дотримання принципів міжнародного права.
У 2014 році, після анексії Криму Російською Федерацією, Мустафа Джемілєв став одним із ключових голосів у захисті кримськотатарського народу та територіальної цілісності України. Він різко засудив дії Росії, не визнав референдум, активно працював на міжнародній арені, привертаючи увагу до ситуації в Криму та переслідувань кримських татар, за що кремлівський режим заборонив йому в’їзд до Криму і на територію Росії до 2034 року. У липні 2014 р. Джемілєв подав позов проти РФ до Європейського суду з прав людини у зв'язку з порушенням прав і свобод кримських татар.
Перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джапарова зазначає: «Цілком очевидно, що без Мустафи Джемілєва неможливо уявити ні національний рух, ні продовження боротьби кримських татар за свої права на Батьківщині. Також неможливо уявити процес набуття нами статусу корінного народу в Україні без участі та без роботи Мустафи Джемілєва. І це якщо коротко». А письменниця, докторка історичних наук, професорка Марина Гримич додає: «Для всього світу Мустафа Джемілєв є уособленням драматичної долі та одночасно стійкості кримськотатарського народу. Для України – він неабиякий досвідчений політик і блискучий стратег. Для кримськотатарського народу він – безперечний лідер, батько нації, легенда».
Цікаві факти
У батька Мустафи – Абдулджеміля, не було навіть середньої освіти, але він дуже багато читав, а мати – Махфуре, майже напам'ять знала Коран. Коли настав час вступати до комсомолу, батько сказав Мустафі: «Ми не можемо примушувати або наказувати, але якщо тобі вдасться не вступити в комсомол ‒ ми будемо дуже раді».
За допомогою батька Мустафа став вчитися читати та писати арабською графікою. Навчався він цього ще й для того, щоб прочитати номери часопису «Терджимана», які видавав видатний просвітитель тюркського світу – Ісмаїл Гаспринський, ім'я та діяльність якого в той час були заборонені в СРСР, та інші кримськотатарські видання з арабською графікою, які міг віднайти у бібліотеці. Як розповідав сам Мустафа Джемілєв, «вивчати кримськотатарську мову за підручниками було неможливо ‒ їх в Узбекистані не було, ‒ але батьки розмовляли вдома тільки кримськотатарською мовою». В умовах культурного геноциду, який влада планомірно здійснювала щодо кримськотатарської мови та культури репресованого народу, це був єдиний спосіб вивчити рідну мову.
У одному з інтерв'ю Джемілєв сказав: «… я вважаюсь одним із кращих знавців кримськотатарської, хоча ніде її не вивчав. Бо кримськотатарську мову на засланні не викладали в школах. У місцях депортації нам дозволяли читати книги радянського змісту, написані кримськотатарською мовою. То були нерозумні книги, та я не лінувався і читав їх від початку до кінця, аби вдосконалити свою мову. Але, на жаль, не всі так могли, не у всіх було стільки часу, як у мене. Я ж був у тюрмах… Тому, звісно, ми багато чого втратили. І ми зараз дуже вдячні Українській державі, що є рішення Кабінету міністрів щодо програми відродження кримськотатарської мови… Я майже впевнений, що ми станемо членами НАТО. Ми обов'язково будемо в європейській сім'ї народів – у Євросоюзі, наші права гарантуватимуться відповідно до європейських норм. Великі надії, що кримськотатарський народ зможе зберегтися та розвиватиметься».
У молоді роки Джемілєв часто бував у Москві, де познайомився та зблизився з генералом-правозахисником Петром Григоренком ‒ у нього він прожив кілька місяців. Мустафу там вважали рідною людиною, а дружина генерала Зінаїда Михайлівна називала його не інакше як «сином». Це був дуже плідний і важливий період для Мустафи, оскільки в цей час він не тільки перечитав усі книги в бібліотеці Григоренка, але й познайомився практично з усіма московськими дисидентами.
Упродовж 1966–1983 років Мустафа Джемілєв був сім разів заарештований, мав сім судимостей, провів у радянських тюрмах та трудових таборах понад 15 років за свою дисидентську і правозахисну діяльність. Під час перебування на волі у різні роки працював слюсарем, електрослюсарем, токарем, різноробочим, інженером у радгоспі та одночасно брав участь в політичному житті України.
Найвідоміший процес над Джемілєвим в Омську висвітлювали майже усі західні медіа через сухе голодування, яке тривало 303 дні.
Джемілєв використовував трибуну суду для висловлення поглядів на кримськотатарську проблему, питання демократії в СРСР. Так у заключному слові на суді у січні 1970 року він сказав: «Яких би репресій і переслідувань я не зазнавав, твердо можу сказати, що ніхто, ніколи і за жодних обставин не зможе мене змусити відмовитися від виконання обов'язків, що накладаються честю, національною гідністю та громадянським обов'язком».
У Верховній раді України Джемілєв виявив себе як безкомпромісний прихильник заперечення геноциду вірмен, зокрема, виступивши з різкою критикою спроби провести через Верховну раду закон про визнання геноциду вірмен.
На початку квітня 2014 року Джемілєв звертався до уряду Туреччини із закликом закрити Босфорську протоку для проходження російських військових кораблів і направити турецький флот до берегів півострова, «щоб агресор не відчував себе так впевнено». Турецька сторона, за його словами, відповіла, що перший із цих кроків суперечить міжнародним угодам щодо судноплавства, а другий – вимагає рішення НАТО.
Дружина Джемілєва Сафінар з початку 1990-х очолює Лігу кримськотатарських жінок
Двічі Мустафу Джемілєва висували кандидатом на отримання Нобелівської премії миру. Так на початку 2011 року його кандидатуру висунули Асоціація захисту репресованих народів Німеччини, а також – народний депутат України Борис Тарасюк, депутат палати громад Канади – Борис Вжесневський, депутат Європарламенту від Литви – Юстас Вінкас Палецкіс та 17 професорів різних вишів Польщі, США, Росії, Румунії, Туреччини, Угорщини та України. У 2022 році кандидатуру Джемілєва на Нобелівську премію миру висунула Польща. Однак, жодного разу він її не отримав.
Нагороди та відзнаки
Вytcjr Мустафи Джемілєва у захист прав людини і боротьбу за відновлення прав депортованих народів відзначається на найвищому рівні. Він є лауреатом численних міжнародних нагород, зокрема, премії Андрія Сахарова за свободу думки, яка вважається однією з найпрестижніших відзнак у сфері прав людини.
- 1998 р. – Премія Нансена.
- 2001 р. – Міжнародна премія ім. Пилипа Орлика «За демократизацію українського суспільства».
- 2001 р. – Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України.
- 2003 р. – Орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня за видатні особисті заслуги перед Україною у державному будівництві, розвитку міжнаціональних відносин та з нагоди 60-річчя від дня народження.
- 2007 р. – Орден «За інтелектуальну відвагу».
- Премія ім. Віктора Голланця [англ.] (2005). [54]
- Премія «Світло справедливості» (2011)[55].
- 2012 р. – Медаль «Патріот України» від громадської організації «Український Орден Морський Хрест».
- 2014 р. – Орден Республіки (Туреччина).
- Нагородна зброя – пістолет «Форт-9» (23 липня 2014 року)[58].
- 2014 р. – Премія Солідарності (Польща).
- 2015 р. – Лицарський хрест ордену «За заслуги перед Литвою».
- 2018 р. – Орден Свободи за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм.
- 2021 р. – Великий хрест ордену Заслуг перед Республікою Польща (Польща).
- 2023 р. – Герой України із врученням ордена Держави за видатний особистий внесок у становлення та розвиток незалежної Української держави, мужність та самовідданість у відстоюванні прав кримськотатарського народу, багаторічну плідну політичну та громадську діяльність.
- 2024 р. – Медаль «За нагороди» I ступеня (Чехія).
- Джемілєв має звання «Почесний громадянин» міста Кастамону і міста Кирикале. Його іменем названо парки у містах Конья і Бурса (Туреччина).
- Мустафа Джемілєв – почесний доктор політичних та соціальних наук Сельджуцького університету, почесний доктор в галузі організації та управління Технологічного університету Гебзе, почесний доктор у галузі міжнародних відносин Університету Чанаккале імені 18 березня та Університету Улудаг (Туреччина), а також – почесний доктор Університету Миколаса Ромеріса (Литва).
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
