Георгій (Юрій) Нарбут (1887–1920) – видатний український художник-графік, ілюстратор, автор перших українських державних знаків.
Основні відомості з творчої біографії Георгія Нарбута
Георгій Нарбут народився 25 лютого (9 березня) 1886 року на хуторі Нарбутівка Глухівського повіту, Чернігівської губернії (нині – Сумська область) у родині дрібного службовця.
Батько майбутнього художника – Іван Якович, належав до старовинного, проте збіднілого дворянського роду, засновником якого вважається литовський боярин Нарбут. Іван Якович був людиною освіченою: закінчив фізико-математичний факультет Київського університету.
Мати – Неоніла Миколаївна, уроджена – Махнович, дочка священика. У сім'ї Нарбутів було семеро дітей: п'ятеро синів та дві дочки, які тісно спілкувалися із селянськими дітьми.
Початкову художню освіту Георгій здобував самотужки – приглядався до архітектури, старовинних книжок і картин, сам навчився читати, перемальовував. Оздоблені орнаментами побутові речі надихали його на власну творчість – він постійно щось вирізав із обгорток, робив витинанки і без фарб та олівців відтворював усе, що бачив навколо.
Георгій Нарбут згадував: «З малих років, скільки себе пам’ятаю, вабив мене живопис. За відсутністю фарб, яких я не бачив, поки не потрапив у гімназію, і олівців, я використовував кольоровий папір: вирізав ножицями і клеїв борошняним клеєм». Саме це його захоплення і сприяло формуванню у майбутнього художника «силуетного мислення».
У 1896 році Г. Нарбут вступив до Глухівської чоловічої гімназії, закінчив її у 1906 р., а потім, всупереч волі батька, який хотів, щоб син навчався на природничому факультеті Київського університету, вирушив до Санкт-Петербургу. Він не наважився вступати до академії мистецтв, тому обрав філологічний факультет університету. Знайшовши серед його студентів таких самих, як він, художників-аматорів, організував у вечірній час заняття малюнком.
Одного вечора Нарбут насмілився прийти зі своїми наробками до відомого художника-ілюстратора Івана Білібіна. Художник спочатку кепкував, критикував його роботи, а потім захопився ними і запропонував Георгію оселитися в його квартирі. Відтоді Єгор (так тут звали Нарбута) весь свій час проводив на заняттях у І. Білібіна та М. Добужинського. «Нарбут сідав за малюнок вранці, працював увесь день, всю ніч, не лягаючи спати, а тільки викурюючи гори цигарок, працював ще вранці і до обіду здавав малюнок», – так згадував про нього художник Дмитро Матрохин.
Г. Нарбут незабаром удостоївся слави маестро, українець із учня став повноправним колегою Білібіна, Лансере, Бенуа. Його малюнки до байок Крилова й казок Андерсена вважають класикою російської книжкової ілюстрації. У 1910 році він оформив серію дитячих книжок-зошитів за замовленням видавця І. Кнебеля і за отримані кошти поїхав до Мюнхена, де три місяця вивчав таємниці творчості Альбрехта Дюрера і брав уроки у приватній школі угорця Шимона Холлоші. Після повернення до Санкт-Петербурга Нарбут став членом «мистецького об'єднання Світ мистецтва» і одним із найбільш популярних художників.
У 1910–1912 роках Георгій Нарбут почав працювати над ілюстраціями до казок Ганса Крістіана Андерсена, байок Івана Крилова, народних казок і дитячих пісень. За словами сучасника Нарбута – мистецтвознавця, архітектора і художника Г. Лукомського, уже в 1913–1916 роках Георгій Іванович працював як абсолютно самобутній графік із власним стилем, полюбляв досліджувати військові атрибути, зброю, геральдику, прапори, герби, проілюстрував багато книжок, для яких створював обкладинки і прикрашені віньєтками. Як чудовий знавець українського стародавнього мистецтва та геральдики, Нарбут виконав безліч гербів: зокрема «Малоросійський Гербовник» (1914). Щоліта він приїздив в Україну до Глухова, вивчав пам'ятки української старовини, дослідив свій родовід й створив власний герб. Міжнародне визнання прийшло до Георгія Нарбута у 1914 році, коли на всесвітній книжковій виставці в Лейпцигу він був нагороджений золотою медаллю і дипломом.
Під час Першої світової війни Г. Нарбут перебував на військовій службі у Царському селі. Його «Троянди в келиху» придбала царська сім’я за 800 золотих карбованців. У 1915 році за рекомендацією Лукомського Нарбут був запрошений на службу до Гербового відділення Сенату, де з ентузіазмом взявся за роботу з відродження геральдичних традицій і виконував усі найсуворіші правила цього виду мистецтва.
У березні 1917 року Георгій Нарбут повернувся у Київ. У вересні – став професором графіки новоствореної Української академії мистецтв, а з грудня 1917 року – її ректором. Урочисте відкриття академії відбулося 22 листопада 1917 року у приміщенні Української Центральної Ради. На початку 1919 року Георгій Нарбут взяв на себе керівництво академією, оскільки майже усі викладачі залишили Київ, а з професорів залишилось лише двоє: він та Михайло Бойчук. Коли влада більшовиків відмовилась фінансувати виш, а потім забрала приміщення у академії, Нарбут став проводити заняття зі студентами у власній квартирі.
У цей же період він створив ескізи військових мундирів армії України, виконав цикл українських державних паперів, крім марок, розробив банкноти, грамоти, листівки, опрацював проекти Державного Герба і Печатки Української Держави. 18 липня 1918 року гетьман Павло Скоропадський затвердив створену ним малу Державну печатку – зображення козака з пищалем на плечі на восьмикутному тлі, у верхній частині якого було розміщено володимирський тризуб. А ще художник співпрацював із журналами «Наше минуле», «Зорі», «Солнце Труда», «Мистецтво» та іншими виданнями.
На початку 1919 року Київ захопили більшовики, а влітку до міста увійшли вояки Добровольчої армії, оголосивши, що Київ «повертається до складу єдиної і неподільної Росії». «Тут уже Нарбут зовсім засмутився. Як українця, який працював при Скоропадському, його переслідували. Як бувшого при Директорії працівника – теж. Як виконувача замовлення радянської влади – також, ще більше», – згадує той час мистецтвознавець Георгій Лукомський.
З 1918 по 1920 рік Нарбут займав посади начальника відділу образотворчого мистецтва Наркомосу УСРР й Голови комісії з організації 2-го Державного музею образотворчого мистецтва у Києві. У той же час він створив літературно-художню містифікацію – «неслужащого дворянина Лупу Юдича Грабуздова». Від імені цього видуманого «автора» («українського Козьми Пруткова», за висловом Максима Рильського), створювалися поезії, оповідання, пародійні «наукові» трактати, графічні твори тощо.
Останнім великим мистецьким задумом Нарбута було ілюстрування «Енеїди» Івана Котляревського, але він встиг виконати лише одну ілюстрацію. Можна лише уявити, яких вершин досяг би художник, якби передчасно не пішов з життя.
Помер Георгій Нарбут 23 травня 1920 року в Києві після операції із видалення каміння з печінки. Йому було 34 роки. Поховали художника на Байковому кладовищі 24 травня. Микола Зеров згадував: «Вертаючись з кладовища, зайшли ми до Тичини. Сиділи тихо, в’язалися все невеселі думки про те, як несправедливо складається життя талановитих людей у нас, і скільки ще жертв відбере наша сувора доба… Таку велику людину поховали!».
Внесок Георгія Нарбута в історію українського мистецтва
В історію українського мистецтва Георгій Нарбут увійшов як творець «українського стилю» в графіці – саме він заклав підвалини візуальної ідентичності українців. Власними творами він дав творчий заповіт наступним поколінням українських графіків і задав тон своїм послідовникам на більшу частину ХХ століття.
9 грудня 1917 року було надруковано перший грошовий знак Української Народної Республіки – купюра номіналом 100 карбованців, автором оформлення якого був Георгій Іванович Нарбут. У оформленні купюри Нарбут застосував орнаменти на кшталт українського бароко XVII–XVIII століть, декоративні шрифти, зображення самострілу (герб Київського магістрату XVI–XVIII століть) та тризуба святого Володимира, який згодом став державним гербом України.
Визначним поступом українського мистецького середовища, до якого має пряме відношення Г. Нарбут, стало заснування Української академії мистецтв, яка існує і досі як НАОМА. Це був перший вищий навчальний заклад незалежної держави, а Георгій Іванович став його першим ректором.
На основі старовинних шрифтів, що зустрічалися у стародавніх літописах та книгах, художник створив новий український шрифт, який сучасники назвали «нарбутівським». Кульмінацією творчості митця стала «Українська абетка». Роботу над нею він розпочав ще у 1917 році, коли жив у Петербурзі. Розробляючи букви, Нарбут поєднав традиції українського рукопису та друкованої книги, а також використав досягнення європейських майстрів у галузі шрифту. Саме тому «Українська абетка» має важливе естетичне, наукове та історико-культурне значення і є прикладом майстерного опанування мистецтвом шрифту.
Уперше в Україні Нарбут ставив і практично вирішував завдання комплексного оформлення книги. Образи, відтворені ним в книгах та журналах, були в кожному домі. Його творчість мала величезний вплив на становлення інших українських художників. Довкола митця утворилась ціла школа послідовників у галузі графіки й ілюстрування книг. Попри тривалий час життя за межами України, Григорій Нарбут став одним із першовідкривачів української художньої старовини як естетичного явища.
«Нарбут нас ґрафічно "українізував" – українська ґрафіка Нарбута рішучо одмежувала нас від чужих ґрафічних впливів, виробила смак і оцінку та точне означення того, що ми називаємо сучасною українською ґрафікою. Це ж Нарбут увів нам українську ґрафіку в наш портфель через український банкнот, Нарбут рушив нам лист українською почтовою маркою, Нарбут спиняв наше око на українських друках і книжках, відштовхуючи нас від усього чужого, денаціоналізуючого», – стверджує мистецтвознавець Павло Ковжун в книзі «Нарбут: студії, спогади, листи».
Ім’я Георгія Нарбута живе у пам’яті українців як приклад відданості мистецтву та національній ідеї.
Цікаві факти
Литовське прізвище Нарбут за різними версіями означає «будівельник» і «сім’янин». Він мав кілька варіантів свого імені: Єгор, Юрій, Георгій, Жорж, Георг, Жоржака, Жоржевич, Нарбутяка. А одна подруга дитинства взагалі називала його Жоржиночкою. Тому свої роботи в різні періоди життя Нарбут підписував по різному.
Навчання в гімназії для Георгія було не цікавим: він кепсько вчився, по два роки сидів у першому та другому класах, і після закінчення отримав атестат з приписом: «ледащій, покритий майже одними трояками». Георгій був товариським юнаком і заводилою розваг: смішив клас, малював, що хотів, приколював вчителю на спину смішні фігурки, в люстру замість свічок вставляв качани кукурудзи тощо.
Одного разу вчитель гімназії приніс до класу копію Остромирового Євангелія. Нарбут захопився писаними літерами кирилиці й перемалював їх усі. Його першим графічним досвідом стала ілюстрація до поеми «Пісня про Роланда» (1903). У 1904 році він дебютував як художник. Малюнок «Герб міста Москви» експонувався на сільськогосподарській виставці в Глухові і був відзначений грамотою подяки повітового земства. Нарбут надіслав цей малюнок у петербурзьке видавництво «Община святої Євгенії» Російського Червоного Хреста і його було відтворено на кольоровій листівці.
Сучасники згадують, що Нарбута вразив музей українських старожитностей у Чернігові, де зібрані старовинні портрети. Він став вивчати крій козацького одягу, а повернувшись з Мюнхена до Петербурга, власноруч зшив собі козацький жупан.
Цікаво те, що Нарбут малював і правою, і лівою рукою, але не міг писати картини з натури. Він мав феноменальну зорову пам’ять – складний орнамент, бачений один раз, міг безпомилково відтворити через кілька років. Кажуть, що Нарбут «народився графіком».
«Українська абетка» митця складається з 14 літер з обкладинками, які він створив у 1917 році, а через два роки додав ще три літери. Цю роботу художник не завершив, створив композиції для літер «А», «Б», «В», «Г», «З», «І» («И»), «К», «Л», «М», «Н», «О», «С», «Ф» та «Ч». Пізніше, уже в радянські роки, ці чотирнадцать малюнків були видані окремим альбомом.
Нарбутівські банкноти можна вважати художніми творами. У першій українській банкноті лише на одній зі сторін він використав 9 варіантів оригінального шрифту. Найціннішою вважається ескіз Нарбутової банкноти, на якій зображено молоду українську селянку зі снопом пшениці та чоловіка у фартуху, що спирається на молот, – символ українського робітництва, в обрамленні вінка з квітів, плодів, овочів, пшениці. На зворотному боці – тризуб у лавровому вінку.
Мистецтвознавець Федір Ернст писав про Нарбута так: «Він був українцем не тільки по крові, мові, переконанням, українською стихією насичені і всі його твори, і формальне джерело його генія б’є незмінно з рідного чорнозему Чернігівщини».
У Києві Нарбут винаймав квартиру неподалік Золотих воріт, на Георгіївському провулку, 11, і так говорив про свій вибір: «Провулок мого святого. Близько Георгієвська церква. А головне – вікна квартири впираються в стіну Софії Київської, майже в браму Заборовського. Під цією брамою й померти можна».
Про навчання студентів вдома у Нарбута мистецтвознавець Федір Ернст згадував так: «Це був справжній курятник. Стелю устилали диктом, щоб під час дощу не так хлестала вода. Майстерні відділяли від проходу великими полотнами – творами професорів. Все це мало відповідало значенню, яке Нарбут надавав академії. Але цим кроком він врятував її від неминучої загибелі».
Квартира Нарбута на Георгіївському провулку була справді легендарним місцем. У ній регулярно гостювали найпрогресивніші митці тогочасного Києва: письменники – Павло Тичина, Михайль Семенко, Микола Зеров, режисер Лесь Курбас, композитори – Пилип Козицький, Яків Степовий, мистецтвознавець – Федір Ернст. Незабаром з цих посиденьок сформувалось щось подібне до таємного товариства з обмеженою кількістю членів – «Гурток дев'яти». Нарбут, який любив різні церемонії та костюмовані дійства, навіть розробив його конституцію, знак і план діяльності.
Митець мав живе почуття гумору, був шанувальником маскараду і перевтілень, про що згадували його сучасники. Він любив українську сатиру, фольклор, і одного разу створив містифікаційного персонажа Лупу Грабуздова. Початком історії став перстень, який Нарбут придбав на Подолі під час прогулянки Києвом. Він був прикрашений сердоліковою печаткою із силуетом млина і мав напис «Бог моя надежда. Он мне помогает. Грабуздов». Митець намалював портрет таємничого Грабуздова і вигадав йому ім'я – Лупа Юдич. А згодом створив «Діаріуш» – фіктивний щоденник, у який від імені Лупи записував веселі й іноді провокативні історії.
Георгій Нарбут любив гарні вечірки. Для вечірок, які він влаштовував у своїй квартирі в Києві та родинному маєтку у Нарбутівці, він сам продумував тематичні напої, страви, влаштовував розваги й танці, шив костюми для гостей.
Наприкінці грудня 1919 року Нарбут почав писати автобіографічні записки, які були пізніше виявлені Комітетом із влаштування посмертної виставки творів Нарбута 1926 року у Києві серед майна, залишеного художником. Георгій Іванович писав уривками, олівцем на клаптиках паперу, закреслюючи та роблячи вставки. За змістом рукопис розпадається на частини. Перша, в якій художник дає опис Нарбутівки, написана на двох аркушах шкільного зошита; друга – початок автобіографії, на аркушах різного формату. Доведено записки до кінця 1906 року. Оригінал записок Нарбута зберігається в архіві Київського державного музею українського образотворчого мистецтва.
«Нарбут величезних, неосяжних розмірів талант», – казав І. Білібін. «Нарбут як графік був чи не кращий у світі, принаймні єдиний у своєму роді», – підтверджував і Г. Лукомський.
У 1912 році Нарбут створив родовий герб і підписав його так: «Мазепинець полку Чернігівського, Глухівської сотні, старшинський син, гербів і емблем живописець». А коли у січні 1916-го р. художник святкував народження сина Данила, він одягнув власноруч пошитий жупан із старовинної тканини гетьмана із срібними ґудзиками та почепив шаблю. Син Данило та його дочка, онука Георгія, Леся Нарбут стали живописцями. Данило Нарбут, вояк УПА, за роботи «Страшний суд» та «Покрова Пресвятої Богородиці» у 1996 році одержав Шевченківську премію.
Роботи Георгія Нарбута експонувалися на міжнародних виставках у Римі, Брюсселі, Празі, Берліні, Санкт-Петербурзі. Персональні виставки художника (посмертно) відбулися у 1923 та 1926 році у Києві. Деякі його роботи зберігаються у музеях Києва, Харкова, Сум, Москви, Санкт-Петербурга, а також – у країнах Західної Європи.
Книжки, оформлені Нарбутом, видання з репродукціями його друкованих і виданих творів стали бібліографічною рідкістю. Ознайомлення зі спадщиною митця ускладнюється тим, що її значна частина переховується у фондах приватних збірок.
Нагороди та вшанування пам'яті
- Нагорожений Золотою медаллю Міжнародної виставки друку і графіки (м. Ляйпциґ, Німеччина, 1914).
- У 1992 році пошта України здійснила перший випуск стандартних марок за малюнками Нарбута, а у 2005 році випустила блок марок до 120-річчя від дня народження художника.
- У 1983 році у київському видавництві «Мистецтво» вийшов ілюстрований альбом «Георгій Нарбут», упорядником якого був П. А. Білецький. В альбомі було зібрано твори художника, причому деякі твори з музейних фондів та приватних колекцій публікувалися вперше.
- У 1992 році у Києві, на будинку № 64 по Володимирській вулиці, було встановлено меморіальну дошку.
- У 1992 році засновано приз імені Георгія Нарбута «За найкращий проект української марки». Приз щорічно вручається художнику, чия марка, серія марок або поштовий блок були визнані найкращими.
- У 2006 році Національний банк України випустив пам'ятну монету номіналом у 2 гривні, присвячену 120-річчю від дня народження Г. Нарбута.
- Про Георгія Нарбута знято фільми: «Георгій Нарбут. Живі картини» (1992), «Незавершений автопортрет. Георгій Нарбут» (1993), «Брати Нарбути» (кіностудія «Контакт», серія «Обрані часом» 2003 р.), а також – написані наукові і художньо-документальні книги, випущені альбоми з репродукціями творів художника.
- У 1923 році в берлінському видавництві Є. А. Гутнова вийшла книга «Нарбут, його життя і мистецтво», присвячена пам'яті художника. Вона включила спогади Г. К. Лукомського, Е. Ф. Голлербаха і Д. І. Митрохіна.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
