Дмитро Яворницький (1855–1940) – видатний український історик, етнограф, фольклорист, археолог, дослідник історії українського козацтва, письменник і громадський діяч.
Основні відомості з біографії Дмитра Яворницького
Дмитро Яворницький народився 6 листопада (25 жовтня) 1855 року в селі Сонцівка на Слобожанщині.
Він був сином сільського диякона – Івана Якимовича Еварницького, вихідця зі слобідських козаків, та селянки – Ганни Матвіївни Терновської.
Рід Яворницьких (Еварницьких), згідно з дослідженнями самого Дмитра Івановича, походив від галичан. Прізвище його предків по чоловічій лінії було – Яворницькі, тобто з міста Явір у Галичині, які втекли до Росії через гоніння православних християн. Після Лютневої революції історик відновив справжню транскрипцію прізвища. Проте більшість наукових праць Дмитра Івановича, які були написані і опубліковані до 1917 року, підписані прізвищем – Еварницький.
Родина Дмитра була бідна, хоча мала шляхетне коріння. З твору Миколи Гоголя "Тарас Бульба", прочитаного батьком, 6-річний Дмитро вперше почув про козаків, "став жити і марити ними".
З 1867 року Д. Яворницький навчався в Харківському повітовому училищі. У 1874 році – вступив до Харківської духовної семінарії, але після 3-го курсу покинув її і вступив до Харківського Імператорського університету. Після закінчення університету (1881 р.) він як винятково обдарований студент був залишений як позаштатний стипендіат для підготовки до професорського звання. У 1883 році його обрали членом наукового Історико-філологічного товариства, який діяв при університеті. Восени 1884 р. за активне дослідження історії та популяризацію козацтва на своїх лекціях Д. Яворницький був звинувачений в «українофільстві» і «сепаратизмі», позбавлений стипендії і звільнений з університету.
У 1885 році вчений переїхав до Петербургу, де видав один з найвизначніших своїх творів – 1-й том тритомної монографії «История запорожских козаков» (1892). У 1891 році за наказом тогочасного міністра народної освіти І. Делянова, Дмитру Яворницькому у категоричній формі заборонили викладати в навчальних закладах Російської імперії «за тенденциозное проявление в лекциях антипатии к московской истории и правительству и пристрастие к истории Малороссии». Вчений був змушений на два роки виїхати до Середньої Азії. Він жив у Ташкенті та Самарканді, вивчав місцеву історію, але й не забував про дослідження козацтва.
У квітні 1894 року Дмитро Яворницький повернувся до Москви для роботи в архівах. У той час – закінчив працювати над 2-м томом «Истории запорожских козаков» і надрукував його у 1895 р. Протягом вересня 1895 – січня 1896 р. він склав 4 магістерські іспити на історико-філологічному факультеті Варшавського університету. А наприкінці 1896 р. за сприяння видатного російського історика професора Василя Йосиповича Ключевського (1841–1911) влаштувався приват-доцентом на історико-філологічному факультеті Московського університету.
У 1902 р. – захистив у Казанському університеті магістерську дисертацію. Саме того ж року переїхав до Катеринослава і залишився там назавжди. Став директором Музею старожитностей Катеринославської губернії, причому присвятив його розбудові 30 років свого життя, і зробив його справжнім сховищем скарбів Козаччини – у фондах музею зібрано більше 80 тисяч експонатів часів козаччини. Паралельно з роботою в музеї , Яворницький викладав у школах та вишах, керував губернським архівним управлінням і науково-дослідною кафедрою українознавства, писав історію міста, яку опублікував у 1917 році.
Під час громадянської війни 1918–1920 рр. Яворницький викладав у існуючому тоді Катеринославському університеті, де створив кафедру українознавства. Заради порятунку унікальних експонатів музею вчений відмовився емігрувати у 1919 році.
У Катеринославський період вчений зміг здійснити важливу справу свого життя: у 1920 році вийшов перший том його «Словника української мови», укладанню якого вчений присвятив близько 40 років. Цей словник і музей імені О. Поля Дмитро Іванович вважав, за його словами, «найкоштовнішим своїм скарбом».
Після приходу радянської влади в Україну Дмитро Іванович продовжував наукову діяльність попри численні загрози і звинувачення в націоналізмі. У 1920-х роках його досягнення були визнані на офіційному рівні. У 1924 році він став членом-кореспондентом Української Академії наук, а у 1929-му – її дійсним членом. З 1920 по 1933 р. – працював в Інституті народної освіти у Катеринославі, з 1925 по 1929 р. завідував кафедрою українознавства, був професором.
До значних творчих досягнень Дмитра Яворницького того часу також належать географічно-історичний нарис «Дніпрові пороги» (Харків, 1928) та збірка документів «До історії Степової України» (Дніпропетровськ, 1929). З ім'ям Дмитра Яворницького пов'язане й становлення архівної справи на Катеринославщині в пореволюційні роки.
У 1933 році каральна система радянської влади зацікавилась діяльністю вченого. За доносом одного зі співробітників Дмитра Івановича обвинуватили в «буржуазному націоналізмі», а керований ним музей був оголошений «кублом націоналістичної контрреволюційної пропаганди». Академіка звільнили з роботи, одночасно звільнивши і з університету.
У будинку вченого провели обшуки, а щоденні допити спровокували хворобу, що тривала майже півроку. За словами самого Яворницького, він «був на волосинку од смерті». Вірогідно, що через це його не заарештували і навіть повернули йому через 10 місяців академічну пенсію. Але це була не остання справа проти Д. І. Яворницького. У 1937 році в Україні було сфабриковано чергову справу так званого «Українського націоналістичного контрреволюційного підпілля». Яворницького зарахували до верхівки цієї організації й визнали «натхненником» дніпропетровського «контрреволюційного підпілля». Деякі заарештовані у цій справі свідчили проти нього. Однак, вченого знов не заарештували. Дослідники висувають різні припущення: похилий вік Яворницького, його науковий авторитет, заступництво високих посадовців.
Яворницький помер від тривалої хвороби 5 серпня 1940 року і був похований у Дніпропетровську. 5 січня 1961 року за клопотанням громадськості останки вченого та надгробну плиту зі старої могили було перенесено на територію історичного музею, який він очолював майже 30 років.
Внесок Дмитра Яворницького в історію України
Дмитро Яворницький – видатний громадський діяч, історик, дослідник козаччини. Патріот, який віддано служив інтересам своєї Батьківщини. Учений зробив величезний внесок у розвиток українських науки, освіти, соціальних інститутів, що стало в пригоді наступним поколінням.
Завдяки Яворницькому світ побачив комплексне дослідження з історії українського запорозького козацтва. Цій тематиці він присвятив низку праць, але найголовніша з них – фундаментальна тритомна «Історія запорозьких козаків». На її сторінках висвітлено політичну, економічну, соціальну, культурну, духовну спадщину козацтва, побут, торгівлю, відносини із зовнішнім світом. Окремі роботи Дмитра Івановича присвячені діяльності Гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, славетних запорозьких кошових отаманів Івана Сірка та Петра Калнишевського, отамана задунайського козацтва Йосипа Гладкого.
Громадянська позиція Яворницького яскраво виявилася в його діяльності у освітянському русі, передусім у катеринославському товаристві «Просвіта», біля витоків якого він стояв у 1905 році.
У післяреволюційні часи, в умовах страшної розрухи, паперового голоду в країні, безгрошів'я і повної байдужості місцевого начальства до архівної справи Дмитро Яворницький доклав багато зусиль для врятування цінних історичних джерел.
Своєю працею вчений довів, що українська історія – надзвичайно багата, а український народ має давнє коріння.
Цікаві факти
Багаторічна наукова діяльність Дмитра Яворницького була нерозривно пов'язана з історією запорізького козацтва. За життя його називали «характерником» та «Нестором Запорожжя».
Цікавість, а невдовзі нестримне захоплення козаччиною з'явилося у Яворницького, коли він був ще у шестирічному віці. Зимовими вечорами батько читав дітям книги. Серед них була повість М. Гоголя «Тарас Бульба». Яворницький згадував: «Як дочитали до того місця, де Бульбу вішають, сльози, дитячі сльози, градом котились у мене з очей». Саме тоді тема козаччини захопила хлопчика й не відпускала все життя.
Перевидання головної праці вченого – епохальної тритомної «Історії запорозьких козаків» не здійснювали ні за життя автора, у 20-30-ті роки, ні пізніше, в повоєнні десятиріччя. Книга побачила світ лише в кінці перебудови. Спочатку вийшло репринтне видання. А трохи пізніше, в 1990-му, – в перекладі українською (про що Яворницький мріяв сто років до цього), у двох видавництвах водночас – київській «Науковій думці» та львівському «Світі».
У 1885 р. Яворницького було відсторонено від роботи в Харківському університеті як українофіла і за підозрою у справі про південноруський сепаратизм. Вчений звинувачення заперечував: «І не думав і не думаю бути сепаратистом, – люблю клаптик землі! Люблю тому, що не знаходжу ніде іншої втіхи, люблю тому, що там є широкий простір для моєї роздольної натури, люблю тому, що в чистих річкових водах своєї України бачу сумний образ своєї особи. Ех, знали б люди, як важко мені жити на світі! Одна втіха – кинутися в степ, заглибитись у дні давно минулого часу... То хіба це сепаратизм?». За підсумками слідства його було виправдано.
Працюючи в Середній Азії, Яворницький одержав орден Станіслава ІІІ ступеня (1893 р.), орден Бухарської Золотої Зірки ІІІ ступеня (1894 р.) та чин колезького асесора за складений ним «Путеводитель по Средней Азии от Баку до Ташкента в археологическом и историческом отношениях» (Ташкент, 1893).
Готуючись до археологічного з'їзду (1905), що відбувся у Катеринославі, Яворницький розкопав близько 200 могил; завдяки його старанням було створено колекцію матеріальних пам'яток – 75 000 експонатів, пов'язаних із Запоріжжям і Півднем України, які зберігаються у Дніпропетровському державному історичному музеї.
Упродовж неспокійних років революцій та визвольних змагань Дмитро Іванович продовжував постійно поповнювати колекцію Катеринославського обласного музею, де він був директором, новими експонатами, які привозив після щорічних літніх розкопок, самостійно охороняв фонди від пограбувань і навіть домігся «охоронної грамоти» для музею від Нестора Махна. У 1902-му, в рік відкриття музею, в його фондах нараховувалося близько 5 тисяч експонатів, але за 31 рік подвижницької праці Яворницький зібрав у музеї понад 85 тисяч експонатів!
За порадою Яворницького, Ілля Рєпін розпочав роботу над своєю знаменитою картиною «Запорожці пишуть лист турецькому султану». Для створення образу писаря, що знаходиться у центрі картини, позував Д. Яворницький.
Уважають, що саме Яворницький надихнув Миколу Лисенка на створення опери «Тарас Бульба».
Яворницький зібрав багатий етнографічний і фольклорний матеріал. Ще студентом він записав понад 1000 пісень і близько 500 оповідань. Серед праць на ці теми варті згадки: «Малороссийские народные песни, собранные в 1878–1905 гг» (1906), де вміщено 830 пісень, колядок, щедрівок, веснянок, переважно записаних з голосу.
З 1906 по 1936 рік Яворницький зібрав 2 302 пісні, з них – 255 з нотами, які, проте, залишилися в рукописі.
У царині лексикографії Яворницький теж мав значні досягнення. Станом на липень 1939 року він зібрав понад 50 тис. українських слів для Словника української мови. Після його смерті матеріали і рукопис словника були передані спочатку в Державну бібліотеку АН УРСР, а звідти – до Інституту мовознавства. Під час II Світової війни архівні матеріали АН УРСР були евакуйовані, й хоча після війни документи збереглися, але куди подівся сам словник – невідомо.
Яворницький також був автором низки літературних творів: збірки поезій «Вечірні зорі» (1910), 7 повістей та оповідань і роману «За чужий гріх» (1907).
У вітчизняній кінохроніці часів незалежності України знято чимало документальних фільмів і сюжетів про Яворницького. Один з останніх датується 2020 роком і має назву «Козацький батько Дмитро Яворницький».
Дмитро Яворницький був двічі одружений. Дітей не мав. Перший шлюб відбувся у 1883 році. Дружину йому вибирала мати. Проте разом подружжя прожило лише 2 роки – вже у 1885 пара розійшлась, хоч офіційне розлучення відбулось у 1915 – аж через 30 років. Другою дружиною у 1918 році стала Серафима Дмитрівна Бурякова. З нею вчений прожив до кінця свого життя.
У 1928 р. Дмитро Іванович відвідав рідну Сонцівку, подарував місцевій школі свої книжки і дав гроші на ремонт та придбання літератури для шкільної бібліотеки. Директор місцевої школи Григорій Якубович писав славетному землякові, що після його (Яворницького) від'їзду дня не проходило в селі без спогадів про Дмитра Івановича.
Ушанування пам'яті
- Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про увічнення пам'яті академіка Д. І. Яворницького» від 11 жовтня 1940 року його імя було присвоєно Дніпропетровському історичному музею. Але коли в офіційному висновку на книгу «Українська культура» (під ред. К. Гуслистого, С. Маслова, М. Рильського) від 18 серпня 1947 року Яворницький був названий «Буржуазним діячем української культури з націоналістичними, антинауковими поглядами», музей позбавили імені Яворницького. Указом Президії Верховної Ради УРСР музею було повернуто ім'я Д. І. Яворницького у 1961 році.
- 18 липня 1946 р. Дніпропетровський виконком обласної ради депутатів трудящих ухвалив рішення про відкриття будинку-музею академіка Д. Яворницького. Проте відкрили меморіальну кімнату-музей і встановили меморіальну дошку лише під час «відлиги» – 18 липня 1964 року. На початку 1970-х років цей меморіальний музей був закритий і знову відкрився 3 листопада 1988 року. У ньому відтворена меморіальна експозиція та діє виставкова зала, де репрезентовано особисті речі Яворницького, його рукописи, книги, світлини, картини тощо.
- У 1995 р. на могилі Яворницького на площі біля стін історичного музею у Дніпропетровську (Дніпрі) було споруджено пам'ятник народним коштом.
- У 2005 році НБУ випустив пам'ятну монету України, присвячену Яворницькому.
- Також було випущено українську поштову марку та конверт, присвячені письменнику.
- Бронзовий барельєф Дмитру Яворницькому є на будинку, що розташований на площі 80-річчя Дніпропетровщини.
- Пам'ятна табличка Дмитру Яворницькому встановлена на стіні Музею історії запорозького козацтва на острові Хортиця.
- У 2016 р. у Дніпропетровську центральний проспект Карла Маркса був перейменований на проспект Дмитра Яворницького.
- Ім`я Дмитра Яворницького увічнено в топонімах багатьох обласних центрів України: Львова, Острога, Хмельницького, Херсону, Запоріжжя, а також – десятків міст обласного підпорядкування.
- У 1991 р. Національна спілка краєзнавців України заснувала Премію імені Дмитра Яворницького.
- У листопаді 1998 року в селі Борисівка споруджено пам'ятник Дмитрові Яворницькому.
- Щороку в Дніпрі 5 серпня – в день смерті видатного історика й громадського діяча Дмитра Яворницького, на його могилі біля історичного музею відбуваються урочистості. Науковці та представники громадськості кладуть квіти до його пам'ятника.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
