Олександр Барвінський (1847–1926) – видатний український громадсько-політичний діяч з Галичини, історик, педагог, «хресний батько» української граматики.
Основні відомості з біографії Олександра Барвінського
Олександр Барвінський народився 6 червня (за іншими даними – 8-го) 1847 року на Тернопільщині в сім'ї греко-католицького священика Григорія і Домініки Барвінських. Вони мали восьмеро дітей, були інтелегентними, начитаними людьми, спілкувалися виключно українською мовою.
Початкову освіту Олександр здобував у місцевій школі. У 1857 році – вступив до Тернопільської гімназії, де всі предмети викладали німецькою мовою. Коли у 1864 році з’явилася підпільна організація для молоді «Громада», Барвінський одразу увійшов до її складу, склавши присягу: «Нічого і нікого не зраджу та ціле життя буду працювати для свого народу». Відтоді і до останнього подиху Олександр Барвінський був вірний своїй обітниці.
У 1865 році Барвінський став студентом філософського факультету Львівського університету, де вивчав історію та українську мову і літературу. У студентські роки він очолював львівський осередок «Громади», співпрацював з українськими періодичними виданнями «Правда», «Мета», «Русь», «Русалка». У 1869 році, після закінчення навчання в університеті, став вчителювати в Бережанській гімназії і розпочав активну педагогічну, політичну та громадську діяльність.
З 1871 року Барвінський – старший вчитель Тернопільської чоловічої учительської семінарії. У 1878 році він склав докторат у Віденському університеті. У 1888 році – переїхав до Львова і займав посаду професора в державній учительській семінарії міста. У 1889–1918 роках Барвінський став членом Крайової шкільної ради, а в 1891–1896 роках – головою Українського Педагогічного Товариства і заступником голови товариства «Просвіта».
Ще перебуваючи в Бережанах, Барвінський розпочав роботу зі створення українських підручників, видав «Виїмки з українсько-руської літератури», працював над впровадженням фонетичного правопису. У 1886 році розпочав видавати «Руську історичну бібліотеку», 24 томи якої стали першим серійним виданням історичної літератури українською мовою.
З 1891 по 1896 рік Барвінський – заступник голови товариства «Просвіта», один із ініціаторів реорганізації Товариства імені Т. Шевченка в Наукове товариство імені Т. Шевченка. З 1892 по 1897 рік – очолив його. У 1891–1907 роках – увійшов до складу австрійського парламенту, а з 1894 по 1904 р. – був послом Галицького сейму 6, 7 і 8 скликань. У 1896 році він виступив засновником Католицького Руського Народного Союзу, який перетворився на Християнсько-суспільну партію у 1911 році. У 1906 році Барвінський став урядовим радником.
З 9 листопада 1918 р. до 4 січня 1919 року Олександр Барвінський – делегат Української Національної Ради ЗУНР, де очолив Державний Секретаріат освіти і віросповідань Західно-Української Народної Республіки в уряді Костя Левицького. Коли 21 листопада 1918 року українські війська покинули Львів, Барвінський залишився у місті й перебував у ньому до кінця свого життя. Він відмовився прийняти пенсію від польського уряду і до кінця свого життя займав непримиренне відношення до польських окупантів.
Помер Олександр Барвінський 25 грудня 1926 року, на 80-му році життя. Похований на Личаківському кладовищі. Богдан Лепкий у своїй статті, присвяченій Барвінському, зазначив: «Придбавши собі навіть серед ворогів славу чесного, мудрого і розважного чоловіка, він як міг старався щось придбати для здійснення своїх національних ідеалів, для реалізації своєї програми… Він від молодости до нинішнього сивого волоса був українцем – самостійником, народовцем у найкращому значенні цього слова. Багато тертя і каміння стрічав цей невтомний діяч-українець на довгому шляху своєї громадської праці. Але заслуги його на полі української культури величезні і безсумнівні….».
Внесок Олександра Барвінського в історію України
Велика заслуга Олександра Барвінського полягає у заснуванні та активізації роботи «Руського Педагогічного Товариства», яке згодом було перейменоване в «Українське педагогічне товариство» (з 1926 р. – «Рідна школа»). Вперше в історії українського шкільництва у 1884 році воно оприлюднило програму його розбудови, зазначивши, що школа має бути справді народною, доступною для всіх дітей, святинею науки. Викладання в ній повинно вестися рідною мовою, а виховання – бути національним. Крім того, також наголошувалося, що школа покликана формувати чесних членів родини й справжніх громадян держави, вірних синів свого народу й церкви, тому відповідальність за освіту і виховання молоді покладається на сім’ю, громаду, народ, церкву і державу.
У 1886 р. він заснував видавництво «Руської історичної бібліотеки» (вийшло 24 томи), оскільки бачив недостатність україномовної літератури, особливо з історії. Питання розвитку українського шкільництва педагог обстоював, будучи послом парламенту Австрії та Галицького сейму. У численних промовах він поряд із проблемами бюджету, економіки, еміграції часто торкався і шкільних, послідовно дотримуючись поглядів на поступове усамостійнення української нації.
У багатьох публікаціях Барвінський доводив, що від розвитку шкільництва залежить поступ народу, його культурний і економічний розвиток. Він стверджував, що «народні школи є основою матеріального і морального розвитку народу – і які школи, таке буде і покоління, що в них виховується». У промовах в сеймі постійно протестував проти колонізаційної політики в галузі шкільництва, ратував за створення українських гімназій, ремісничих шкіл, домагався вирішення питання щодо викладання у школах рідною мовою, збільшення кількості окружних інспекторів, які досконало володіють нею.
О. Барвінський належав до тих педагогів, які мали великі заслуги у створенні українських підручників для галицького шкільництва, шо було вагомим внеском у теорію і практику українського підручникознавства. У 1870 році вийшла друком його «Руска читанка для высшой гимназіи», він перший виготовив старанно опрацьовані підручники української літератури для середніх шкіл, вперше вживаючи при цьому український фонетичний правопис замість етимологічного. Тому Барвінського по праву називають «хрещеним батьком» української граматики, яку швидко перейняла вся українська преса і видавництва.
Багато зусиль доклав Барвінський, щоб Товариство імені Т. Шевченка набуло статусу Наукового (НТШ). Крім головування, він виконував функції редактора Записок НТШ. З-під пера педагога вийшли дуже важливі для формування національної свідомості народу підручники з історії, в яких правдиво розкривається минувшина України: «Історія України-Руси» (1920), «Коротка історія українського народу» (1926) та інші. У 1894 році Барвінський домігся створення у Львівському університеті кафедри української історії, на яку запросив викладачем Михайла Грушевського.
Український греко-католицький священник, церковний і громадський діяч, історик Ісидор Сохоцький сказав у своєму нарисі про О. Барвінського так: «Барвінський був людиною незвичайно поважною і тактовною, мужем невичерпаної енерґії, непохитної волі, невпинної праці і чистого характеру. Все, що робив, робив з думкою прислужитися своєму народові. Заслуги його для українського народу дуже великі. Мало було в Галичині людей, що залишили б стільки слідів своєї праці на всіх ділянках національного життя, як Барвінський. Він вложив не одну цеголку у фундамент української державности».
Цікаві факти
Олександр Барвінський також публікувався під псевдонімами Австрієць, і А. Подолянин.
Ще студентом він з допомогою товаришів-однодумців з духовної семінарії видав двотомник «Поезії Тараса Шевченка». Це була на той час найповніша збірка творів Кобзаря в Галичині.
У 1867 році, готуючи програму концерту з нагоди 7-мих роковин смерті Шевченка, Барвінський звернувся до Миколи Лисенка з проханням написати музичну композицію до слів «Заповіту». Композитор з ентузіазмом виконав це прохання. Цей концерт дав початок до щорічного святкування у Львові й згодом у всій Галичині дня пам’яті Кобзаря, а М. Лисенко створив близько 100 музичних творів, об'єднаних темою «музика до «Кобзаря».
У серії статей «Про обтяженє молодежи шкільної» (1889) Барвінський наполягав, щоб організація навчання у школі відповідала віковим та індивідуальним можливостям учнів, правилам методики викладання і при цьому не порушувалися санітарно-гігієнічні вимоги; детально аналізував причини й наслідки перевантаження шкільної молоді.
На одному з виступів у Галицькому сеймі Барвінський сказав: «… коли говоримо про збереження і розвиток української нації, про її рівноправність, то не можна тут безоглядно обминути справи української мови. Мова є власне тим сполучником, що з’єднує індивіди у різко визначені народні індивідуальності, кладе основи до її окремішного існування і дає зародок до самостійного питомого життя».
Барвінський приятелював і був близько знайомим з Т. М. Рильським, І. Я. Франком, В. Б. Антоновичем, Ізидором і Григорієм Воробкевичами, Лесею Українкою, П. О. Кулішем, митрополитом Андреєм Шептицьким, графом Потоцьким та іншими відомими громадськими діячами та представниками літератури і мистецтва.
Олександр Барвінський був двічі одружений. Перша дружина – Софія померла, залишивши йому двоє дітей. Другий шлюб із Євгенією приніс ще п’ятеро синів і одну доньку. Діти стали достойними не тільки свого батька, а й України. Найстарший, Богдан, – відомий історик, Роман – інженер і художник, Олександр – знаменитий лікар, Василь – один із найвизначніших українських композиторів, дочка стала відомою громадською діячкою.
Нагороди
Олександр Барвінський – кавалер орденів Залізної корони ІІІ класу та Ювілейної медалі 50-річчя правління Франца Йосифа для цивільних осіб і державних службовців.
Ушанування пам’яті
- Іменем Олександра Барвінського, а також родини Барвінських названо вулиці у багатьох населених пунктах України.
- Пам'ятник О. Барвінському споруджено в Шляхтинцях.
- Чортківське педагогічне училище названо іменем Олександра Барвінського.
- У 1997 році в селі Шляхтинці на будинку школи встановлено пам'ятну таблицю на честь Барвінського, а також – відкрито кімнату-музей родини Барвінських.
- 8 червня 2017 року на державному рівні в Україні відзначалася пам'ятна дата – 170 років з дня народження громадського діяча, педагога, історика Олександра Барвінського.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
