Михайло Остроградський (1801–1862) – видатний український вчений–математик, механік, фізик і педагог.
Основні відомості з біографії Михайла Остроградського
Михайло Васильович Остроградський народився 12 (24) вересня 1801 року в селі Пашенівка Полтавської губернії в родині поміщика із дворянського роду Остроградських.
У дитинстві він був надзвичайно допитливим до природних явищ, хоча особового потягу до навчання не виявляв, мріяв стати військовим.
У 1816 році 15-річний Остроградський отримав свідоцтво про закінчення Полтавської гімназії і намірився зробити військову кар’єру. Коли він з батьком вирушив до Санкт-Петербурга, де Михайло мав вступити у лейб-гвардійці, то дорогою заїхали на гостини – побачитись у Чернігові з впливовим дядьком, відставним полковником – Андрієм Федоровичем Лук’яновичем. І той намовив Михайла Остроградського вступити до Харківського університету. Спочатку юнак був вільним слухачем, а з 1817 року – студентом фізико-математичного факультету, який із відзнакою закінчив у 1820 році. Остроградський на «відмінно» склав кандидатські іспити, але вчений ступінь не отримав, бо частина професури виступила проти, дорікаючи юнакові невідвідуванням лекцій з богослов'я, неприкритим атеїзмом та «вольнодумством».
У 1822 році Михайло Васильович, бажаючи продовжити заняття математикою, виїхав у Париж, де в Сорбонні і Колеж де Франс відвідував лекції знаменитих французьких учених – Лапласа, Фур'є, Ампера, Пуассона і Коші. У 1823 році – був запрошений як професор у колеж Генріха IV, а у 1826 р. домігся перших наукових успіхів – представив Паризькій академії наук працю «Про поширення хвиль у циліндричному басейні». Знаменитий французький математик Коші написав тоді про Остроградського: «Цей російський юнак обдарований великою проникливістю і дуже обізнаний».
Влітку 1828 року Михайло Остроградський повернувся на батьківщину з французьким дипломом та заслуженою репутацією талановитого вченого не екіпажем, як того вимагав статус дворянина, а пішки. Бо біля Франкфурту-на-Майні «простачка-хохла» обікрали. Коли 17 грудня 1828 року за рекомендаціями знаних математиків Е. Д. Колінса, П. М. Фусса та В. К. Вишневського М. Остроградського обрали ад’юнктом (помічник, асистент) Санкт-Петербурзької академії наук, що дозволяло отримати посаду професора у вищих школах, ніхто більше навіть не згадував, що 27-річному математику слід спочатку скласти іспити кандидата наук.
Через два роки Остроградський був обраний екстраординарним академіком Петербурзької академії наук, а трохи пізніше – завдяки видатним науковим заслугам – членом-кореспондентом Паризької академії наук, членом Американської, Римської та ряду інших академій і наукових товариств. Почесним членом Московського університету вчений став у 1844 році.
З 1831 по 1862 рік Михайло Остроградський очолював кафедру прикладної механіки в Інституті Корпусу інженерів шляхів сполучення. 16 січня 1836 року, будучи ординарним професором математики в Головному педагогічному інституті, наданий до статських радників з подачі міністра народної освіти С. Уварова. Вступив на службу 17 (29) грудня 1838 року; викладав у Головному Інженерному училищі Російської імперії. З 12 (24) квітня 1849 року Остроградський – таємний радник 3-го рангу. (3-й ранг у Табелі про ранги відповідає в цивільній області статусу сенатора, міністра, губернатора).
Ставши знаменитістю світового класу, Остроградський розгорнув у Петербурзі велику педагогічну та громадську діяльність. Він був професором низки навчальних закладів: університетів, вищих училищ, працював як головний спостерігач за викладанням математики у військових школах.
Влітку 1861-го р. на спині у Михайла Васильовича виник нарив, який перетворився на незагоювану рану – злоякісну пухлину. У Полтаві, дорогою із рідного Пашенного до Харкова, куди вчений прямував на лікування, Остроградський помер від паралічу легенів. Це сталося 20 грудня 1861 року (1 січня 1862 року). Поховали вченого у фамільному дворянському склепі на малій батьківщині – у селі Пашенівка.
Внесок Михайла Остроградського в історію науки
Основні наукові роботи Остроградського належать до прикладних аспектів математичного аналізу, механіки, теорії магнетизму, теорії ймовірностей. Він зробив також вагомий внесок у алгебру і теорію чисел. Окрім наукових досліджень, Остроградський написав низку чудових підручників з вищої та елементарної математики. Наприклад, «Програма та конспект тригонометрії», «Керівництво початкової геометрії» та інші. У систематичному та зібраному вигляді загальні педагогічні погляди вченого були викладені у творі «Роздуми про викладання».
Праці Остроградського стали підґрунтям, на якому будувалася та розвивалася школа механіки. За життя він опублікував понад 100 наукових робіт, а математики давно оперують термінами: «рівняння Остроградського», «метод Остроградського», «формула Остроградського-Ґаусса», «принцип Остроградського-Гамільтона». В усіх його працях головна увага концентрувалася не на вирішенні окремих задач, а на встановленні узагальнених теорій. Критерієм цінності наукової роботи Остроградський завжди вважав практику. Небагато можна назвати видатних математиків світу, чиї теорії так широко використовувалися б на практиці, як ідеї Остроградського. Він досяг вершин математичної думки і ще за життя, – що в історії буває надзвичайно рідко, сучасники визнали його генієм.
У 2001 році ЮНЕСКО внесла ім'я Михайла Остроградського до переліку імен видатних математиків світу.
Цікаві факти
Переказують, що інтерес до арифметики прокинувся в майбутнього вченого світового рівня із самого малку. Користуючись мотузкою та тягарем, він обчислював різні предмети: пари возів, висоту паркану, кількість дерев, довжину та ширину ярів, глибину криниць, розміри крил у вітряків. Особливо цікавили Михася всілякі механізми, як-то водяний млин, тоді як ігри та звичайні дитячі забави його не цікавили.
У пансіоні при Полтавській губернській гімназії, де з 1809 року почав навчатися юний Остроградський, наглядачем служив відставний драгунський штабс-капітан, відомий український письменник – Іван Петрович Котляревський, автор знаменитої бурлескної «Єнеїди, на Малоросійській мову перелицированной». Саме він одним із перших звернув увагу на математичні здібності хлопця.
Існують відомості, що М. Остроградський якийсь час був учителем дітей імператора Миколи I.
Вчений втратив праве око через необережно запалений сірник.
Живучи у Петербурзі, Остроградський ніколи не забував рідної мови. На своїх лекціях дуже часто вживав українські вислови, і взагалі, до 1828 року – погано володів російською, розмовляючи або українською, або французькою. Товаришував із Тарасом Шевченком, Семеном Гулаком-Артемовським, родинами Лисенків і Старицьких. Він любив приїздити до рідного села, відпустку зазвичай проводив у своєму маєтку, де влаштовував для місцевих селян бенкети.
За свідченням родичів Остроградський виконав свою першу наукову роботу про поширення хвиль на поверхні рідини, перебуваючи у борговій в'язниці і спостерігаючи у вікно за рухом хвиль на річці Сена. Вона стала значним внеском в гідродинаміку, а видатний математик Огюст Коші, прочитавши її, сплатив борг Остроградського.
Як не дивно, Остроградський давав негативний відгук новаторським роботам М. І. Лобачевського – творця неевклідової геометрії й діяча університетської освіти та народної просвіти.
Він був першовідкривачем від Бога. Розказували, що одного разу просто у середмісті Санкт-Петербурга Михайла Васильовича осінило. Не маючи під руками паперу, він кинувся записувати математичні розрахунки просто на шкіряному задку якоїсь панської коляски. Коли ж дрожки рушили Невським проспектом, а візник ще й уперіщив коней батогом, великий геометр побіг за повозкою, волаючи: «Стій, падлюко! Куди повіз мої формули?»!
В останні роки життя Остроградський казав про себе, що замолоду був «… повним матеріалістом та атеїстом, визнавав лише те, що міг відчувати, виміряти і зважити», всерйоз захопився спіритизмом. Він висловлювався про потойбіччя з впевненістю, але при цьому не поділяв жодного зі спіритичних навчань, визнаючи з них лише факт існування духовного світу та можливість отримання інформації звідти.
Звання та нагороди
Михайло Остроградський був академіком Російської академії наук, Туринської академії наук, Римської академії наук, Американської академії мистецтв та наук, членом-кореспондентом Паризької академії наук, почесним доктором Київського, Харківського, Московського та багатьох інших університетів.
Він був нагороджений багатьма російськими орденами, серед них:
Орден Св. Володимира 3-го ступеня;
Орден Св. Станіслава 1-го ступеня;
Орден Св. Анни 1-го ступеня.
Ушанування пам'яті
- Іменем Михайла Остроградського названа гора на Шпіцбергені.
- Полтавському обласному інституту післядипломної педагогічної освіти в 1998 році присвоєно ім'я М. Остроградського.
- Кременчуцький національний університет з 2007 року названий іменем М. Остроградського.
- У 1983 році Хорішківській загальноосвітній школі Козельщинського району Полтавської області присвоєно ім'я Михайла Остроградського.
- Вулиця Остроградського є у Полтаві, Світловодську, Львові.
- У 2001 році Національний банк України на честь 200-річчя від дня народження М. В. Остроградського випустив у серії «Видатні особистості України» ювілейну монету «Михайло Остроградський».
- НАН України за видатні наукові роботи в галузі математики та математичних проблем механіки встановив премію імені М. В. Остроградського.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
