Устим Кармелюк (1787–1835) – український ватажок селянського руху на Поділлі у 1813–1835 рр., народний месник.
Основні відомості з біографії Устима Кармелюка (Кармелюка)
Кріпосний селянин Устим Кармелюк народився 27 лютого (10 березня) 1787 року в селі Головчинці Летичівського повіту Подільського воєводства (нині – Жмеринський район Вінницької області України).
Був хрещений з ім'ям Савастіян у Свято-Покровській (Покрови Пресвятої Богородиці) церкві села Головчинці. У віці 17 років його забрали до двору пана Пігловського, де він прослужив з 1806 по 1811 рр.
Устим був роботящим хлопцем, але відзначався непокірним характером, за що неодноразово був битий батогами. У 1811 році на нього пала підозра у крадіжці і його ув'язнили. Поміщик записав Устима до рекрутів, щоб позбутися норовистого юнака. Військова служба тоді тривала 25 років, і щоб не йти до армії, Кармелюк здійснив свою першу втечу. Згодом з'явився в селі без двох передніх нижніх зубів, які вибив сам, сподіваючись таким чином уникнути рекрутства.
У 1812 р. Кармелюка «забрили», і він став рекрутом царської армії. Служив у Харківському драгунському полку.
У 1813 році Кармелюк дезертирував із полку і переховувався у лісах разом із двоюрідним братом Микитою Удодовим, який теж уникав рекрутства, та дезертиром Данилою Хроном. У березні того ж року Устим Кармелюк з побратимами здійснив напад на багатіїв Федора Шевчука та Івана Сала (той помер за кілька днів після тортур) села Дубове. У червні – спалив винокурню поміщика Пігловського і прилюдно побив його батогами. Незабаром їх спіймали. Комісія військового суду покарала їх 500 ударами шпіцрутенів та знову відправила служити до Криму. На шляху до батальйону Кармелюк та Хрон втекли.
Навесні 1814 р. Кармелюка з побратимом Данилою Хроном схопили в лісі, де вони переховувалися і ув'язнили. Але ненадовго, вони знову втекли з під варти.
У 1814–1817 рр. ватага Кармелюка діяла у Летичівському, Літинському та Ольгопольському повітах Подільської губернії. У січні 1817 року він був схоплений та доставлений до Кам'янця-Подільського. У вересні 1818 р. – був засуджений військовим судом до смертної кари. Але Подільський військовий губернатор Бахметьєв замінив страту на покарання 25 ударами батога, тавруванням і засланням до Іркутської губернії на каторгу. У грудні Кармелюку вдалося втекти з В'ятської пересильної в'язниці. Повернувшись на Поділля навесні 1819 року, продовжив свою діяльність.
У 1821 році – здійснив напад на економію поміщиці Поплінської. У лютому 1822 р. жертвою його ватаги став заможний хуторянин Павло Опаловський. Його піддали тортурам і взяли 2 тисяч золотих й четвірку коней. Через декілька днів Опаловський помер від ран.
Восени 1822 року Устим Кармалюк, маючи намір жити спокійним сімейним життям, хотів переселитися до Чорноморських степів, проте дружина Марія була проти їхнього виїзду з рідного села. Кармелюка схопили у селі Галузини. Закутого в кайдани доставили до Літина. Під час слідства він видавав себе за австро-угорського солдата-дезертира, але на очній ставці з дружиною та синами діти кинулися до нього й почали цілувати, повторюючи, що він є їхнім батьком.
У квітні 1823 р. на Кам`янецькому майдані Кармелюк був «наказан 101-м ударом кнута, ему вновь выжгли клеймо на лбу и сослали в вечную каторгу в Сибир». Дружина Кармелюка «наказана розгами на площади в городе Литине и четыренедельным арестом» за переховування чоловіка.
У березні 1825 р. втік з Тобольської каторги, восени 1826 р.– повернувся на рідне Поділля і поновив напади на корчмарів та багатіїв. Територія дій Кармелюка та його спільників розширилася аж до Балтського повіту Подільської губернії та Бессарабської області на півдні та – до Волинської губернії та Києва на півночі. Дослідники вважають, що це було пов'язано з торгівлею краденими кіньми.
Вважається, що на якийсь час Кармелюк відійшов від кримінальщини і батрачив на якомусь хуторі. Там його знайшов давній соратник – дезертир П. Копчук і вмовив знову прийняти отаманство. О 4 годині ночі 10 (22) жовтня 1835 року Кармелюк був вбитий пострілом у голову із засідки 18-річним шляхтичем Ф. Рутковським у селі Коричинці Шляхові Летичівського повіту (нині – Хмельницький район Хмельницької області). За переказами Кармелюка вбили не кулею, а срібним «замовним» ґудзиком, бо тільки так можна було позбавити життя «чаклуна», яким вважали Кармелюка в народі. Ф. Рудковський за це вбивство удостоївся особистої зустрічі з російським царем Миколою I у Санкт-Петербурзі, був нагороджений діамантовим перстнем та отримав довічне звільнення від сплати податків.
З метою залякування непокірних селян тіло Кармелюка три дні возили містами та селами. Поховали його за межами цвинтаря у місті Летичеві без християнського обряду. Місце поховання залишається невідомим.
Устим Кармелюк увійшов до українського фольклору як народний месник, що безстрашно боронив бідних, знедолених та скривджених, через що до його образу прив'язалися епітети «український Робін Гуд» та «останній гайдамака».
Постать Устима Кармалюка в історії України
Постать Устима Кармелюка – харизматична і суперечлива. У березні 2012 р. Кам'янець-Подільський історичний музей-заповідник спільно з національним університетом і міською організацією Національної спілки краєзнавців України організував «круглий стіл», учасники якого дискутували з питання: Устим Кармелюк – український національний герой, керівник селянського повстанського руху на Поділлі у 1813–1835 роках проти національного і соціального гніту чи злодій, розбійник, або, кажучи сучасною мовою, рекетир?
Доктор історичних наук Лев Баженов зазначив, що Кармелюка не потрібно ідеалізувати, але й не потрібно забувати, що саме він став виразником селянських сподівань на краще життя.
Науковець, дослідник життя та діяльності Устима Кармелюка – Валерій Дячок у своїй доповіді посилався на матеріали сорока томів кримінальних справ, пов'язаних з ім'ям Устима Кармелюка, що зберігаються в Хмельницькому обласному державному архіві. Жодна зі сторінок цих справ не містить відомостей про героїчні вчинки ватажка повсталих селян, або навіть натяків про його допомогу бідним. Натомість є численні описи жорстоких знущань над простими селянами, вбивства та грабежі тих, хто не зміг захиститися. Таким постає Кармелюк для тих, хто читає сторінки документів, яким уже дві сотні років.
За словами Валерія Дячка, героїзація Устима Карманюка припадає на середину ХІХ століття. Його героїчний образ влаштовував усіх. Особливо російську царську владу, яка подавала його як борця проти римо-католицької церкви і польського панства. Це підхопила тодішня інтелігенція, вимальовуючи романтичний образ народного месника в художніх творах – для творчості потрібен був герой.
Але опрацьовані Валерієм Дячком матеріали кримінальних справ свідчать про те, що під час нападів, коли Устим заходив до селянських помешкань, він завжди казав: «Я разбойнік Карманюк». Усього за 1813–1822 роки його жертвами були переважно селяни (24 документально доведені випадки: 15 крадіжок, дев'ять розбійних нападів, підпал, вбивство), євреї-орендарі та корчмарі. Шляхтичі постраждали лише від одного нападу та двох підпалів. Усього зафіксовано 35 злочинних дій. Безпосередню участь у них брали 13 осіб, напади зазвичай здійснювали три-чотири особи». Більше того, науковець доводить, що спійманням Кармелюка займалися в основному прості селяни: «У червні 1813 року Устима Кармелюка, а пізніше і його найближчого товариша Данила Хрона, впіймали, причому, підкреслю, що знову не каральними органами, а громадами селян з Головчинець та Дубової».
Учасники дискусії згадували про можливість подтасовок документів та свідчень каральними органами влади і про те, що український народ – не мазохіст, щоб робити героєм розбійника. Більшість закликала «вірити народним легендам та переказам».
Проте під впливом досліджень Валерія Дячка та інших науковців, Інститут історії України Національної академії наук України в 2006 році видав двотомник «Історія українського селянства», де подається як традиційний погляд на Кармелюка, так і альтернативна точка зору, з посиланням на їхні роботи та відповідну аргументацію. Наразі існують дві паралельні версії. У підручниках постать Устима Кармелюка подається вже дещо обережніше, майже відсутні застарілі твердження про 20 тисяч повсталих селян під проводом Устима Кармелюка, понад 1000 нападів на поміщиків тощо. Утім, повна дегероїзація Кармелюка не відбувається.
Цікаві факти
У давнину таких харизматичних людей, як Кармалюк, називали характерниками, чародіями.
Справжнє родинне прізвище Устима – Паламарчук. Його дід отримав прізвисько Карман, бо він був заможною людиною і скнарою. То і його дітей стали прозивати Карманюками. Зокрема, батько Устима записаний в метричній книзі як «Яким, Кармана старого син».
З’ясувати точну дату народження Кармелюка неможливо. Можна лише припустити, що між датою його народження та хрещення могло пройти декілька днів. Устим був п’ятою дитиною в родині. Припущення, що він є незаконно народженим сином поміщика, не відповідає дійсності. Це один з міфів, який часто прилипає до історичних постатей, коли бракує об’єктивної інформації.
Рід батька і діда Устима Кармелюка бідним не був. Це була родина середнього статку. Сучасний український історик Володимир Любченко, дослідивши інвентарні книги села Головчинці, з’ясував, що родина Карманюків мала двоє коней, кілька голів худоби, овець, свиней.
Те, що Кармелюк володів грамотою, – не відповідає дійсності. Адже він сам неодноразово зазначав, що неписьменний. Разом із тим Устим добре розумів російську, польську мови та їдиш, оскільки це були мови спілкування представників національних меншин, які проживали на Поділлі.
Валерій Дячок стверджує: «як свідчать архівні документи, у солдати Кармелюка віддали за крадіжку кількох пудів воску з сільської каплиці. Тобто, за кримінальний злочин та ще й з культової споруди».
У Кармалюка було п’ятеро дітей – четверо синів і одна дочка. Одружений був двічі. Перша дружина – Євдокія, померла, залишивши хлопчика Івана і дівчинку Настю. Друга дружина – відома як Марія Щерба, народила Кармелюку трьох синів: Остапа, Івана і Тараса.
Устима Кармелюка 7 разів ловили, засуджували до різних термінів каторги, і кожного разу він тікав, повертаючись в рідні місця і беручись за старе. Час, коли Кармелюк був на волі, складає сім з половиною років з 23, решту часу він перебував або під арештом в тюрмах, або на каторзі, або по дорозі з неї, здійснивши втечу. До 20-х років ХІХ століття, після другого заслання в Сибір, коли Кармалюк втік та повернувся до «своїх місць», він вже мав великий авторитет. Побратими називали свого ватажка Батюшкою, Головатим.
Одна із найзнаменитіших задокументованих втеч Кармелюка із в'язниці відбулася восени 1825 року. Під час нічної бурі він виламав грати, зібрав сорочки всіх співкамерників і зв'язав їх у довгий канат. До кінця каната прив'язав камінь і перекинув через тюремний частокіл. За допомогою цього підвісного мосту прямо з вікна за огорожу один за одним втекли всі каторжники – на ранок камера була порожня.
Устиму Кармелюку іноді приписують авторство низки українських народних пісень, зокрема пісню «За Сибіром сонце сходить», яку насправді написав Хома Падура.
На знаменитому портреті Кармелюка роботи пензля Василя Тропініна зображено не Устима, а невідомого подільського селянина.
Ушанування пам'яті
- Під час Перших визвольних змагань у 1920 році Армія УНР мала бронепоїзд «Кармелюк».
- На честь Устима Кармелюка село Фернатія у Балтському районі Одеської області в 1946 році було переіменоване в село Кармелюківка, а село Головчинці у Жмеринському районі Вінницької області в 1955 році стало називатися Кармалюкове.
- У багатьох містах України є вулиці, названі на честь Устима Кармелюка: у Києві, Бердянську, Броварах, Вінниці, Волочиську, Дрогобичі, Житомирі, Жмеринці, Золочеві, Івано-Франківську, Ковелі, Краматорську, Кривому Розі, Луганську, Полтаві, Смілі, Стрию, Сумах, Тернополі, Ужгороді, Хмельницькому, Чернівцях.
- У 1974 р. в Летичеві було встановлено 5-метровий пам'ятник Устиму Кармелюку.
- Меморіальні дошки встановлені на вежі № 11 (Папська вежа, вежа Кармелюка) Кам'янець-Подільської фортеці та тюремному замку міста Ніжина (нині – наркологічний диспансер та станція швидкої допомоги).
- У селі Літин Вінницької області працює краєзнавчий музей імені Устима Кармелюка.
- Зберігаються Кармалюкова гора з печерою Кармалюка біля села Загнітків Подільського району Одеської області та Грот Кармелюка у селі Валя-Адинке (Придністров'я). Існує також вежа, яку в народі прозвали Кармелюковою. Вона знаходиться на південно-східному кутку Кам’янець-Подільської фортеці, над скелею, де у 1818–1823 роках народний месник перебував в ув’язненні.
- У 1986 році було випущено поштовий художній маркований конверт та спецштемпель, присвячені У. Я. Кармелюку.
Феномен народного месника – Кармелюка, відобразили у своїх творах:
- Михайло Старицький – роман «Розбійник Кармелюк» (1908).
- Дмитро Тягнигор – драма «Кармелюк» (1920).
- Людмила Старицька-Черняхівська – п'єса «Розбійник Кармелюк» (1926).
- Степан Васильченко – п'єса «Кармелюк» (1927).
- Марко Вовчок – історична повість для дітей «Кармелюк» (1865).
- Олександр Гіжа – «Облога Кармелюка» (1990).
- Володимир Гжицький – роман «Кармелюк» (1971).
- Володимир Канівець – «Кармелюк» (серія «Життя чудових людей» (1965).
- Василь Кучер – повість «Устим Кармелюк» (1940); роман «Устим Кармелюк» (1954).
Усні народні легенди про народного героя збирали Микола Костомаров та Тарас Шевченко, який називав його «славним лицарем».
Образ Устима Кармалюка відображено в 3 операх «Кармалюк» композиторів Володимира Йоріша, Валентина Костенка та Кирила Стеценка.
Про Устима Кармалюка знято 2 художні фільми та 3 телесеріали.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
