В’ячеслав Чорновіл (1937–1999) – державний, громадський і політичний діяч, журналіст, один із лідерів українського правозахисного та дисидентського руху, один із засновників та лідерів Народного руху України, народний депутат України І–ІІІ скликань, Герой України.
Основні відомості з біографії В'ячеслава Чорновола
В’ячеслав Чорновіл народився 24 грудня 1937 року на Черкащині в сім’ї вчителів. Його батько походив з давнього козацького роду, а мати належала до роду меценатів Терещенків.
У 1946 році разом із родиною переїхав до села Ольховець і пішов до школи одразу до другого класу – він навчився читати у чотири роки, а у школі найбільше любив математику та філологію, мав хист до написання творів.
Закінчив школу у 1955 році з золотою медаллю та вступив на філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. На другому курсі – перейшов на факультет журналістики, був комсоргом.
У 1958 році Черноволу загрожувало виключення з університету у зв'язку з його політичними поглядами, і він був змушений виїхати на рік до м. Жданів (нині – м. Маріуполь) на будівництво домни. Вже тоді він став публікуватися у різних газетах. У 1960 році В'ячеслав Чорновіл закінчив з відзнакою університет і захистив дипломну роботу «Публіцистика Бориса Грінченка». З липня 1960 по травень 1963 року – працював на Львівській телевізійній студії, спочатку редактором, а потім – старшим редактором випусків для молоді. З травня 1963 по вересень 1964 рр. – жив у Вишгороді, працюючи на будівництві Київської ГЕС.
4 вересня 1965 року разом з Василем Стусом та Іваном Дзюбою – виступив на прем'єрі фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків», що відбулася у кінотеатрі «Україна», з протестом проти арешту української антирадянської інтелігенції – «шістдесятників». За це Чорновола було звільнено з «Молодої гвардії» і він влаштувався літературним працівником в газету «Друг читача».
Вперше В. Чорновіл був заарештований і засуджений у колонію строгого режиму у листопаді 1967 року. Причиною стала його книга про шістдесятників «Лихо з розуму». Після дострокового звільнення у 1969 р. перебивався випадковими заробітками – працював спостерігачем на метеорологічній станції на Закарпатті, землекопом археологічної експедиції на Одещині, вантажником на залізничній станції у Львові.
З 1970 року В'ячеслав Чорновіл видавав підпільний журнал «Український вісник», за що у 1972 році був засуджений вдруге на шість років ув'язнення в колонії суворого режиму та три роки заслання. Покарання він відбував у Мордовії та Якутії. Вийшов на волю у 1978 році. 22 травня 1979 р. – став членом Української Гельсінської групи.
Втретє Черновола заарештували і заслали на п'ять років до Якутії у травні 1980 року. У 1983 р. його звільнили, але без права виїзду в Україну. Він повернувся тільки 1985 р., після початку Перебудови. У 1988 році Чорновола намагалися позбавити радянського громадянства, проте він закликав усі країни світу не допустити цього. Того ж року Чорновіл разом з іншими дисидентами створив Українську Гельсінську спілку – це була перша спроба політичної опозиції до радянського режиму. А через рік – 8-10 вересня 1989 року за його участю було створено «Народний рух України за Перебудову» (згодом – Народний рух України, НРУ).
30 березня 1990 року В'ячеслава Чорновола було обрано народним депутатом України. Він отримав 68,60 % голосів при 7 претендентах (по одному одномандатному округу). У квітні 1990 року – також був обраний головою Львівської облради.1 грудня 1991 року він посів друге місце на перших виборах президента України, набравши 7 420 727 голосів (23,27 %).
28 лютого – 1 березня 1992 року пройшли «Треті Всеукраїнські Збори НРУ», на яких запобігли розколу партії, який назрівав у зв'язку з протистоянням В'ячеслава Чорновола, з одного боку, та Івана Драча та Михайла Гориня, з іншого. Усіх трьох діячів було обрано співголовами НРУ. Але вже у грудні 1992 р., на Четвертих Всеукраїнських Зборах НРУ, Чорновола було обрано одноосібним головою партії. Невдоволені його політикою вийшли з партії та створили «Всенародний Рух України», політична діяльність якого незабаром зійшла нанівець.
У березні 1994 року В'ячеслава Чорновола вдруге було обрано народним депутатом України (62,52 % голосів, при 15 претендентах). З 1995 року до самої смерті він був членом української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ). На виборах до Верховної ради 29 березня 1998 року – втретє був обраний народним депутатом України.
На Дев'ятих Всеукраїнських Зборах НРУ, що відбулися 12–13 грудня 1998 р., Чорновіл висунув свою кандидатуру на пост президента України. Однак у січні 1999 р. він зняв свою кандидатуру.
28 лютого 1999 року в НРУ відбувся черговий розкол. Заступник В'ячеслава Чорновола Юрій Костенко із групою прихильників намагався прийти до влади. Чорноволу закидали авторитарність, блокування росту молоді, надмірну опозиційність, або навпаки – співпрацю з владою і врешті заявили про недовіру своєму лідеру з доволі нечіткими формулюваннями. Дії Костенка з прихильниками були визнані більшістю руховців незаконними, і В'ячеслав Чорновіл залишився керівником НРУ.
У березні 1999 р. Вячеслав Чорновіл розпочав поїздки регіонами України для повернення повного контролю над партією Народний рух України. І йому це вдалося. 25 березня, повертаючись у Кіровоград із однієї з таких поїздок, Вячеслав Чорновіл загинув. Автомобіль, в якому він їхав, зіштовхнувся з КамАЗом, що перегородив дорогу. Справа загибелі Чорновола багато разів закривалася і знов поновлювалася. За 16 років вона обросла тисячами сторінок, десятками експертиз і смертями свідків.
Що зробив для України В'ячеслав Чорновіл
В'ячеслав Чорновіл був одним з ініціаторів створення та активним членом Народного руху України, його головою з 1992-го р., коли НРУ перетворився на партію. Він всіляко намагався створити умови для самоствердження, самореалізації національного організму, набуття економічної могутності, культурного розвитку, втілення в життя соборницької ідеї, надання Україні суб’єкта міжнародного співтовариства. У 1990-1922 рр. – був головою Львівської обласної ради. Тричі обирався депутатом Верховної Ради України (1990, 1994, 1998).
Коли у 1990 році у парламенті на противагу комуністам утворилася демократична Народна Рада, лідером радикального крила став саме Чорновіл. Перебуваючи у меншості, вони змогли проголосити Декларацію про державний суверенітет, а в серпні 1991-го р. на позачерговій сесії ВР було проголошено Акт Незалежності України.
В'ячеслав Чорновіл балотувався на президентських виборах 1991 року, поступившись лише Леонідові Кравчуку. За нього віддали свої голоси 7 420 727 українців (23,27%). За словами його дружини Атени Пашко, на свій програш він відреагував так: «Програв не я. Програла Україна».
Ставши одним із провідників національно-визвольного руху, Чорновіл був ініціатором та ідейним натхненником створення Української Гельсінської спілки; займався перепохованням Василя Стуса, Юрія Литвина й Олекси Тихого у Києві; був організатором Живого ланцюгу Соборності від Києва до Львова 21 січня 1990 року. Ввечері 24 серпня 1991 року саме Чорновіл запропонував внести до парламентської зали синьо-жовтий прапор, з яким українці стояли на барикадах біля російського Білого дому, а також – підняти національний прапор над куполом парламенту.
1 грудня 1991 р., коли В’ячеслав Максимович балотувався у Президенти України, він не зміг перемогти. За нього віддали свої голоси майже 7,5 мільйонів українців, за Леоніда Кравчука – понад 19,6 мільйонів. Але безперечним тріумфом було те, що того ж дня понад 90% учасників Всеукраїнського референдуму підтримали Акт проголошення незалежності України.
В’ячеслав Чорновіл залишався одним із чільних політиків національно-демократичного спрямування аж до своєї трагічної загибелі 25 березня 1999 року… Це була Людина, яка зробила все, щоб омріяна Незалежність України стала дійсністю.
Цікаві факти
Під час випускного вечора в університеті В'ячеслав Черновіл пішов на Володимирську гірку і дав клятву, що все життя буде боротися за Україну.
Зазвичай, початок дисидентської та правозахисної діяльності В’ячеслава Максимовича пов’язують зі знаменитою акцією у київському кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків», де було виголошено протест проти політичних арештів української інтелігенції. Саме Чорновіл тоді вигукнув: «Хто проти тиранії – встаньте!».
Насправді, ще за місяць до того, 8 серпня 1965 року Чорновіл виступив із гострою антикомуністичною промовою на відкритті пам’ятника Тарасові Шевченку в селі Шешори Косівського району Івано-Франківської області.
Напередодні Олімпійських ігор 1980 р., коли влада, зачищаючи громадський простір від «неблагонадійних елементів», сфабрикувала звинувачення проти В’ячеслава Чорновола в замаху на зґвалтування, він витримав 120-денне голодування на знак протесту. Щоб не помер, його годували насильно. Сестра В'ячеслава Максимовича розповідала: «На якийсь 13-й день примусово закладали руки за спину, вкладали ротодержатель в рот, вставляли шланг зовсім не японський як тепер і пошкодили йому подерли горло. В нього ці постійні фарингіти були. Він так хрипло говорив. Бо їм не потрібно було щоб ці політв'язні там загинули з голоду. Вливали якусь юшку, щоб підтримати людину».
Дисиденти, які добре знали В’ячеслава Максимовича, називали його «зеківський генерал», а слідчі – «невгамовний». За словами соратника Чорновола Ярослава Кендзьора, кадебісти «стогнали, вже боялися запрошувати його. Він знущався над ними. Його інтелект, орієнтація у будь-якій сфері доводили їх до божевілля. Він кепкував, насміхався з них».
Загалом Чорновіл витримав 83 допити, відмовлявся свідчити у справі проти своїх друзів, навіть якщо на той час вони визнавали свою провину і потреби уникати свідчень вже не було. Коли слідчі зацікавились, чому Чорновіл дав таку іронічну назву своїй документальній збірці «Лихо з розуму», він відповів: «Ідея такого заголовку виникла у зв'язку з допитом мене особисто та інших обвинувачених і свідків під час попереднього слідства у 1965-1966 роках. Мені особисто капітан Львіського КДБ Клименко заявив, що я дуже розумний і що мені цей розум трохи збавлять. Від Світличного Івана я чув, що йому відразу після арешту заявили, що в нього засмічений мозок і йому його прочистять». Фактично за цю книгу Чорновола й засудили до трьох років позбавлення волі. Згідно із законом «Про амністію» цей термін скоротили наполовину.
Сам В'ячеслав Максимович розповідав: «Перебираючи в пам’яті тюремні роки, пригадую, як було важко у перші дні після першого арешту. Мене кинули в камеру до смертників. Хотіли відразу зламати. Але мене не можна було зламати, адже я вже тоді написав свої книги «Правосуддя чи рецидив терору» і «Лихо з розуму» – про те, як хтось ламавсь, а хтось вистояв».
На запитання: «Звідки Ви родом?», Чорновіл відповідав: «Я людина всієї України». Він завжди вважав Україну однією цілісною державою. А ще Чорновіл говорив: «Якби мене запитали, чи жалкую я за тим, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив».
Другу (1967 р.) і третю (1972 р.) кримінальні справи проти В’ячеслава Чорновола порушив і вів прокурор Львівської області – Борис Антоненко. Свою посаду він обіймав протягом 20 років. Антоненко написав низку книжок про своє прокурорське минуле, боротьбу зі злочинністю і «українськими буржуазними націоналістами». У 2003 році йому призначили пенсію згідно із Законом України «За заслуги перед Україною». А в 2007 р. йому було присвоєно звання «Почесний працівник прокуратури України».
Маловідомим фактом є те, що Чорновола було обрано гетьманом українського козацтва. Це сталося 21 червня 1991 року на Великій козацькій раді. У наступному році він скликав Переяславську раду та зрікся Переяславської угоди з Росією 1654 року. Ця акція не мала особливого розголосу й практичних наслідків, але водночас вплинула на свідомість людей, для яких Чорновіл був авторитетом.
Похоронна процесія В’ячеслава Чорновола у Києві зібрала, за різними оцінками, 200 тис. осіб і стала однією з наймасовіших акцій часів Незалежності України. Її порівнювали з тим, як українці прощалися із Тарасом Шевченком півтора століття тому. Чорновола поховали на Байковому цвинтарі, де над могилою спершу встановили справжній козацький хрест.
Нагороди та премії
21 серпня 2000 року В'ячеславу Чорноволу присвоєно звання Героя України (посмертно).
У 1997 році – був нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня.
В'ячеслав Чорновіл – лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1996) у галузі журналістики та публіцистики і лауреат Міжнародної журналістської премії імені Ніколаса Томаліна (1975).
В. Чорновіл відзначений Знаком «За заслуги перед кримськотатарським народом» (2017).
Ушанування пам'яті
- На будинку в Києві, де жив Чорновіл, встановлена Пам'ятна дошка. Пам'ятна дошка встановлена також на будинку ЛОДА у Львові, де він працював.
- На початку вересня 1999 року у Каневі було встановлено перший в Україні пам'ятник В'ячеславу Чорноволу.
- У 2000 р. в м. Хмельницькому вул. Індустріальну було перейменовано на вулицю В'ячеслава Чорновола. 24 березня 2001 року на цій вулиці було відкрито пам'ятну дошку Герою України В'ячеславу Чорноволу.
- 24 грудня 2002 року у Києві було відкрито кабінет-музей В'ячеслава Чорновола.
- 28 грудня 2002 року у Львові відкрили пам'ятник В'ячеславу Чорноволу.
- 25 березня 2003 року було закладено традицію проводити «Чорноволовські читання», метою яких є вивчення творчості В'ячеслава Чорновола.
- У 2003 році на честь В'ячеслава Чорновола було випущено пам'ятну монету.
- 23 липня 2005 року розпорядженням Кабінету Міністрів України Львівському державному інституту новітніх технологій та управління присвоєно ім'я Героя України В'ячеслава Чорновола.
- 25 вересня 2005 року в Івано-Франківську відкрито пам'ятник В'ячеславу Чорноволу.
- 1 березня 2006 року у Дніпропетровську один із бульварів міста був перейменований на бульвар В'ячеслава Чорновола.
- З 17 липня по 10 серпня 2006 року пройшов всеукраїнський тур НРУ великими містами країни з метою демонстрації фільму про В'ячеслава Чорновола «Пробудив кам'яну державу». Прем'єра фільму відбулася 21 серпня 2006 року.
- 23 серпня 2006 року в Києві навпроти будівлі, де 1989 року знаходився штаб НРУ, відкрито пам'ятник В'ячеславу Чорноволу.
- 1 грудня 2006 року скверу навпроти київської квартири В'ячеслава Чорновола (вул. Панаса Мирного, 27), в якій він мешкав з 1993 року до дня своєї смерті, було присвоєно його ім'я. Крім того, у сквері було встановлено пам'ятний знак.
- 24 грудня 2006 року в селі Ольховець Звенигородського району Черкаської області в будинку Чорноволів, де з 1946 по 1955 рік жив В'ячеслав Максимович, було відкрито музей. Цей музей став складовою туристичного маршруту «Золота підкова Черкащини». 23 грудня 2007 року на території садиби – відкрито бюст Чорновола.
- 23 серпня 2007 року у Миколаєві відкрито пам'ятник В'ячеславу Чорноволу.
- 21 грудня 2007 року пам'ятник В'ячеславу Чорноволу відкрито у Хмельницькому.
- 30 березня 2008 року в Кіровограді на будівлі на вулиці Луначарського відкрито меморіальну дошку зі словами «У цьому будинку В'ячеслав Чорновіл провів останній день свого життя».
- 24 грудня 2008 року було випущено поштову марку з портретом В'ячеслава Чорновола.
- Іменем В'ячеслава Чорновола названо вулиці у Сумах, Черкасах, Миколаєві, Вірменську, Одесі, Кропівницькому, площа у Херсоні.
- На честь Чорновола названо шість шкіл, два інститути.
- 29 грудня 2020 року президентом Володимиром Зеленським 76-му окремому полку зв'язку радіотехнічного забезпечення Повітряних сил ЗСУ було надано почесне найменування імені В'ячеслава Чорновола.
Другу (1967 р.) і третю (1972 р.) кримінальні справи проти В’ячеслава Чорновола порушив прокурор Львівської області Борис Антоненко (1912–2010 рр.). Свою посаду він обіймав протягом 20 років й написав низку книжок про своє прокурорське минуле, боротьбу зі злочинністю і «українськими буржуазними націоналістами». У 2003-му р. цьому прокурору була призначена пенсія згідно із Законом України «За заслуги перед Україною». У червні 2006 р. Антоненку оголосив подяку генеральний прокурор України – Олександр Медведько. А в 2007-му р. йому було присвоєно звання «Почесний працівник прокуратури України».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
