Михайло Грушевський (1866–1934) – видатний український історик, визначний державний і громадсько-політичний діяч, літературознавець, письменник і публіцист, організатор української науки, голова Центральної Ради Української Народної Республіки.
Основні відомості з біографії Михайла Грушевського
Михайло Грушевський народився 29 вересня 1866 року в містечку Холмі, в родині педагога-славіста.
Його рід походить з давньої, знаної ще з XVII ст., духовної родини на Чигиринщині (колишній район у складі Черкаської області, розташовувався у її південній частині на правому березі Дніпра). Цей рід мав козацькі корені та первісне прізвище – Груша. Дід Грушевського ще за життя був нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом святого рівноапостольського Володимира, – і йому було подаровано дворянство.
Михайло виріс на Кавказі. Виховання, розповіді батька та поодинокі поїздки в Україну ще у ранньому віці виявили зацікавлення та вболівання за долю Батьківщини.
Під час навчання в Тифліській гімназії у 1880-1886 рр. розпочалося свідоме захоплення українською історією та літературою і пошук свого місця у справі служіння Україні. З 1886 року – він продовжував здобувати освіту на історико-філологічному факультеті Київського університету. Грушевському поталанило на справжнього вчителя – відомого історика і професора Володимира Антоновича. Під його керівництвом він підготував свої студентські наукові праці, які не втратили свого значення і сьогодні, захистив магістерську дисертацію.
У 1894 році Михайло Грушевський отримав посаду професора першої на українських землях кафедри історії України у Львівському університеті. Десятилітня доба Грушевського у Львові (1894–1914) – це курси лекцій в університеті, створення власної історичної наукової школи, це напружена праця в Науковому товаристві імені Шевченка (очолював з 1897 по 1913 рр.), яка завдяки організаторському таланту вченого мала статус нетитулованої Української академії наук, це неперевершена видавнича діяльність (лише «Записок Наукового товариства імені Шевченка» за його редакцією вийшло більше 100 томів, а крім того – сотні наукових та науково-популярних видань українською мовою). Він також став одним із засновників Української Національно-Демократичної партії, разом з І.Франком заснував і видавав «Літературно-науковий вістник», а також – був одним з організаторів Української видавничої спілки (1899).
Після революції 1905–1907 років М. Грушевський переніс свою діяльність до Києва, створив Українське наукове товариство (УНТ), увійшов до складу Товариства українських поступовців (1907), яке стало єдиною до 1917 р. українською організацією ліберального спрямування.
Перша світова війна застала Грушевського на літньому відпочинку в Карпатах. Не маючи змоги виїхати до Києва або повернутись до Львова, він поїхав із сім'єю до Відня, потім – до Італії і через Румунію повернувся в Україну. Не знав, що вже з початком війни був виданий секретний наказ: коли б приїхав, обшукати і без огляду на результати трусу вислати у Сибір. Коли в середині листопада 1914 року Грушевський приїхав з сім'єю в Київ, його заарештували. У лютому 1915 р. – призначили висилку етапом в Сибір, але клопотаннями петербурзьких знайомих, яким вдалось «вставити букву М» в слово «Сибір», заслання відбував спочатку у Симбірську, а потім – Казані і Москві.
Після Лютневої революції в Росії у лютому 1917 року український народ отримав можливість здобути власну державність. Цю боротьбу очолила Українська Центральна Рада – єдина парламентська інституція, яка була створена на руїнах самодержавства. Легітимність Української Центральної Ради забезпечив Всеукраїнський національний з'їзд. Таємним голосуванням практично одностайно головою українського парламенту був обраний Михайло Грушевський.
Коли на політичній арені з'явилися Павло Скоропадський, а згодом – Симон Петлюра, Михайло Грушевський відійшов від активної внутрішньої політики. У лютому 1919 р. Грушевський переїхав до Кам’янець-Подільського, а потім – до Станіслава (нині – місто Івано-Франківськ). У березні того ж року емігрував до Праги, потім – до Відня, де продовжував наукову діяльність і використовував усі можливості, щоб привернути увагу світової громадськості до України. Крім того, заснував у Празі Український соціологічний інститут.
У 1924 році заради продовження масштабної наукової праці, завершення «Історії України-Руси», що неможливо було без українських архівів та бібліотек, Михайло Грушевський змушений був піти на компроміс із встановленою в Україні радянською владою і повернутися на Батьківщину. Наукові заслуги історика були поціновані навіть більшовицьким урядом: у 1923 році його було обрано академіком Всеукраїнської академії наук, у 1929 році – Академії наук СРСР. В Україні вчений очолив Історичну секцію ВУАН, навколо якої об'єдналися всі історичні установи, провідні дослідники і талановита молодь.
25 квітня 1929 р. на засіданні загальних зборів АН СРСР Грушевський поставив питання про потребу створення в її складі Інституту української історії. А з осені того ж року розпочався погром історичних установ, створених Грушевським. У листопаді-грудні 1929 р. сесія Ради ВУАН почала ліквідовувати комісії, якими керував Грушевський (остаточно ліквідувала у 1933 році). Колег Грушевського заарештовували та відправляли на заслання, сам вчений з березня 1931 року змушений був постійно жити у Москві. Цей крок не врятував його від репресій – 23 березня 1931-го вченого заарештували як керівника вигаданого чекістами «Українського націоналістичного центру». Згодом справу закрили, але пильного стеження за вченим не полишали.
Помер Михайло Грушевський 24 листопада 1934 року у російському курортному Кисловодську від сепсису через три дні після операції з видалення фурункула. Похований на Байковому кладовищі.
Що зробив для України Михайло Грушевський
Михайло Грушевський – це вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, універсальністю. Він увійшов в історію як полум'яний патріот українського народу, борець за відновлення української державності, творець української наукової історіографії, автор схеми українського історичного процесу від найдавніших часів до 1925 р. включно, Ця схема була покладена ним в основу монументальної 10-ти томної «Історії України-Руси», яку Михайло Сергійович писав із перервами протягом 38 років (1895–1933). Його по праву називають «батьком української історичної науки».
Він був лідером, головним конструктором політики Української ЦентральноЇ Ради, мав великий вплив на її рішення про державні атрибути, був ініціатором та співавтором найголовніших документів. Незаперечною заслугою Грушевського стало те, що Центральна Рада за рік пройшла шлях від обережних гасел за автономію України до проголошення суверенної, ні від кого незалежної Української Народної Республіки в січні 1918 р. та прийняття Конституції – у квітні 1918 року.
Очоливши Центральну Раду, Грушевський був глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципах демократії і закону. Своєю працею він закладав міцні підвалини української державності. Пам’ять про нього вічна, наукові праці – невичерпне джерело мудрості, бо вони містять найголовніші, найвагоміші елементи платформи українського національно-визвольного руху, національного державотворення, національного відродження в цілому.
Цікаві факти
Батько Михайла Грушевського – Сергій Федорович – був знаний як автор одного з кращих підручників з церковнослов’янської мови для шкіл. Книга витримала понад 30 перевидань. Це дало змогу набути родині чималий капітал і жити безбідно ще багато років.
На третьому курсі Грушевський написав свою першу наукову роботу – «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», за яку він отримав у 1890 році золоту медаль.
У 1896 році, коли Грушевському було вже 30 років, він одружився з Марією Вояковською, яка працювала вчителькою. Згодом у них народилася донька Катерина. Коли Грушевського відправили в заслання до Симбірська, то Марія разом із 14-річною донькою поїхали за ним. Через 4 роки після смерті батька доньку Грушевського заарештували і засудили за «сприяння антирадянській діяльності української націоналістичної організації з метою встановлення фашистської диктатури». За документами КДБ Катерина померла 30 березня 1943 року в Темниковському виправно-трудовому таборі (Темлагі), створеному у 1931 році у західній частині Мордовської АРСР.
За власні кошти М. С. Грушевський відкрив приватну семінарію для вчителів у місті Коломия.
Під час наступу більшовиків на Київ фамільний маєток Грушевських на вулиці Паньківській, 9 було знищено – його розстріляли запальними снарядами. Очільник цієї операції Михайло Муравйов згадував, що будинок палав протягом трьох днів. Солдати під керівництвом Андрія Полупанова знищили все: майно Грушевських, рукописи і деякі праці Михайла та його батька, велику бібліотеку тощо.
Михайло Грушевський ніколи не був Президентом України. Він очолював Центральну Раду, яка фактично виконувала функції уряду. Таким чином, його можна називати головою парламенту, але аж ніяк не президентом. 20 березня, коли вчений перебував на засланні у Москві, його заочно, тобто без відома самого Грушевського, й одноголосно обрали головою Центральної Ради. Історик Дмитро Дорошенко потім згадував: «Ніхто в даний момент не підходив більше для ролі національного вождя, як Грушевський, ніхто навіть і рівнятися не міг із ним щодо загально признаного авторитету й тої поваги, якою оточувало його все українське громадянство».
Попри свій авторитет та високі посади, Михайло Грушевський був напрочуд ввічливим. Особливо це проявлялося у його викладацькій діяльності. До всіх студентів він звертався винятково «пане-товаришу» та на «ви». Він часто запрошував студентів до своєї оселі, де мав чудову бібліотеку, і ніколи не шкодував свого дорогоцінного часу на балачки з «недопеченими вченими».
У ніч на 30 квітня 1918 року, уже після приходу до влади Гетьмана Павла Скоропадського, було зроблено спробу вбити вченого. Ввечері він разом з дружиною та донькою вийшов з будівлі Української Центральної Ради і сів в автомобіль. Раптом до нього підбіг чоловік у військовій формі і багнетом спробував заколоти уже відставного очільника держави. Утім, промахнувся, порізав пальто і поранив Марію Сильвестрівну. За переказами, нападник був у формі січових стрільців – саме їхній підрозділ ніс охорону будівлі парламенту. Інші стверджували, що спробу вбивства зробив російський офіцер. Зловмисника відразу ж затримали. А на початку липня український громадський діяч, націоналіст, меценат української культури, видавець і публіцист Євген Чикаленко занотував у своєму щоденнику: «застрелили того офіцера, який ранив штиком Грушевського, очевидно, боячись, що він одкриє якусь тайну».
Грушевський є рекордсменом серед істориків України за кількістю написаних праць. Він мав надзвичайну працездатність, спав 4 години на добу, увесь свій час присвячував роботі. Його бібліографія сягає майже 2 000 позицій. Серед найвідоміших робіт: «Історія України-Руси» та «Нарис історії українського народу». Повне зібрання його творів – не тільки історичних, але й суспільно-політичних, спогади та рецензії – нараховує 50 томів. Починав же Михайло Грушевський свій творчий шлях як письменник. Ще за життя Михайла Грушевського в Радянській Україні уся його художня проза і його драматичні два твори були зібрані докупи в книжці «Під зорями» (1928), яку критика відзначила як дуже визначне явище. Однак чимало літературних текстів дотепер не друкувалися. Значний їх масив уперше було надруковано у виданні «Михайло Грушевський: Із літературної спадщини» – Нью-Йорк – Київ. – 2000.
Іван Франко так говорив про Михайла Грушевського: «Чоловік широкої освіти, незломної волі і невичерпаної енергії… Ті мало не 70 томів наукових і літературних публікацій, виданих під його редакцією, за його ініціятивою і при його діяльній помочи, то далеко не вся, то може лиш половина його праці».
У Головному управлінні держбезпеки НКВД справа Грушевського носила кодову назву «Старец».
Грушевський неодноразово говорив: «Не треба підганяти нашого життя до котрого-небудь західноєвропейського взірця, хоч би й німецького. Визволення від примусової залежності від московського життя не повинно бути заміною однієї залежності другою, хоч би добровільною. Українське життя повинно емансипуватися взагалі… Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна».
Ушанування пам'яті
- Кабінет Міністрів України 22 лютого 2006 року заснував академічну стипендію імені М. С. Грушевського для студентів та аспірантів вищих навчальних закладів, що призначається студентам та аспірантам державних вищих навчальних закладів денної форми навчання, які найбільше відзначилися в навчальній та науковій роботі, починаючи з другого курсу.
- Пам'ятники Михайлові Грушевському було споруджено у Києві, Луцьку, Барі і Козятині Вінницької області, Долині Івано-Франківської області, Червонограді Львівської області та у Львові. Меморіальні дошки відкриті у Відні, Празі, Варшаві, Холмі, Тбілісі, Мукачевому, Києві, Ужгороді, Хмельницькому.
- 21 вересня 2016 року в Холмі на його честь урочисто освятили хрест, розташований поруч із холмською кафедральною православною церквою святого Івана Богослова, у якій був охрещений Михайло.
- Іменем Михайла Грушевського названо багато вулиць, проспектів та площ в Україні, зокрема в Києві, в Кам'янці-Подільському та Луцьку, у Чернігові, Броварах, Дніпрі, Житомирі, Запоріжжі, Кременчуці, Полтаві, Черкасах. У місті Херсоні є сквер Михайла Грушевського.
- Ім'я Грушевського також присвоєно Барському гуманітарно-педагогічному коледжу. До 130-річчя Грушевського перевидано монографію «Барське староство», яка була його магістерською дисертацією.
- На 140-річчя Грушевського в селі Сестринівка (Козятинський район, Вінницька область) на матеріалах шкільного музею споруджено і відкрито музей Михайла Грушевського. Первинна споруда – хата діда, пам'ятка історії, не збереглася.
- У часи Незалежності – відкрито музеї Грушевського у Львові, в Івано-Франківській області, у Києві.
- Портрет Михайла Грушевського зображено на банкноті номіналом 50 гривень та на пам'ятних монетах 1996, 2006 та 2016 років.
- 22 грудня 2021 року Національний банк України випустив пам'ятну банкноту номіналом 500 гривень зразка 2019 року до 30-річчя незалежності України. Основне зображення лицьового боку – портрет Михайла Грушевського.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
