Микола Лисенко (1842–1912) – видатний український композитор, піаніст, диригент, педагог і музичний етнограф, його ще називають «батьком української національної музики».
Основні відомості з творчої біографії Миколи Лисенка
Микола Лисенко народився 10 (22) березня 1842 року у селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії (нині – Глобинський район) в родині дворянина, полковника. Батько був високоосвіченою людиною, удома розмовляв українською. Мати походила з полтавського поміщицького роду Луценків та з козацького роду Булюбашів. Освіту вона здобула у Петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат, розмовляла майже винятково французькою і примушувала до цього всіх членів родини.
Домашнім навчанням Миколи займалися мати – вчила сина французької мови, вишуканих манер і танців. Відомий поет А. Фет – товариш батька по військовій службі – навчав російської мови. У 1855 році Микола Лисенко став учнем у 2-й Харківській гімназії. Одночасно приватно займався музикою і поступово став відомим у Харкові піаністом.
У 1859 році, після закінчення гімназії, вступив на природничий факультет Харківського університету. Коли ж родина у 1860 році через матеріальні труднощі переїхала до Києва, Микола перевівся до Київського університету на фізико-математичний факультет «по разряду естественных наук». У 1864 році закінчив його з відзнакою. У травні 1865 року захистив дисертацію на тему «Розмноження нитчастих водоростей» й одержав ступінь кандидата природничих наук.
Ще будучи студентом, став активним членом «Київської Громади», працював у кількох гуртках, пов’язаних з етнографічною діяльністю, викладанням у недільних школах, заснував і керував студентським хором, організовував концерти. Українська народна музика стала його пристрастю, і він розпочав етнографічну працю зі збирання та вивчення української народної пісні, яку продовжував все своє життя.
З 1865 по 1867 рік М. Лисенко працював у Таращі на посаді мирового посередника. Згодом – вирішив отримати вищу музичну освіту. У вересні 1867 року – вступив до Лейпцизької консерваторії, яка вважалася однією з кращих в Європі. Відомо, що він пройшов 4-річний курс навчання усього за два роки. Водночас написав свої перші твори на вірші Тараса Шевченка: «Заповіт», «Ой одна я, одна», «Туман, туман долиною», кілька інструментальних творів, видав свою першу збірку українських народних пісень для голосу й фортепіано. У 1869 році, повернувшись до Києва, займався творчою, викладацькою та громадською діяльністю.
У 1872 році музично-драматичний гурток, керований Миколою Лисенком та Михайлом Старицьким, домігся дозволу на публічні постановки п'єс українською мовою. Саме того ж року Лисенко написав оперети «Чорноморці» та «Різдвяна ніч» (пізніше перероблені в оперу), які увійшли до театрального репертуару, ставши основою українського національного оперного мистецтва.
У 1873 році Лисенко опублікував свою першу музикознавчу працю – «Характеристика музичних особливостей малоросійських дум та пісень, що їх виконує кобзар Остап Вересай». У цей же період Микола Віталійович написав багато фортепіанних творів, а також – симфонічну фантазію на українські народні теми – «Козак-Шумка».
З 1874 по 1875 рр. Микола Лисенко перебував у Петербурзі – вдосконалював свою майстерність зі створення симфонічної музики під керівництвом відомого композитора Миколи Римського-Корсакова. У 1878 році – зайняв посаду педагога з фортепіано в Інституті шляхетних дівчат. З 1892 по 1902 рр. Микола Лисенко чотири рази влаштовував гастрольні турне Україною, так звані «хорові подорожі», в яких виконувались переважно його хорові твори на вірші Тараса Шевченка та українські пісні у своїй обробці.
У 1904 році Лисенко відкрив власну музично-драматичну школу. Це був перший український навчальний заклад, що надавав вищу музичну освіту за програмою консерваторії. Микола Віталійович викладав у ньому фортепіано. Школа і її директор М. Лисенко, будучи «неугодними» імперському режиму, перебували під постійним наглядом поліції. У лютому 1907 року М. Лисенка заарештували, але наступного ранку відпустили.
У 1905 році Лисенко разом з композитором і хоровим дирижером Олександром Кошицем організував музичне товариства «Боян». З 1908 по 1912 рр. – очолював раду правління першої легальної української громадсько-політичної організації – «Київський український клуб з музичними вечорами».
Помер Микола Лисенко раптово. Вранці 24 жовтня 1912 року він збирався йти до Музично-драматичної школи – і тут стався серцевий напад. Відспівування композитора було здійснено у Володимирському соборі Києва. Хор, що йшов попереду траурної процесії, складався з 1200 осіб. За старовинним козацьким звичаєм труна була накрита китайкою – суконним полотном червоного кольору. Похований М. В. Лисенко у Києві на Байковому цвинтарі.
Що зробив Микола Лисенко для України
Микола Віталійович Лисенко – найвидатніший український композитор другої половини XIX – початку XX століття. Він став основоположником української класичної музики, увійшов в історію національного мистецтва як талановитий диригент, вдумливий педагог, вчений-фольклорист і визначний музично-громадський діяч.
Загалом трохи більше сорока років Микола Лисенко займався творчою, викладацькою та суспільною діяльністю. Він писав твори у різних жанрах: оперному, хоровому, вокальному, інструментальному, а обробці української народної пісні надавав величезного значення. Започаткувавши свідомий національний напрям в українській музиці, Микола Лисенко ще за життя заслужив собі епітет «батько української музики».
Лисенко вів величезну роботу зі збирання, вивчення і пропаганди українського фольклору, вбачаючи в ньому невичерпне джерело натхнення і майстерності. Він створив численні обробки народних мелодій (понад 600), написав кілька наукових праць, серед яких найбільш значний реферат – «Характеристика музичних особливостей малоросійських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм» (1873).
Оперна творчість композитора знаменує собою появу українського національного музичного театру. М. Лисенко – автор опер «Різдвяна ніч» (1874), «Утоплена» (1885), «Наталка Полтавка» (1889), «Тарас Бульба» (1890), «Енеїда» (1910), дитячих опер «Коза-дереза» (1880), «Пан Коцький» (1891), «Зима і Весна» (1892), оперети «Чорноморці».
Найвідомішими та популярними й зараз залишаються лірико-побутова комічна опера «Наталка-Полтавка», основою для якої послужила однойменна повість Івана Котляревського, а також – народна музична драма «Тарас Бульба» – за Миколою Гоголем. Незважаючи на активну підтримку російських музикантів, особливо Петра Чайковського, ця опера за життя композитора поставлена не була, і слухачі познайомилися з нею тільки в 1924 році.
Багатогранною також була і громадська діяльність Лисенка. Він першим організував в Україні аматорські хорові колективи, їздив з концертами по містах і селах, викладав у недільних школах.
Українці планети, стоячи, слухають три пісні: «Гімн України», «Ой, у лузі червона калина» і «Молитва за Україну» («Боже великий, єдиний»), яка написана Миколою Лисенком на слова Олександра Кониського.
Цікаві факти
Любов до українського побуту та народної мудрості змалку прищепили Лисенку двоюрідні дід та бабуня за материнською лінією – Микола Петрович та Марія Василівна Булюбаші. У дворі дядька Булюбаша стояло дві старовинні козацькі гармати, з яких салютували по святах.
Коли Микола Лисенко став знаменитим, мати, на догоду сину, намагалася говорити з ним українською мовою, але так невміло, що Лисенко сміявся: «Мама, не терзайте Украину!».
У родовому маєтку Старицьких на Полтавщині Михайло Старицький закохався у селянку Степаниду і написав присвячений їй вірш «Ніч яка, Господи, місячна, ясная, зоряна, видно, хоч голки збирай. Вийди коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай…», але Степанида виявилася зарученою. Чудовий вірш Михайла Микола Лисенко поклав на музику.
Коли в травні 1861 року відбулося перепоховання Тараса Шевченка, київські студенти-шляхтичі Михайло Драгоманов, Петро Косач, Тадей Рильський, Михайло Старицький та Микола Лисенко упряглися в траурний віз і Ланцюговим мостом, а потім Дніпровською набережною доправили його до церкви Різдва на Подолі.
Влітку 1868 року Микола Лисенко одружився з Ольгою О’Коннор, спільно вони прожили 12 років. Дітей у них не було, вони розлучилися, але зберегли теплі, дружні відносини. У 1878 році композитор взяв другий (цивільний) шлюб з Ольгою Липською, яка була піаністкою і його ученицею. Від цього шлюбу він мав 7 дітей (двоє – померли немовлятами). Разом вони прожили 20 років. Вона померла 1900-го при народженні останнього сина – Тараса.
Микола Лисенко називав О’Коннор «своєю правою рукою, генеральним писарем війська Лисенкова». 11 творів композитор присвятив своїй першій дружині, у тому числі один із них – «Коли розлучаються двоє», і жодного твору – матері своїх дітей. Після смерті Ольги Липської, Ольга О’Коннор записала дітей Лисенка на себе, щоб дати їм офіційний статус.
Традиція підтримки талановитої молоді завжди зберігалася у родині Лисенків. Ольга О’Коннор навчала грі на фортепіано Лесю Українку. Також певний час у родині Лисенків жив поет Максим Рильський, якого Микола Лисенко навчав мистецтву імпровізації.
Лисенко та Старицький заснували Товариство українських сценічних аматорів, здійснили спочатку аматорську постановку опер, оперет, а потім на професійній сцені – 13 власних п’єс. Театр потребував коштів, тому Михайло Старицький продав Карпівку і вклав усе в цю справу. Так склалася відома трупа корифеїв. Іван Франко писав: «Склалося товариство, якого Україна не бачила ні до, ні після». Актори трупи Старицького отримували гонорари більші, ніж на імператорській сцені, мали найкращі декорації та костюми. Театр Старицького гастролював по всій Росії з величезним успіхом.
Михайло Старицький був автором лібрето багатьох опер Миколи Лисенка, так само як Лисенко допомагав із музичним оформленням вистав Старицького.
У 1861 році Лисенко та Старицький провели новорічні свята на Полтавщині у свого товариша, автора гімну України – Павла Чубинського.
Лисенко створив цикл «Музика до Кобзаря» (1868–1901), що включає понад 80 різноманітних вокальних жанрів від пісень до розгорнутих музично-драматичних сцен – зокрема 56 романсів, 19 хорів, 9 вокальних ансамблів та 3 кантати.
Микола Лисенко записував, обробляв, виконував не лише українські, а й польські, сербські, моравські, чеські, російські пісні, а керований ним хор мав у своєму репертуарі професійну музику європейських композиторів від Палестріни до К. Сен-Санса. Лисенко є першим інтерпретатором в українській музиці поезії Г. Гейне, А. Міцкевича.
У останні роки життя Лисенко написав низку творів духовної музики, які продовжили заснований ним ще наприкінці XIX століття «Херувимський» цикл: «Пречиста Діва, мати російського краю» (1909), «Камо піду від імені Твого, Господи» (1909), «Діва нині Переважного народжує», «Хресним деревом». «Боже, Великий, Єдиний» – напевно найвідоміший. Цей твір можна й зараз почути чи не на кожній літургії. У 1910 році на текст Т. Шевченка було написано «Давидів псалом».
У архіві Лисенка залишилося чимало нотних записів, які ще не є досліджені і невідомі музичній науці.
Ушанування пам'яті
- У грудні 1903 року у Львові стараннями відомого та авторитетного галицько-українського композитора, педагога та громадського діяча Анатолія Вахнянина було засновано Вищий Музичний інститут імені М. Лисенка.
- Вже 14 вересня 1913 року у Полтаві відбулося вшанування пам'яті М. В. Лисенка з нагоди першої річниці його смерті. До цієї дати полтавською громадою було видано життєпис композитора (В. Будинець «Славний музика Микола Віталійович Лисенко»).
- Іменем М. В. Лисенка названо вулиці у Києві, Львові та багатьох інших містах України, а також – Львівську національну музичну академію, Харківський державний академічний театр опери та балету (з 1944 року), Київську середню спеціалізовану школу-інтернат та Знам'янську музичну школу.
- У 1962 році струнному квартету Київської державної філармонії було присвоєно ім'я М. В. Лисенка, а також – організовано музичний конкурс імені Миколи Лисенка. До 1992 року він мав статус національного, і з 1992 р. – став міжнародним.
- Бюст Миколи Лисенка встановлено у Київській філармонії. 29 грудня 1965 року поряд із Національною оперою України на Театральній площі було відкрито пам'ятник. Пам'ятник встановлено також на батьківщині композитора у селі Гриньки.
- У київській квартирі композитора на вулиці Саксаганського, 95 відкрито меморіальний музей.
- У 1968 році вийшов телевізійний фільм-вистава «Інтродукція», присвячений життю та творчості М. В. Лисенка. У 1986 році на кіностудії імені О. Довженка був знятий історико-біографічний фільм «І в звуках пам'ять відгукнеться…», що репрезентує сторінки з життя Миколи Віталійовича Лисенка.
- У 1992 році Укрпошта випустила поштову марку та художній маркований конверт з оригінальною маркою, присвячені 150-річчю від дня народження М. В. Лисенка.
- 26 березня 2002 року до 160-річчя від дня народження композитора Національний Банк України випустив ювілейну монету номіналом 2 гривні.
- Найкращим українським музикантам щороку присуджується Премія імені Миколи Лисенка.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
