Біографія українського письменника Олександра Ірванця коротко. Можна використовувати для навчання дітей, підготовки до уроків та написання творчих робіт

Олександр Ірванець: коротка біографія

Олександр Ірванець (нар. 1961 р.) – український письменник, поет, драматург, перекладач, викладач.

З біографії

Олександр Ірванець народився 24 січня 1961 року у місті Львові.

Згодом родина переїхала до Рівного, де майбутній письменник провів роки свого дитинства, юності і молодості.

Читати почав рано, як він сам згадує: «зростав я на нормальній літературі, яка була тоді доступна».

У 1976 році закінчив 8 класів Рівненської СШ №18, вступив до Дубенського педучилища, тоді ж почав відвідувати літературну студію при дубенській районній газеті «Червона зірка».

У 1980 році, закінчивши Дубенське педучилище, почав працювати вчителем на Поліссі, а потім була служба в армії.

У 1983 році 22-літній Ірванець вступив до Московського Літературного інституту на заочне відділення.

Одночасно він працював учителем в середній школі № 24 міста Рівного. Заробив 8 років педагогічного стажу і цим пишається.

У 1985 році він брав участь у республіканському творчому семінарі молодих літераторів в Ірпені на Київщині. З гумором згадує: «На той час у мене вже минула молодеча невпевненість, я чітко знав, що я найкращий молодий поет, саме там я зустрів свої 24». На семінарі Сашко Ірванець познайомився з Павлом Гірником, Оксаною Забужко, Юрієм Андруховичем. Саме тоді ж надійшла звістка, що його прийняли до Національної спілки письменників України.

17 квітня 1985 р. Олександр Ірванець разом із Юрієм Андруховичем та Віктором Небораком заснував у Львові літературне угруповання Бу-Ба-Бу (Бурлеск-Балаган-Буфонада). Творчість бубаїстів була мистецьким відгуком на суспільну рефлексію тих часів.

З 1993 року – він мешкає в Ірпені під Києвом. 19 квітня 2011 року вирушив у тур містами України. Цей тур був організований видавництвом «Фоліо» на підтримку нової книги письменника – «Сатирикон – XXI», яка була видана до його 50-річного ювілею. У рамках цього туру Ірванець відвідав 10 міст України: Житомир, Вінницю, Луцьк, Тернопіль, Луганськ, Дніпропетровськ, Харків, Львів, Рівне, Київ, де зустрічався зі своїми читачами. З 2000 року – член журі театрального фестивалю «Боннер Бієнале», з 1996 по 2005 рр. – член журі конкурсу українського видавництва «Смолоскип». А ще О. Ірванець – член білоруського ПЕН-клубу, Українського ПЕН, герой пісні гурту ВІА «ОВВА».

Під час Помаранчевої революції – працював на 5-му каналі телебачення, читав свої сатиричні й політичні поезії. Ірванець дуже активно веде блог на Фейсбук – у нього там багато друзів і підписників.

З 2024 р. Олександр Ірванець працює в університеті Гумбольдта в Берліні.

Літературна творчість

Олександр Ірванець почав писати вірші, коли навчався у Дубенському педучилищі. Здебільшого це були епіграми на своїх друзів-студентів та викладачів.

Перша книжка поезій – «Вогнище на дощі», вийшла у 1986 році. Загалом Олександр Ірванець – автор більше двох десятків книг, шести п’єс, семи перекладів. Більші за обсягом добірки віршів друкувались у московських «Литературной учёбе» і «Дружбе народов», польських «Literature nа swieciе» (Варшава), «Akcеnt» (Люблін), німецькій антології «Reich mir die stcinemc Lautе» (Райхельсхайм) та пам’ятній антології нової української поезії «Вісімдесятники», виданої Канадським інститутом українських студій (Едмонтон).

Широкій громадськості Олександр Ірванець став відомий після того, як створене літературне об'єднання «Бу-Ба-Бу» стало ідеологічним прапором вільно мислячої частини нації. З-під пера автора вийшла ціла низка прикметних для новітньої української лірики творів та художніх циклів: «Турбація мас», «Пісні східних слов’ян», «Вибране», «Мій хрест» та інші. Поет створив багату галерею неповторних характерів та персонажів – іноді героїчних, іноді лірико-епічних, як безсмертна санітарочка Рая з «Травневої балади».

Сам Олександр Ірванець говорить, що був народжений і покликаний життям для поезії. Вона для нього майже єдине заняття, праця і відпочинок, хліб насущний, які приносять творчу насолоду та фізичне розслаблення. Його називають одним із кращих іронічних поетів, чи не єдиним українським письменником, який створює якісну політичну сатиру. Але посеред веселих або знущальних текстів часом несподівано постає і зворушлива лірика.

Письменник про свій ліризм у поезії говорить так: «Це вино, яке перебродило в оцет. Замолоду я був дуже ліричним, писав гарні любовні вірші. Не хочу хвалитися, але це правда. Я і далі пишу лірику. Мене нещодавно запитали в інтерв'ю, чи не страждає Ірванець внутрішньо, що він не визнаний лірик, а його сприймають, як сатирика. Ні, не страждаю. Мене влаштовує цей мій соціальний образ, я є такий. Я гуморист, дотепник, чоловік із гострим словом, а те, що я пишу красиві ліричні вірші, знають ті, кому треба знати. Поетичні таланти діляться на різні сегменти, хтось є поет-пісняр. Я – не пісняр, хоча за моїми текстами написано з десяток пісень, але вони хітами не стали. Натомість, мій сегмент – це сатира, дотепність. Навіть у любовних віршах я інколи допускаю іронічні, саркастичні нотки… Політична сатирична поезія – це мій жанр, я його дуже люблю, я в ньому працював і зараз теж бачу для себе багато тем...».

Олександр Ірванець створює також прозу. Свій ухил до прозової творчості він пояснює так: «Є речі, які важко описати в поезії. Вони вимагають або поеми чи роману у віршах, чого я ніколи в житті не напишу. Не все піддається поезії, і тому кілька останніх років я пишу п'єси і прозу». Перший фантастично-реалістичний нібито роман «Рівне/Ровно» був написаний у жанрі антиутопії. Друга назва цього роману – «Стіна», яка ділить місто на два сектори: східне «Ровно» і західне «Рівне». Цілком може бути, що навіть у кожної людини є ця внутрішня стіна.

Другий роман – «Очамимря» – про корупцію, всепоглинаюче, невблаганне зло, яке проникає усюди, від низів до верхів. Третій роман О. Ірванця – «Хвороба Лібенкрафта» – викликає особливу цікавість. У романі оповідається про те, як сіре, безрадісне місто одного дня охоплює якась загадкова хвороба, вірус, який проявляється через маленькі цяточки на повіках, а жителі індустріального міста настільки налякані загрозою, що кожного інфікованого відразу лінчують. Роман «Харків – 1938» подає альтернативну історію України – можливий шлях розвитку незалежної Української держави від початку ХХ століття.

Остання на цей час прозова книжка письменника – «Ізмарагд княгині Несвицької», вийшла на початку 2004 року. Історії в цій повісті розгортаються на волинському ландшафті й волинських легендах, у химерних поєднаннях і в супроводі карколомних пригод. У цьому творі діють живі й мертві персонажі: українці, німці, поляки, французи, росіяни, а ще – зомбаки і Тибурцій з трьома потерчатами – такий собі «інтернаціонал», частина якого воює на стороні добра, а частина – на боці зла.

Олександр Ірванець вважається щасливим драматургом – його п’єси, які видані та перекладені багатьма іноземними мовами, презентуються у театрах Польщі, Німеччини, Люксембургу, Казахстану і, звичайно, в Україні. Письменник і у драматургії шукає оригінальних форм викладу, пише п’єси для читання, тобто не так для режисера, як для читача-слухача, який їх зрозуміє й сам здійснює уявну «постановку». Його твори – дуже відверті, часто шокують чиїсь витончені етико-естетичні смаки. Поставлені п'єси: «Брехун з литовської площі», «Електричка на Великдень», «Маленька п'єса про зраду», «Рекордінг», «Прямий ефір» – не залишилися непоміченими публікою і мали успіх.

В одному зі своїх інтерв’ю Ірванець поділився подальшими творчими планами: «Мені з віком пишуться глибоко саркастичні, філософські тексти… Я хочу написати щось прикольне про підлітків, я хочу написати повість про Острозьку академію, повість, над якою сміятимуться мої студенти, я це вмію, це властивість мого стилю – зображати знайомих людей. Я дуже люблю Острозьку академію, це для мене святе місце, я там завжди відпочиваю душею, я викладаю, спілкуюся, там мої друзі, ось тому я хочу написати смішну, прикольну річ про пригоди, які би могли там трапитись, але я не хочу зараз говорити про деталі. Взагалі, все своє життя я пишу для друзів, для малого кола, і якщо це цікаво більшому колу людей, мені приємно».

Своє 60-річчя Олександр Ірванець відсвяткував 24 січня 2021 року у стінах Національного університету «Острозька академія», де він викладає курси «Теорія і практика драматургії» та «Специфіка письменницької праці» для майбутніх літераторів. Він признається, що відмовлявся від внесення його творів до шкільної програми й пояснював причину: «… страшно подумати, що якась дитина, не вивчивши напам’ять вірш Ірванця, отримає двійку. І зрештою ця маленька людина зненавидить і його, і всю українську літературу...». Ось, такий він – лірико-іронічний чи іронічно-ліричний філософ, поет, прозаїк, драматург та перекладач.

Твори Олександра Ірванця перекладаються англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, чеською, білоруською, російською, італійською, хорватською, японською мовами. Сам письменник перекладає з білоруської, польської, російської, французької та чеської мов. Він активно зустрічається з молоддю, не вміє мовчати з приводу суспільних конфузів на догоду славі чи матеріальним благам. І те, що він пише, чудово витримує випробування часом.