Максим Рильський (1895–1964) – український поет, автор текстів до музичних творів, мовознавець, перекладач, громадський діяч, лібретист, літературний редактор музичних полотен.
З біографії
Максим Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві в родині етнографа, громадського діяча, економіста і публіциста Тадея Рильського – сина польського поміщика Розеслава Теодоровича Рильського та князівни Трубецької.
Його мати – Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області).
Батьки дали хлопчику ім’я Максим – на честь козацького отамана Максима Залізняка.
Змалку він спілкувався з друзями батька: композитором Миколою Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Дмитром Ревуцьким, актором і режисером Панасом Саксаганським, етнографом та фольклористом Олександром Русовим. Вони справили на світогляд та художні уподобання майбутнього поета великий вплив.
Коли у 1902 році батько помер, мати з дітьми переїхала з Києва до Романівки.
Спочатку Максим навчався в домашніх умовах, а восени 1908 року був прийнятий відразу в третій клас приватної гімназії Науменка в Києві. Відомо, що він жив і виховувався в родинах Миколи Лисенка та Олександра Русова.
У 1915 році після закінчення гімназії Максим Рильський став студентом медичного факультету Київського імператорського університету Святого Володимира. На початку 1917 року – перевівся на історико-філологічний факультет щойно організованого Українського народного університету, але через революційні події й громадянську війну влітку 1918 р. покинув навчання.
Вихор буремних подій не підхопив юнака. Відсторонений від політики, він, переховуючись від численних «мобілізацій», подався у рідні краї. Десять років вчителював, займався літературною творчістю, самоосвітою, вивченням мов, музикою.
Упродовж 1919–1929 років вчителював, зокрема, до 1923 року – у селі Романівці, де у батьківському домі була відкрита семирічка, а коли повернувся до Києва, викладав історію, українську мову та літературу у залізничній школі, на «робітничому факультеті» Київського університету й Українському інституті лінгвістичної освіти.
У ті ж часи розпочався і набув силу зліт творчої діяльності Рильського-поета. Він приєднався до неформальної мистецької групи «неокласиків», яка переслідувалася офіційною критикою за декадентство і відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя.
19 березня 1931 року (у свій день народження) поет був звинувачений у приналежності до української контрреволюційної організації та ув’язнений на 5 місяців у Лук'янівську тюрму. На допитах Рильський намагався пояснити слідчому, що неокласики «це школа, а не угруповання, тим паче не організація. Назва виникла випадково. Сталося це на літературній вечірці в Академії, де читалися вірші. Тоді хтось і пустив це слово – «неокласики»… «Класики» – це ті, що створили невмирущі твори. «Нео» – новий. Неокласики – нові класики, учні, послідовники тих, що становлять славу й гордість людства». Але ці пояснення залишилися поза увагою слідства, більше того, поету інкримінували «несприйняття комуністичної ідеології» і відмежовування від «пролетарської культури».
У 1932 році, після виходу друком збірки поезій «Знак терезів», Максим Рильський став визнаним «офіційним» радянським літератором, бо в ній та у подальших виданнях він вже виглядав активним симпатиком «радянської дійсності» і у своїй творчості лояльно відгукувався на замовлення влади. Завдяки цьому йому єдиному з-поміж неокласиків вдалося вижити у часи сталінського терору. Вважається, що на таку зміну позиції його умовив Остап Вишня, коли запросив щойно звільненого з тюрми поета до себе погостювати.
У 1935 році Максим Тадейович Рильський був призначений завідувати літературною частиною Київського театру опери та балету, водночас він очолював відділ поезії в редакції журналу «Українська література». Коли почалася Друга світова війна, родина М. Рильського була евакуйована до столиці Башкирії – Уфи, оскільки саме там до звільнення Києва від фашистів тимчасово розташувалися українські наукові та культурні установи, редакції газет та журналів. Зброєю митця стало натхнене перо поета і публіциста. Вже восени 1941 року всю країну облетіло його полум’яне «Слово про рідну матір». Дні поета були заповнені численними патріотичними виступами на мітингах, зборах, творчих вечорах та радіо. У 1943 році Рильський став членом ВКП(б).
У наступні роки Рильський виконував тягар різних громадських обов’язків. З 1942 року і до кінця життя він – директор Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, з 1943 по 1946 рік – голова президії Спілки письменників України, з 1944 року – віце-голова Всеслов’янського Комітету, з 1946 року і до кінця життя – депутат Верховної Ради СРСР від Житомирщини, з 1958 по 1964 рік – голова Українського відділення Товариства радянсько-польської дружби. Цих посад Максим Тадейович не шукав і не жадав. Він просто мав величезний творчий, науковий і моральний авторитет. У 1950 році за сукупністю праць без захисту дисертації Рильському було присуджено науковий ступінь доктора філологічних наук, а у 1958 році його обрали дійсним членом АН СРСР. Олександр Йосипович Дейч – російський і український літературознавець, театрознавець, доктор мистецтвознавства, професор називав Максима Тадейовича «енциклопедистом свого часу».
У 1951 році Рильські переїхали до новозбудованого будинку в Голосієвому, де минули останні тринадцять років життя митця. 24 липня 1964 року Максим Тадейович Рильський помер від тяжкої хвороби – раку підшлункової залози. Похований на Байковому кладовищі. Заповітом для нащадків став його вірш «Рідна мова», виголошений поетом у 1959 році на IV з'їзді письменників України.
Творча діяльність
Максим Рильський почав віршувати рано, перший вірш він написав у 7-мирічному віці, вперше друкувався у 12 років, а перша юнацька збірка поезій – «На білих островах», вийшла у 1910 році, коли йому було лише 15.
Сам Максим Тадейович свій шлях в літературу відраховував з 1918 року, коли вийшла у світ його друга збірка поезій – «Під осінніми зорями».
Протягом наступного десятиріччя, коли М. Рильський приєднався до групи неокласиків, одна за одною було створено десять книжок поезій, серед яких збірки – «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін» (1929), «Де сходяться дороги» (1929) та декілька книжок поетичних перекладів. У 1928 році справжню сенсацію спричинив його переклад «Пана Тадеуша» та «Кримських сонетів» А. Міцкевича. Справжніми шедеврами перекладацького мистецтва стали твори, об’єднані в книзі «Французькі клясики XVII ст.»
Роки війни стали для Рильського часом духовного і творчого злету. У цей час послабшав гніт тоталітарних ідеологічних канонів, вільнішою стала творча думка. Збірки поезій «Слово про рідну матір» (1942), «Світла зброя» (1942), «Жага» (1943), «Неопалима купина» (1944), поема «Мандрівка в молодість» (1944), які були створені і вийшли друком в ті часи, є взірцем високої громадянської гідності Рильського і його натхненного українського поетичного слова, яким він стверджував ідею безсмертя народу та нездоланність його духу.
Новий творчий злет поета, який він сам назвав добою свого «третього цвітіння», припадає на пам'ятну «відлигу» в житті суспільства, що почалася в середині 50-х років. Поетичні збірки цього останнього періоду в житті М. Рильського – «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «В затінку жайворонка» (1961) та інші гідно завершують його творчу біографію, синтезуючи в собі кращі здобутки попередніх етапів. Провідними мотивами його лірики у цих книжках стають ідеї гуманізму, філософський досвід і «пам’ять серця», душевне «відігрівання» суспільства після доби репресій, возвеличення людяності, почуттів краси і добра.
М. Рильський – один із найвидатніших в українській та світовій літературах майстрів художнього перекладу. Він вільно володів 13 мовами й бібліографія його перекладів величезна: вона охоплює всі роди літератури – поезію, драматургію, прозу. Найбільше перекладів здійснив з російської, польської та французької мови.
Рильський також перекладав оперні арії, хори і сцени, наприклад: арію Руслана з опери М. Глинки «Руслан і Людмила» та арію Івана Сусаніна з його однойменної опери, пісні Ольги з опери О. Даргомижського «Русалка», арію Ленського з опери П. Чайковського «Євгеній Онєгін». Співпрацюючи з видатними композиторами, написав більше десятка пісень.
Вагому спадщину залишив М. Рильський і в галузі літературно-художньої критики, літературознавства та фольклористики. Лише в кінці 80-х років ХХ століття вона була опрацьована літературознавцями, що дозволило завершити найповніше 20-томне наукове видання творів митця.
Нагороди та премії
Сталінська премія першого ступеня (1943) – за збірки віршів «Слово про рідну матір», «Світова зоря», «Світла зброя» та поему «Мандрівка в молодість».
Сталінська премія третього ступеня (1950) – за переклад українською мовою поеми А. Міцкевича «Пан Тадеуш».
Ленінська премія (1960) – за збірки віршів «Троянди та виноград» (1957) і «Далекі небосхили» (1959).
Три ордена Леніна (1945; 1955; 1960).
Орден Трудового Червоного Прапора (1939).
Орден Червоної Зірки (1944).
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.».
Командор Ордена Відродження Польщі.
Ушанування пам’яті
У Києві та багатьох інших населених пунктах України є вулиці, названі на честь Максима Рильського.
У будинку в Києві, де жив Максим Рильський (нинішня адреса – вул. Максима Рильського, 7), з 1968 року працює літературно-меморіальний музей поета. Перед будинком-музеєм було встановлено його бронзове погруддя.
У 2003 році біля центрального входу до Голосіївського парку встановлено пам’ятник.
У 1972 році постановою Ради Міністрів УРСР була заснована щорічна премія імені Рильського за найкращий художній переклад.
З 1985 року ім’я Рильського присвоєно Київській спеціалізованій середній школі № 7 (колишня Залізнична школа, в якій поет вчителював). У школі створено музей поета, а у 2005 році з нагоди 110 річниці з дня його народження було відкрито меморіальну дошку.
Пам'ятна дошка встановлена також на будинку колишньої земської управи в місті Сквирі, де працював М. Рильський.
У СРСР та Україні були випущені поштові конверти та марки, присвячені Максиму Рильському.
Іменем Максима Рильського названо пароплав на Дніпрі.
Твори Максима Рильського введені в програму з української літератури середньої школи.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
