Богдан-Ігор Антонич (1909–1934) – український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.
З біографії
Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року на Лемківщині, у селі Новиця (тепер Малопольське воєводство у Польщі), в сім'ї греко-католицького священника Василя Антонича та Ольги Волошинович.
До цієї події прізвище родини було – Кіт. З народженням єдиного сина, батько подумав, що для дитини таке прізвище не годиться і при хрещені попросив священника замінити його. Священнослужитель запитав, яке ім’я мав батько Василя Кота. «Якщо Антон, то будьте Антонич», – вирішив він. Таким чином прізвище змінила вся родина.
Початкову освіту хворобливий хлопчик отримав вдома, а потім з ним займалася приватна вчителька.
У 1920 році Богдан-Ігор вступив до гуманітарної гімназії імені королеви Софії у місті Сянок (тепер Підкарпатське воєводство Польщі). Відомо, що він старанно вчився, одночасно опанував гру на скрипці, захоплювався малюванням.
У 1928 році, після закінчення гімназії вступив у Львівський університет імені Яна Казимира на філософський факультет за спеціальністю польська філологія. Багато читав, збирав власну бібліотеку, писав вірші, спочатку пересипані лемківською говіркою, самотужки опанував українську літературну мову, бо хотів, щоб його творчість була доступною і зрозумілою для всіх українців, став учасником гуртка україністів, який був створений студентами слов’янської філології.
У 1934 році здобув ступінь магістра філософії.
6 липня 1937 року на двадцять восьмому році життя Антонич передчасно помер.
Після операції на апендицит та наступного запалення легень його перевтомлене довгою і високою гарячкою серце, що було хворе ще з дитинства, не витримало і зупинилось.
Похований у Львові на Янівському цвинтарі.
Відродження
Микола Ільницький – літературний критик і літературознавець, автор монографії та упорядник антології поезій Богдана-Ігоря Антонича, розповідав: «В Україні цього поета ніхто не знав. У 1963 році у Польщі за ліберального уряду Товариство українців випускало українську газету «Наше слово». З неї ми вперше дізналися про вірші Антонича і у той час, коли наша поезія була публіцистичною, пафосною, в Антонича ми знайшли образність, яскравість, ідею єдності землі. Це було щось надзвичайне! Ми почали повсюди шукати його твори і знайшли. Мені як працівнику редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін»), пощастило: я мав доступ до спецфонду. У 1964 році на зразок київського клубу творчої молоді ми створили львівський «Пролісок», тоді ж зробили літературний вечір Антонича, з якого почалося відкриття його імені... Поет Ігор Калинець працював тоді в обласному архіві, він брав на ніч твори Антонича, і в гуртожитку всі разом за ніч переписували… Тоді я задумав написати монографію. До 1966 року вивчав матеріали в архівах у Львівській бібліотеці Стефаника. Виявилося, що є дуже багато його надрукованих речей».
Б.-І. Антонича в Україні почали видавати з 1966 року.
Наступне видання вийшло у 1967 році у Нью–Йорку. Саме того ж року в Україні Дмитру Павличкові вдалося видати книгу творів поета «Пісня про незнищенність матерії». Резонанс був настільки сильний, що це налякало чиновників, і творчість Антонича знову замовчували цілих 20 років.
Повне зібрання його творів з передмовою і коментарями М. Ільницького вийшло у видавництві «Літопис» (Львів) у 2009 році.
Літературна спадщина й особливості творчості
Творчість Богдана-Ігоря Антонича суголосна з поезією Волта Вітмена, Еміля Верхарна, Павла Тичини, вона є гордістю і окрасою української та світової літератури, справила значний вплив на українську поезію другої половини ХХ століття.
Відомий сучасний поет, критик і видавець Іван Малкович слушно зазначив: «Антонич з моцартівською філігранністю зумів поєднати правічну міфологію Лемківщини і дух модерного європейського міста. Із зачарування від його поезії народився і буде народжуватись не один український поет".
За своє коротке життя Богдан-Ігор Антонич створив 6 поетичних збірок – «Привітання життя» (1931), «Велика гармонія» (1932), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1938), «Зелена Євангелія» (1938) і «Ротації» (1938). Дві останні були надруковані вже після смерті поета. А ще – він автор віршів «Різдво» та «Коляда», які стали народною колядкою «Народився бог на санях».
Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні». Потім друкував свої поезії в багатьох періодичних виданнях.
Він виступав з доповідями про українську та іноземну літератури, займався перекладами, писав публіцистику, рецензії, сатиричні фейлетони та дотепні пародії, вів літературну хроніку і редакторську діяльність у часописі «Дажбог».
Крім того, випробував свої сили у прозі та драматургії. Залишилася незакінчена новела «Три мандоліни» та великий фрагмент повісті, яка мала називатися «На другому березі», склав лібрето до опери «Довбуш», що її мав написати Антін Рудницький.
Поезії Антонича перекладені багатьма мовами світу. Їм притаманна філософська лірика, релігійні та космічні мотиви, лемківський, бойківський, гуцульський і язичницький фольклор. Основна тематична спрямованість творів – гармонія, єдність неба і землі, людини і космосу, світ уяви і фантазії. Вони зачаровують, вражають музикою слів-метафор, казковими образами природи, в описі якої виразно проступає міфологічне й фольклорне забарвлення.
Письменник Валерій Шевчук у захваті писав: Він «прийшов і побачив те, що не могли побачити інші, бо не вміли дивитися так, як він. Через це й поезія його – відкриття у світі давно знаного, але не сказаного й не відкритого ніким. ... з-під його руки полилися такі строфи, в його мозку творилися такі образи й асоціації, що недаремно його й “божищем” називали!».
Поети часто відчувають світ, як діти, – казково, фантастично. Б.-І. Антонич у своїх поезіях являється нам, як «розсміяний і босий хлопчина з сонцем на плечах», що нахиляється до квітучих трав, прагнучи почути найтайніші з всіх слова, щоб підслухати найдивнішу мову гайову, щоб окриленим любов’ю до всього живого на землі вийти назустріч весні. Він творить свої метафори нестримно, влучно й сміливо. Як ось, наприклад, «в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі, на вільхах місяць розклюють зозулі...».
Порівняння поета карбуються в пам’яті незабутньо, як афоризми, наприклад, «росте хлоп’я, мов кущ калини», «дзвенить, мов мідь, широкий шлях». Мало кому вдавалося так, як Антоничу, зупиняти в слові, як на фотоплівці, яскраву й щасливу мить єднання з природою, навколишнім світом, космосом. Йому це вдавалося, бо відчував себе такою ж самою частиною буття, як і трава, і вільхи, і зозулі, і ріка, і небо тощо.
Віртуозно поєднуючи зорові враження з музичними, слуховими, вдаючись до різних способів передачі кольорів і скульптурних форм навколишнього світу, він співав величний гімн «природі вічній, невичерпній і невтомній». Слухаючи цей спів, ми можемо осягнути те, що визначає вічні й важливі основи нашого життя, і разом з поетом хочеться вигукнути:
Хвала усьому, що росте,
Хвала усьому, що існує!
Ушанування пам’яті
У 1989 році на будинку по вул. Городоцькій, 50 у Львові, де мешкав Богдан-Ігор Антонич, було встановлено меморіальну дошку. Того ж року, за ініціативи голови Львівської спілки письменників Романа Лубківського, в рідному селі Новиця на Лемківщині – встановлено та урочисто відкрито пам'ятний знак поетові.
28 жовтня 2009 року Національним банком України введено в обіг пам'ятну монету на честь Богдана-Ігора Антонича номіналом 2 гривні.
20 листопада 2016 року, на вул. Городоцькій, у сквері, навпроти будинку, де мешкав Богдан-Ігор Антонич, за сприяння Львівської міської ради відбулася церемонія відкриття пам'ятника Богдану-Ігорю Антоничу. Він став першим пам'ятником поету в Україні.
Іменем Б. І. Антонича названий комплекс загальноосвітніх шкіл № 4 у м. Лігниця (Польща), до складу якого входять IV загальноосвітній ліцей з українською мовою навчання та початкова школа № 5.
У Львові в будинку на вул. Остроградських, 1 міститься Львівська загальноосвітня санаторна школа-інтернат № 1 I—III ступенів, якій присвоєно ім’я Б – І. Антонича.
На початку 2018 року у «Видавництві Старого Лева» вийшла друком нова абетка-енциклопедія «Антонич від А до Я» за редакцією Данила Ільницького, Людмили та Володимира Стецьковичів.
Іменем поета названо вулиці у місті Києві, Львові, Калуш, Чортків.
Твори Богдана-Ігоря Антонича введені у програму з української літератури середньої школи.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
